Партія паразитів
Партія регіонів дуже швидко оклигала від постреволюційного шоку. Ми знову бачимо у Верховній Раді усміхненого Михайла Чечетова і впертого Сергія Тігіпка. «Регіонали» знову відчувають власну міць, блокуючи низку важливих ініціатив у сесійній залі. Подібно до того, як Росія вдерлася в Україну на тлі зіслаблої влади та паралічу інституцій – так само і Партія регіонів намагається скористатися кволістю нинішньої коаліції, при цьому не цурається експлуатувати вибухонебезпечні теми сепаратизму, мовного
Коли на війні крадуть матеріальні блага – це називається мародерством. Коли з війни намагаються визискувати політичні блага – це посмерджує не тільки мародерством, а й колаборацією.
Як Лавров пише
«Ми засуджуємо зраду», – три тижні тому бідкався голова фракції Олександр Єфремов. А тепер, згадуючи щемливе відеозвернення, застановлююся: а що сколихнуло «регіоналів» більше? Кривава стрілянина в центрі Києва за вказівкою кривавого диктатора, чи втеча лідера закордон? Бо ж Віктор Янукович залишив братію саму, встиг вивезти із собою валізи з грішми, поставив соратників під загрозу санкцій, позбавив їх владних впливів і кар’єрних перспектив… У нього тепер свій хрест. А «маленьким регіоналам» доводиться нести свої хрести окремо.
Несуть.
Гонорова Партія регіонів стала на захист сепаратистів у східних областях. Народні депутати готувалися взяти на поруки Михайла Добкіна, Геннадія Кернеса, а й навіть українофоба Арсена Клінчаєва. Останній доклався до жорстоких вуличних акцій у Луганську, де проросійські активісти кілька разів проривалися в обласну адміністрацію й вішали російський прапор. Від імені фракції було озвучено пропозицію амінстувати сепаратистів – так, як звільняли від криміналу «майданівців». Нічогенька паралель.
У четвер у Донецьку під час сутичок загинув молодий хлопець. Партія регіонів, чий електоральний центр якраз розташований у Донецьку, не спромоглася засудити цей акт агресії. Уже майже кандидат у президенти Сергій Тігіпко заявив, що пролита кров – це наслідок бездіяльності влади, котра провокує людей на зіткнення. «Ніколи Схід не їздив щось доводити на Захід. Такими діями конфлікт лише поглиблюється, а не заспокоюється», – констатував Тігіпко. До слова, покійний Дмитро Чернявський – мешканець Донецька…
Що ще тривожить у заяві Тігіпка? Вона дублює месиджі міністерства закордонних справ Росії. Бо, як відомо, відомство Сергія Лаврова вирішило, що кров у Донецьку пролили приїжджі бойовики. Ця позиція стрибає із заяви до заяви – той самий пасаж виринув і в заяві опісля харківської стрілянини.
Спокута
Навіть якби у Партії регіонів знайшлася критична більшість діячів, які б наважилися засудити побоїще на Сході, вони б мали визнати, що це є пряма відповідальність ПР. Довгі роки придворні пропагандисти вирощували думку про потребу федералізації (до речі, за чотири роки президентства Віктор Янукович і кроку не ступив у задекларованому напрямку до децентралізації), зміцнення російської мови, про небезпеку націоналізму та інших «-ізмів». Ця небезпечна гра сформувала грунт для появи радикальних проросійських сил і відповідної суспільної підтримки, а відтак – загрози територіальній цілісності України. І нехай нас не тішить аргумент про те, що винуватцями конфліктів нібито є заїжджі громадяни Росії – там достатньо своїх, у т.ч. симпатиків ПР.
Під час одного з недавніх ефірів у «Шустер Live» екс-директор Національного інституту стратегічних досліджень (це дорадчий орган при президентові) Андрій Єрмолаєв визнав, що більшість своїх «фірмових» пунктів Партії регіонів виношувала з електоральною метою. «Готовий визнати те, що минулий уряд, минула влада загалом розглядала гуманітарну політику як банальну пропаганду – це правда… Щодо розкольницького інструменту – це давно стало інструментом передвиборної роботи і в останній час, на жаль, і владарювання. Бо виявляється, що, граючи на відмінностях, можна прийти до влади: можна легко стати головою обласної ради чи навіть губернатором», – зізнався Єрмолаєв.
