Орест Кошик: «Проблем багато, а законодавчих важелів впливу мало»
У своєму першому інтерв’ю на посаді директора департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Орест Кошик розповів, які завдання ставитиме перед собою та колективом і як йому працюється з головним архітектором міста.
Також новий очільник департаменту поділився з «Західним кур’єром», у чому полягає проблема збереження пам’яток архітектури, які апетити мають наші забудовники та в якому напрямі розбудовуватиметься Івано-Франківськ, а також поділився планами відшукати підземний хід з ратуші до Галича…
– Оресте Іларіоновичу, ви даєте своє перше інтерв’ю на посаді директора департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини і, для ближчого знайомства, розкажіть спершу про себе.
– Народився я у Івано-Франківську, за фахом юрист, закінчив юридичний факультет Прикарпатського університету. З 2002 року працював в управлінні архітектури і містобудування на посаді юрисконсульта. Потім була чотирирічна перерва, і з 2011 року я знову працюю, тепер уже в департаменті містобудування, архітектури та культурної спадщини, який недавно очолив. Можу сказати, чому так сталося. Річ у тім, що міська рада знову вирішила розділити посади головного архітектора і директора департаменту…
– Відколи розділили ці посади, тривають дискусії, хто ж має очолювати департамент – фахівець-архітектор чи управлінець?
– Головний архітектор за посадою є першим заступником директора департаменту і виконує повноваження згідно із законом про архітектурну діяльність. Він відповідає за роботу управління генерального плану і містобудівного кадастру, за погодження проектів і містобудівної документації. А за все решта відповідає директор департаменту.
– Як вам працюється з головним архітектором Дмитром Нижником?
– Ми працюємо разом, як і на кожній роботі, виникають якісь робочі питання, але проблем з цим я не бачу. У мене свої обов’язки, у нього – свої.
– Які завдання на новій посаді ставите перед собою і колективом, чи будуть якісь структурні, кадрові зміни у департаменті?
– Найперше – це публічність. Зараз багато чого пишуть у соцмережах, у ЗМІ про роботу архітектури, багато різних здогадок про той чи інший проект, забудову. Деколи вони не зовсім правдиві. Відповідно, зростає незадоволення мешканців. Моя мета – зробити нашу роботу більш публічною, щоб про неї було більше інформації, щоб це було зрозуміліше людям і ЗМІ. І друге, як на мене, корінного франківця, дуже важливе завдання – збереження історико-архітектурної частини міста. Ми би хотіли розширити відділ культурної спадщини. Зараз він складається з двох осіб, а фактично працює лише начальник відділу Володимр Ідак. Цього явно недостатньо для того обсягу робіт, з якими доводиться стикатися. Тому є плани розвинути цю службу, щоб мати відповідні повноваження щодо надання приписів, складання протоколів на осіб, які порушують законодавство у сфері охорони культурної спадщини. На жаль, з цим зараз дуже багато проблем. Bід часу будівельного буму багато пам’яток понищено. Зараз міська рада намагається регулювати ці питання, ухвалила мораторій на забудову в центральній частині міста, щоб зберегти бодай те, що ще залишилося. І це дуже важливо.
– Яким чином цього досягти? Адже зараз все зводиться до ремонту і підсвічування фасадів пам’яток архітектури, а проблеми цих будинків (у яких живуть переважно пенсіонери) – укріплення фундаментів, ремонти дахів, мереж – не вирішуються.
– Насправді, все впирається в кошти. Але останнім часом, порівняно з попередніми роками, міська рада виділяє чимало коштів на реставрацію пам’яток архітектури…
– Але вони косметичні, хіба для візуального ефекту…
Ви зрозумійте: якщо частина приміщень у приватній власності, то логічно, що їхні власники повинні нести відповідальність за збереження пам’яток і співфінансувати такі роботи. Але наразі чимало власників не мають такого розуміння. От власниця квартири у будинку на вулиці Мазепи, 5 категорично відмовлялася, щоб під час реставрації фасаду реставрувати її балкон. Зараз це питання зрушилося, процес пішов…
– До речі, на одному з балконів там уже лущиться торішня фарба…
– Не знаю, не бачив. Подивлюся… У планах багато робіт на вулиці Шевченка. Будемо робити фасади. А щоб щось робити в середині будинку, треба домовлятися і знаходити порозуміння з власниками.
– Чи можливо на збереження, ремонт і реставрацію пам’яток архітектури залучати кошти з державного бюджету, гранти міжнародних фундацій, шукати меценатів?
– Питання слушне, але не зовсім до департаменту архітектури, бо залученням таких коштів має займатися управління інвестицій чи економічного розвитку. Звичайно, ми можемо пропонувати такі речі, спільно готувати документацію, розробляти проекти, щоб подати на той чи інший грант. Але поки що, справді, роботи у цьому напрямі не проводились. А з державними коштами взагалі туго. Тому… є місцевий бюджет, програма охорони культурної спадщини і певні кошти на неї виділяються.
