Понад рік на фронті: Як педагогиня з Надвірнянщини захищає Україну

До повномасштабного вторгнення Тетяна Гуш працювала соціальною педагогинею у Прикарпатському військово-спортивному ліцеї у Надвірній. А після 24 лютого прикарпатка стала на захист країни.

Історію бійчині розповіли на сторінці 102 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ.

«У нашому Надвірнянському ліцеї навчаються дітки зі всіх регіонів України, найголовнішою метою системи освіти та виховання тут є прищеплення любові до батьківщини з самого дитинства. Звідси виходять справжні патріоти. Свідченням цього є те, що велика кількість наших випускників віддали життя за Україну на війні» - каже Тетяна, родом з Пасічної на Надвірнянщині, працює соціальним педагогом у ліцеї з 2009 року. До її обов’язків входить надання допомоги дітям пільгових категорій – сиротам, напівсиротам, малозабезпеченим.

«Коли почалася війна, - каже Тетяна, - в той же день я могла виїхати за кордон. Раніше я деякий час проживала у Бельгії, в Антверпені, 24 лютого мені почали звідти дзвонити мої друзі та знайомі, щоб я приїжджала, обіцяли допомогти з проживанням та працевлаштуванням. Але я вирішила, що повинна боронити свою землю, вступила до 102 бригади ТрО, до нашого Надвірнянського батальйону».

Тетяна пригадує:

«Коли постало питання про виїзд батальйона в зону бойових дій, мене запитали, чи готова я виїжджати, і я сказала – якщо всі готові – то я теж. Мамі я сказала, що ми будемо в сусідній області. Коли була вже в поїзді, їй подзвонили і запитали – «А ти знаєш куди твоя Таня поїхала?». Мама плакала, переживала, благала мене повернутись - але я розуміла, що дороги назад нема. Я з дитинства мріяла служити в армії, і коли пішла у військовий ліцей– думала що моя мрія здійснилась, але це було не так – вона здійснилась тільки тут, на війні».

Вже понад рік Таня у 76-ому батальйоні, у зоні бойових дій на Запоріжжі.

«Тут, де ми, дуже небезпечно знаходитись, пересуватись, ночувати - кожну хвилину може прилетіти снаряд чи бомба - і все, життя може обірватись. Снаряд може прилетіти будь-куди, вдень чи вночі, коли спиш. Особисто в мене страху немає - я відчуваю молитву своєї мами, своїх рідних, відчуваю захист Божий».

«Колектив тут прекрасний – за більш ніж рік війни ми всі здружились, стали однією великою сім’єю. Так, люди справді дуже виснажились - більше року на передовій. Хочеться ротації, хоча б на місяці два поїхати додому. Але, попри це, люди готові дальше стояти стільки, скільки треба! Є такі випадки у нас – люди звільняються з армії, проходить місяць-другий - дзвонять до командира і кажуть, що хочуть назад у батальйон. Поки війна не закінчилась неможливо сидіти вдома і просто чекати – треба щось робити, свій якийсь внесок в оборону держави».

На почату цього року вирішила підписати контракт з ЗСУ, оскільки хоче продовжити служити. Каже, що тут вона може зробити щось корисне для держави.

У Тетяни двоє дітей - два хлопчики 11 і 13 років. Виховує їх сама, допомагають батьки. Обоє хочуть служити у військовому ліцеї, і це їх власне бажання.

«З самого початку, коли прийшла працювати до ліцею, в мене була така мрія – коли в мене буде син– обов’язково буде навчатись у цьому ліцеї. І зараз, коли мій син вже досяг того віку, що може поступати в ліцей, я його почала відмовляти. Але він сказав: «я хочу бути військовим, бо ти, мамо, військова, а я беру з тебе приклад». Молодший син, котрому 11, теж мені каже, що хоче в майбутньому до цього ж ліцею, хоче бути військовим, як я та старший брат. Буде у нас вся сім’я Гуш - військових» - завершує Тетяна.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!