Сліпе загравання з виборцями на небезпечних тезах – справа ризикована. Мова не тільки про проросійську риторику, але в цьому конкретному випадку і про вуличну боротьбу. Політики від Партії регіонів і підконтрольні ЗМІ протягом кількох місяців малювали «майданівцям» образ радикалів і екстремістів, на фінальній стадії акцентуючи увагу громадськості на дрючках чи й навіть вогнепальній зброї. Насправді Майдану довелося вистояти місяць у форматі мирного спротиву, ще місяць – із дерев’яними битами при барикадах. Влада не дослухалася до протесту. Коли дійшло до протистояння, то з’явилися коктейлі Молотова, почалися погроми у владних будівлях. Радикальна частина «антимайдану» без прелюдій вирішила перейняти методи фінальної фази – так, як то описувалося «Інтером» і ОРТ. Це одна з причин, чому нинішні акції в Донецьку та Луганську саме такі криваві.
До речі, це небезпечно і в дуже прикладному сенсі самій Партії регіонів: нещодавно радикали побили голову Донецької обласної ради Андрія Шишацького, спалили прапор улюбленої команди «регіоналів» – ФК «Шахтар», у Луганську напали на телеканал ІРТА Валентина Ландика (того самого, холодильники якого заблокували укладення Угоди про асоціацію в листопаді – якщо вірити Миколі Азарову). Мерові Харкова Геннадію Кернесу довелося вислухати на свою адресу матюки, коли він закликав до єдності країни. А він сподівався, що скриньку Пандори вдасться притиснути віком безболісно? Всі ці ексцеси – вина необережної риторики ПР.
На перспективу ця необачність також загрожує їй появою в регіоні конкурентної політичної сили, котра – це вже негатив для цілої України – експлуатуватиме різкі проросійські гасла.
Знову за старе
Попри це, Партія регіонів продовжує потурати агресивним акціям на Сході. У своїй свіжій заяві «регіонали» намагаються виправдати обурення мас. «Політика залякування Сходу і Півдня України, яка велася радикальними силами майдану, переслідувала одну мету: протиставити Центру і Заходу України Схід та Південь країни, насадити свої цінності, під дулом автомата забрати у людей право на рідну мову, культуру, освіту. Це не могло не викликати хвилю обурення і потужного протесту жителів півдня та сходу держави, бажання громадян шукати (у Росії?! – примітка автора) захист і гарантії дотримання своїх прав та свобод», – ідеться у заяві ПР. І ту саму гру, котру вже викрив Єрмолаєв.
Схожі фрази на своїй першій ростовській прес-конференції говорив і Віктор Янукович. Мовляв, нашестя «зелених чоловічків» у Криму – не військова агресія Росії, а прагнення обуреного народу відстояти свої права.
Одна справа, коли політик виголошує глупство через нестачу інформації або винятковий цинізм (скажімо, з метою мобілізації виборців та побудови виборчої кампанії) – а інша річ, коли він свідомо підтанцьовує дудці зовнішнього ворога. Бо між рядками заяв Партії регіонів знову можна прочитати «темник» Кремля…
Ключові тези, котрі ретранслює Москва, виправдовуючи агресію щодо України: 1) утиски російськомовних, 2) загроза з боку націоналістів і радикалів, 3) небажання влади прислухатися до Півдня й Сходу (був натяк МЗС РФ на те, що український уряд мав формуватися коаліційним). Всі ці аргументи тим чи іншим чином експлуатуються і Партією регіонів.
Є ще один пункт, послідовно повторюваний Москвою. Це відсутність легітимної та дієвої влади в Україні. Через упертість Кремля досі нема контакту між першими особами Росії та України. Ситуація стала анекдотичною, коли Сергій Лавров у Парижі відмовився сідати за один стіл із в.о. міністра Андрієм Дещицею. Ні, звісно, в Партії регіонів не наважуються ставити під сумнів Турчинова та Яценюка. Однак дедалі частіше «регіоналами» озвучується думка, що нова влада мала б виконати частину горезвісної угоди з Віктором Януковичем. А саме: провести конституційні зміни, а вже після того – президентські вибори. Депутат від ПР Євген Мураєв зареєстрував законопроект про відтермінування травневих виборів президента. І це не самодіяльність: на спільну прес-конференцію з Мураєвим виходив Сергій Тігіпко.