– Ви згадали про мораторій на будівництво у центральній частині міста. Але ж будівництво триває, зокрема, і на вулиці Шевченка, яку недавно внесли до історико-архітектурної заповідної зони.
– Це ті об’єкти, на які видавалися дозволи або які починали будувати ще до запровадження мораторію.
– Вони не завжди вписуються в архітектурний ансамбль, середовище, спотворюють їх. Чи можете якось впливати на забудовників, щоб вони бодай зменшували поверховість, змінювали стилістику вирішення фасадів?
– Забудовники добре знають обсяг наших повноважень, які зі змінами в законодавстві у 2011 році були суттєво урізані. Якщо раніше головний архітектор погоджував і проектну документацію, і вигляд фасадів, то тепер ці речі погоджують між собою замовник і проектант, які несуть відповідальність за відповідність будівництва проектній документації. Повірте, зараз на такі речі дуже важко впливати. Люди кажуть: влада нічого не робить. Але ми повинні діяти у межах законодавства. Якщо ми бачимо невідповідність будівництва до погодженого проекту, ми реагуємо – звертаємося в архбудконтроль, який зупиняє таке будівництво. Але, я згоден, проблем дуже багато, а законодавчих важелів впливу дуже мало.
– Побутує думка, що всі ці проблеми від того, що місто не має нового генерального плану. Але поки нема нового, то діє попередній. Зрештою, генплан не визначає ні поверховості, ні щільності забудови…
– Так, генплан встановлює перспективу забудови та функціональне використання територій міста.
– А все решта передбачається детальними планами територій, які останнім часом цілими пачками виносяться на засідання міськвиконкому і міської ради, як уточнення до положень чинного генплану і складається враження, що цими ДПТ ви просто узаконюєте все те, чого хочуть забудовники.
– Повірте, що апетити забудовників значно більші і, щиро вам кажу, не обов’язково той ДПТ, який принесли нам проектанти, ми погоджуємо і виносимо на розгляд виконкому та сесії. Це процес, під час якого у багатьох випадках і поверховість зменшується, і кількість секцій будинків, а натомість збільшується площа тих же дитячих майданчиків. От, скажімо, на вулиці Макогона – у нас є пропозиції від мешканців, представників громадськості, їхнє бачення забудови того району, і ми готові враховувати ці побажання у тій мірі, яка відповідає державним будівельним нормам. Коли буде готовий проект, ми винесемо його на громадське обговорення.
– Недавно з’явилася інформація, що у новому ДПТ на Макогона архітектурно-планувальне бюро допустило помилку…
– Все дуже просто. Проектант допустила помилку в розрахунку кількості секцій, метражів житлової і загальної площі. Все це буде виправлено.
– До речі, міський голова доручив, щоб там, де будуватимуть більше трьох будинків, забудовники обов’язково зводили дитсадок, а то й школу. Вони на це погоджуються?
– От якраз на Макогона і проектуємо дитсадок. Якщо по нормах це вийде зробити, то так воно й буде. Розроблений ДПТ у межах вулиць Сорохтея- Чорновола-Національної гвардії-Коновальця, де запроектовано і дитсадок, і школу. Розробляється ДПТ у районі вулиць Бандери-Слави Стецько, де передбачений дитсадок. Але зрозумійте, що не завжди це можливо, бо той же дитсадок – це двоповерхова будівля, на яку мають бути відповідні площі забудови і території для самого дитсадка, відповідно до чинних норм.
– До 1 вересня триває збір пропозицій до нового генерального плану. Скільки і від кого їх уже надійшло і чого найбільше вони стосуються?
– Від фізичних та юридичних осіб уже надійшло біля 120 пропозицій і до 1 вересня ще є трохи часу. Після цього всі пропозиції будуть опрацьовані і систематизовані та винесені на розгляд міськвиконкому.
– В якому напрямі розвиватиметься місто і як вирішуватиметься проблема прокладання до перспективних територій інженерних комунікацій, відсутність яких, за словами забудовників, зараз і стримує будівництво нових мікрорайонів?
– Зараз прокладаються комунікації у район Калуського шосе. Я точно не рахував, але забудовники на одному будинку отримують до 500% прибутків, бо собівартість будівництва набагато менша, ніж ціни, за якими вони продають квартири. Тому у них є кошти і можливості, і вони, в принципі, погоджуються на прокладання мереж. Місто не має стільки коштів, щоб будувати все і зразу, прокладати мережі до територій, які освоюватимуть забудовники. Сподіваюся, що нам вдасться розвивати місто у східному напрямі, по Тисменицькій трасі. Хоча там території Микитинецької та Угорницької сільських рад. Місто взагалі, можна сказати, затиснуте. Крім Калуського шосе всюди є села зі своїми генеральними планами і виникає багато спірних питань, але ми шукаємо компроміс.
