Після Боїнга: Наслідки для України і Росії
Медійна реакція на збиття малайзійського літака виявила дві точки зору: одні коментатори прогнозують швидкий кінець Путіна, а інші – початок чогось нового, більшого і гіршого. Обидві ці думки відображають чи то чиїсь страхи, чи бажання, але нам не варто чекати ні одного, ні другого. На те є кілька причин.
1. Євросоюзу буде важко знайти згоду усіх членів на застосування секторальних санкцій. Німецький та французький бізнес проти санкцій, європейські ліві захоплюються Путіним як символом антиамериканізму. Крім того, існує мало не інтимна традиція зв’язків між Німеччиною, Францією і Росією, яку вони бояться розірвати. Якщо Стара Європа віддає перевагу ціні (газу, контрактів, зв’язків з Росією) перед своїми цінностями, то вона справді у стані кризи.
2. Цинізм Меркель і Олланда виявляється що раз більше, а цього разу стосовно самих європейців. Якщо життя українців, які захищають Захід від російської навали, для них вартує небагато, то чи варте чогось життя майже 200 голландців з рейсу МH17? На заклики Меркель відмовитися від контракту на поставки "Містралів" до Росії Олланд уже заявив, що принаймні один корабель вони передадуть, бо ж гроші уже заплачені, а розірвати контракт було би нечесно. Щоб продовжити цей спектакль, Олланд мав би закликати Меркель відмовитися від російського газу. Як не крути, а ціна знову переважила цінності.
3. Від початку російської агресії в Україні Меркель послідовно підігрувала Путіну. Чого варте було її прохання зробити Медведчука представником сепрататистів на переговорах. А останню заяву про те, що "не варто робити висновки, [про впровадження санкцій], доки у нас не буде доступу до уламків літака" у Москві сприйняли правильно. Вже наступного дня після теракту терористи вивезли до Донецька тіла 38 пасажирів, а перед тим, як допустити закордонних фахівців на місце аварії, там побували російські «експерти». Тим часом російська пропагандистська машина запустила десяток версій причетності українців до трагедії.
4. Захід, зокрема ЄС, боїться хаосу. Вони вже обпеклися з Януковичем, якого за угодою від 21 лютого хотіли ще на рік залишати при владі. Але Янукович втік з країни, і події вийшли з-під контролю. Політика «залучення» визначає їхню поведінку стосовно Путіна. Будь-яка непередбачувана зміна ситуації в Росії може викликати соціальні збурення в рази більші, ніж в Україні, чого дуже не хочуть на Заході. Щоб попередити хаос, єврократи будуть підтримувати постійний діалог з Кремлем.
5. Путін опинився у глухому куті: не визнавати того, що зробили його «специ», означає піти шляхом Каддафі, який 1988р. через своїх агентів підірвав пасажирський літак над місцевістю Локербі у Шотландії. Визнати, тобто «злити» Гіркіна і всю «Новороссию», означає стати лузером у себе вдома. Як не крути, для Путіна це «lose-lose game». Небезпека глухого кута в тому, що Путін може повестися неадекватно. На Заході цього бояться найбільше, тому будуть шукати для нього якийсь м’якший варіант, щоб дати можливість вийти з ситуації.
З усіх цих причин ЄС не піде на конфронтацію з Росією. Навіть якщо Путін «зірветься з котушок» і введе регулярні війська в Україну, Захід буде й далі закликати до дипломатичного вирішення. Попри заклики громадськості та експертів відкрити очі на дії Путіна, цинізм єврократів переможе європейські цінності.
Що для України?
Зараз є шанс завершити АТО силовим шляхом, але треба діяти швидко і рішуче. Цього хочуть військові, але наше керівництво не менш цинічне і може мати інші плани. Рішення про ротацію військових в зоні АТО може призвести до затягування операції. З одного боку, Порошенко відчуває суспільний тиск, частина якого вимагає ротації, а з іншого – залишається тиск ЄС, який наполягає на стриманому використанні сили.
Порошенко вчинив правильно, назвавши збиття Малазійського літака актом тероризму. Жертвами російської агресії уже стали майже 300 родин в усіх частинах світу. Внутрішній конфлікт, як про це постійно писали західні ЗМІ, вийшов за межі України.
У цій ситуації Україні треба інтернаціоналізувати конфлікт на підставі того, що бойове ядро ДНР та ЛНР становлять терористи, спонсором яких є Путін. Тут є два варіанти: або через ООН, або через створення коаліції. Резолюція Радбезу ООН від 22 липня дає шанс на визнання ДНР і ЛНР терористичними організаціями. Цей крок зняв би з порядку денного придністровський варіант завершення конфлікту і відкрив би можливість надання міжнародної технічної та військової допомоги Україні у війні проти Росії.
Якщо цей шлях Росія заблокує, є інший варіант – створення коаліції для захисту України і боротьби проти тероризму. США розглядають можливість укласти угоду у сфері безпеки з Україною. Створення українсько-польсько-литовського батальйону може стати основою для підписання ширшої угоди про спільну боротьбу з російським тероризмом. Лідери дев’яти східноєвропейських країн, які 22 липня зустрілися у Варшаві, будуть виступати за активніші дії альянсу на сході Європи на вересневому саміті НАТО. Ці країни занепокоєні агресією Росії, і більшість з них могла би стати учасниками коаліції.
Якщо ж Порошенко піде на переговори з Путіним, то цим закладе під себе міну, яка здетонує після завершення АТО. В Україні триває революція, яку ні нинішня влада, ні Захід воліють не помічати. Якщо АТО закінчиться "компромісом з Путіним", нова хвиля революції змете Порошенка і Ко, але сумнівно, чи польові командири, які можуть прийти до влади, зуміють провести люстрацію, реформи, знайти зовнішніх інвесторів тощо. Без широкого суспільного руху, який би здійснював постійний тиск на владу, ми ризикуємо перетворитися на "Преторіанське суспільство" (таке, де існує постійна небезпека військового перевороту).
Що робити?
Нам не варто чекати ні швидкого кінця Путіна, ані початку світової війни. Не варто також сподіватися на Західні санкції, бо це той самий вияв патерналізму, як і віра в доброго царя. Варто, натомість, покладатися на себе. З коаліцією чи без, ми мусимо самі закінчити АТО і протистояти Путіну. Цього разу це наша війна і наша революція.