Отож, перейдемо до твердження про «дієву владу». У скандальному законопроекті Державної думи, котрий прописує можливість приєднання території іншої держави внаслідок референдуму йдеться про те, що цей механізм спрацьовує у випадку «відсутності в іноземній державі ЕФЕКТИВНОЇ СУВЕРЕННОЇ влади».
Цей пасаж вимальовує логіку подальших дій Москви: створення умов, котрі б унеможливили ефективність влади. Для цього є два шляхи: інституційний (блокування роботи органів державної влади), польовий (дестабілізація на Сході в тому числі через масові заворушення чи – хотілося б вірити, що цього не трапиться – кривавих провокацій і диверсій).
Партія регіонів вирішила підіграти у цій справі Кремлю принаймні інституційно. По-перше, «регіонали» відмовилися голосувати у Верховній Раді: їхні вимоги – припинення політичних репресій і розслідування перестрілки у центрі Києва (ПР натякає на снайперів від опозиції, котрі, за такою версією, намагалися розпалити конфлікт). Відтак, цього тижня парламент почав падати у піке, потерпаючи від нестачі голосів. Виявилося, що заблокувати роботу ВР досить просто. Друге – «регіонали» взялися саботувати призначення суддів Конституційного суду, котрий негайно мав розглянути рішення кримських самозванців. Перед процедурним голосуванням Михайло Чечетов іще й запропонував оголосити список незареєстрованих депутатів, аби відімкнути їхні картки: це могло зупинити обрання суддів ще до того, як лічильна комісія затвердила форму бюлетеня.
На щастя, Конституційний суд таки запрацював. Але від Партії регіонів сюрпризи ще будуть. Наважуся передбачити один із можливих сценаріїв делегітимізації влади на догоду Росії – бойкот Партією регіонів президентських виборів. Відсутність «кандидата від Сходу» скалічить волевиявлення, поставить під сумнів повноцінність вибору. Хоча в Кремлі й без того твердять, що голосування 25 травня буде сумнівним…
Пам’ятайте про Батю
І головне: Партія регіонів досі чітко не висловилася щодо референдуму у Криму. Було кілька заяв мінотарних депутатів, які засудили плебісцит у АРК, не більше… Це в той час, коли кримський осередок ПР бере щонайактивнішу участь у референдумі.
Тривожить мовчання Ріната Ахметова. Скромні заяви про те, що він виступає за цілісність країни, розбиваються об перманентні шабаші проросійських сепаратистів. Якщо вони проходять не з відома Ахметова – то в найбільш авторитетної постаті на Донбасі вже точно з'явилися б аргументи, аби спинити протистояння і поставити крапку в історії. А інакше закрадається сумнів. Заява Ахметова на захист Михайла Добкіна – «з такими популярними лідерами регіонів треба вести діалог, а не садити їх по в'язницях» – наштовхує на думку, що Ахметов підтримує вимоги східних протестів. А ще, може, закликає владу до діалогу не тільки із Добкіном, а й із собою. В такому випадку розквіт сепаратистських мітингів на Донеччині – це спосіб поторгуватися. Нажитися на війні.
Вимальовуються три можливі сценарії поведінки «регіоналів». Перший, найгірший – що ПР діє у зв’язці з Росією і є інкорпорованою у сценарій Кремля. Отож надалі вона відкрито чи потайки підтримуватиме потуги Володимира Путіна в Україні.
Другий – що Партія регіонів просто не усвідомлює загроз для держави і не відчуває власної відповідальності за перебіг подій. Тоді ще є шанс виправитися.
Третій, усереднений. При якому Партія регіонів намагається «паразитувати» на небезпечній ситуації, виторговуючи від влади поступків і намагаючись відстояти «фірмові» програмові пункти. Спекуляції на мовному питанні, потребі федералізації, неможливості вступу в Асоціацію з ЄС – є інерцією діяльності ПР передлютневого періоду й розпалюванням незгаслих вогнищ. У нинішніх умовах із цього третього пункту легко скотитися до першого. Росія віддячить. Віддячить так, як віддячила Віктору Януковичу. Йому теж здавалося, що він провадить власну гру. Згадайте ту самовпевненість, із якою хитрий тиран балансував між Євросоюзом і Росією восени… Віддячить – і спершу здаватиметься, що то рука друга. А потім виявиться, що зашморг.