– З перспективою об’єднання територіальних громад?
– Важко сказати. Бачите, що питання ОТГ загальмувалося в масштабах держави. Відбулося на початку кілька об’єднань, і все. Навіть щодо об’єднань довкола обласних центрів я не чув про такі випадки. Знаю, що були плани щодо об’єднання з містом дев’яти сіл. Але наразі ці питання не розглядаються. Новий генеральний план розробляється у теперішніх межах Івано-Франківської міської ради з п’ятьма селами. Лише деякі дороги, передбачені ще попереднім генпланом, зачіпають території сіл Клузова і Ямниці. Але зрештою, села, довкола території Івано-Франківської міської ради, думаю, будуть інтегруватися в місто.
– Якій забудові у новому генплані віддається перевага, адже чимало людей уже не поспішають купувати квартири у багатоповерхівках, а хочуть жити у комфортних районах малоповерхової, котеджної, садибної забудови?
– Садибна забудова уже сформувалася у районі того ж Калуського шосе, Дем’янового Лазу, масиву «Черешеньки». Але місто – це живий організм. Тут має бути і багатоповерхова, і малоповерхова, і садибна забудови. Однак я категорично проти подальшої забудови центральної частини міста, будівництва тут вставок, ущільнення сформованої забудови, нового будівництва у дворах існуючих багатоповерхівок, бо це все збурює людей.
– Зрештою, всі ці люди мають десь відпочивати. Чи залишається ще місце під сквери, парки, рекреаційні зони?
– Місць для влаштування малих скверів ще достатньо, і ми потроху їх впорядковуємо. Щодо великого парку, то була ідея створити його на території теперішнього садового товариства біля Бистриці Надвірнянської, але це наштовхнулося на спротив власників ділянок, і я їх прекрасно розумію. Але у нас є ще території поблизу річок, де можна створити рекреаційні зони, зокрема, у Пасічній.
– А яка ситуація з будівництвом у місті багаторівневих паркінгів, про що свого часу багато говорили, але поки що нічого не зробили?
– Ведеться проектування багаторівневого паркінгу біля лісокомбінату на вулиці Шота Руставелі. На вулиці Мельника забудовник наразі не виконав своїх зобов’язань щодо будівництва паркінгу у першій черзі забудови, хоча будинки уже побудував. Але там є питання по земельній ділянці під паркінг, яке виноситься на наступну сесію міської ради. Хоча це більше у компетенції управління земельних відносин. Якщо депутати за це питання проголосують, тоді уже у забудовника не буде жодних виправдань. До речі, він хотів отримати містобудівні умови і обмеження на будівництво ще кількох будинків, але ми йому у цьому відмовили, поки не побудує паркінг.
– Недавно міська влада анонсувала реконструкцію будівлі ратуші, зокрема, підвальних її приміщень. На якому це етапі, ваш департамент має до цього стосунок?
– Ми є замовником виготовлення документації. Проект розробляє інститут «Діпромісто». Найперше там треба ще проводити археологічні дослідження, розкопки…
– Шукатимете підземні ходи?
– Будемо шукати. Це завжди цікаво. Говорять, що вони ведуть аж до Галича. Не знаю, мабуть, це легенда. Але все це треба дослідити, а потім зберегти. Це туристична принада, ще одна родзинка нашого міста.
– Колись були намагання проводити археологічні дослідження біля Палацу Потоцьких, але зараз там нічого не відбувається, все покинуто, територія занедбана...
– Місто не може нічого там робити, бо у Палацу Потоцьких є власник. Там уже мало чого залишилось автентичного, хіба окрім брами, але комплекс Палацу Потоцьких треба зберегти, будівлі реставрувати, територію впорядкувати. Адже це наша історія, звідти починалося місто. Там можна зробити багато цікавих, привабливих для гостей і мешканців Івано-Франківська речей. Звичайно, за умови залучення додаткових інвестицій для реалізації такого проекту.
– От ви говорите про необхідність проведення археологічних досліджень, збереження пам’яток, перетворення їх у туристичні принади. Однією з таких принад могла б стати відновлена колишня броварня. Зараз там, до речі, щось відбувається з солодовим цехом…
– Ми вкрай незадоволені тим, що там відбувається. Варний цех, попри те, що на ньому висить табличка, що це пам’ятка, фактично є новобудовою. Зараз багато проблем з солодовим цехом. Там теж необхідно проводити археологічні дослідження, щоб те все зараз не залили бетоном. Ми неодноразово зверталися до власників таких пам’яток, але, на жаль, не завжди у нас є порозуміння.
