Проект співпраці з Арлінртоном реалізують діти з Івано-Франківська

Кажуть, жодна поїздка до Америки не може вважатись повною, якщо мандрівник не побачить на власні очі «кам’яні джунглі» Нью-Йорка, міст «Золоті Ворота» в Сан-Франциско, гору Рашмор та пальми Беверлі-Хіллс. Вчителі та учні Івано-франківської школи №5 із поглибленим вивченням німецької мови побували тільки в Арлінгтоні, Вашингтоні та Нью-Йорку. Проте враження від цієї подорожі, зокрема від надсучасної школи вартістю 160 мільйонів доларів, залишаться з ними надовго.

У вирі американського життя

«Американськими» емоціями ділиться учениця CШ №5 Анастасія Федорук:
— Я багато чула, читала, дізнавалася про США, та все ж побачити країну власними очима — це зовсім інше. Майже всі мої однолітки сприймають Сполучені Штати Америки як ідеальне місце для життя, але після відвідин їх можу сказати, що не всім людям ця держава підходить і не всі могли б там щасливо жити. Для мене Америка — це країна широких можливостей, нових відкриттів і ЗОВСіМ іНШОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ! Насправді все там інакше — і людські взаємини, і побут, і шкільна система, і архітектура...

Дуже важливо, як на мене, те, що в Америці все робиться для людей. Їх заохочують до вивчення своєї культури та історії дуже захопливим шляхом, інтерактивним. Тому і не дивно, що кожен американець є патріотом. Величезна кількість карнавалів, фестивалів, благодійних акцій, тематичних парків та різних музеїв просто не можуть не приваблювати людей. Гадаю, найціннішим в Америці є те, що кожен громадянин — це патріот своєї держави. Всюди присутня пропаганда тільки американської продукції, всюди висять американські прапори, у кожному класі в школах повинна бути державна символіка. Американці з великою повагою ставляться до своєї історії, саме тому дбайливо зберігають весь культурний і історичний спадок у вигляді різних меморіалів, тематичних та історичних парків.

До речі, кілька слів про Нью-Йорк. Нью-Йорк надзвичайно красиве місто і  найбільше воно мені сподобалось ввечері.  Коли ти стоїш поміж величезними хмарочосами і дивишся на них, то розумієш, наскільки ти крихітний. Часом ці неймовірні розміри лякають. Правду кажуть, що Нью-Йорк — це «кам’яні джунглі». Серед тисячі височезних будинків є такі місця, куди сонячне світло і не потрапляє. Я не скажу, що цей мегаполіс зручний для життя. Населення тут — 8 мільйонів! А якщо порахувати разом із приміськими територіями, то вийде 20 мільйонів жителів. А це трішки менше, ніж половина населення всієї України. Важко уявити собі таку кількість людей в одному місті! і всі постійно кудись поспішають, біжать стрімголов, намагаються стрибнути вище голови. Життя тут швидке, не терпить спокою. Проте ніщо не зрівняється з нічним Бродвеєм. Дивовижнішого видовища я ще в житті не бачила! Це було настільки незвичайно, що ми були просто шоковані. Враження від цієї поїздки залишаться в моєму серці надовго. Я рада, що мала можливість власними очима оцінити та подивитись і на безперервний вир нью-йоркського життя, і на спокійних та ввічливих жителів Вашингтона, і на численні музеї, зоопарк та океанарій, і на новітню інфраструктуру Америки. Ця подорож мене багато чого навчила, я здобула неймовірний досвід, побачила Новий Світ та пірнула в іншу культуру та традиції народу цієї фантастичної країни.

Мова відкриває Новий світ

Учні школи №5 часто відвідують Європу. Адже є лідерами у вивченні іноземних мов і мають багатолітні зв’язки з численними навчальними закладами Німеччини та Австрії. Однак повезли учнів до Америки вчителі уперше.

— Якщо говорити про поїздку, то мене як директора школи, де вивчають іноземні мови, приємно навіть не здивувало, а потішило, що діти вміли розмовляти англійською. Бо зі своїми учнями я вже не вперше за кордоном, — каже директор Івано-Франківської спеціалізованої школи №5 з поглибленим вивченням німецької мови Ярослав Олексин. — У Німеччині та Австрії, де ми часто буваємо, — то зрозуміло, що вони вільно розмовляють німецькою. Однак саме в Америці, де мова не цілком англійська, а американський варіант, наші діти все ж таки добре розмовляли. і це дуже приємно. Друге, — це те, що і керівники делегації, і учні мали добру нагоду ознайомитися із державою, системою освіти, проблемами молоді, тобто всім, що властиве для Америки. Багато що там цілком інше. Нам не підходить їхня їжа, непросто зрозуміти, з чого все те зроблено і неможливо не помітити величезної кількості людей з надмірною вагою — це м’яко кажучи. Особливо серед темношкірого населення, скажімо, в Балтиморі. Однак усе пізнається в порівнянні. Діти наші задоволені. Асоціація міст-партнерів організувала надзвичайно насичену культурну програму — ботанічний сад, океанарій, Капітолій і маса музеїв, котрі в Америці безплатні... і це чудово. Один нюанс, котрий все ж для нас був важливим, — часу на відвідини магазинів просто-таки не вистачало, тому про шопінг ми вже подбали самі.

Як усе починалося

Не так давно, минулої весни, в Івано-Франківську перебувала делегація із міста-побратима Арлінгтона. Школа №5 — недалеко від адмінбудинку, то, може, й тому гостей зі США привели на екскурсію саме сюди. Так зав’язалася дружба. — Чільник асоціації міст-партнерів — українець за походженням, родом зі Львова, закінчив Бостон і приїхав сюди, щоб показати родичам свою дружину. Спілкування виявилося цікавим, і ми домовилися, що добре було б організувати співпрацю з американськими школярами, бо ми маємо за десятки років таких поїздок добрий досвід, — розповіла нам завуч з іноземної мови Галина Філіпчук. — Вони згодилися, однак усі розуміють, що краще слів завжди є вчинки. Тобто ми розуміли, що треба організувати прийом американських дітей, і тоді, звісно, й нас запросять. Зі США буквально через кілька місяців, в серпні, приїхала до нас на цілу програму група старшокласників. Ми забрали семеро дітей у Львові. Прагнули облаштувати їхній побут і програму якнайкраще: три дні — в івано-Франківську, п’ять — у Карпатах, діти відпочили у «Буковелі» в таборі. Вони були приємно вражені і запросили нас у гості одразу на осінь. Та восени поїздка не вдалася, тож ми поїхали навесні. До Америки поїхали ті діти, котрі приймали їх у себе вдома. Відкрити візу виявилося не так важко, як ми думали, була лише співбесіда  і безпрецедентні заходи безпеки, та всю паперову роботу, що приємно, вони зробили заздалегідь. Лише один переліт в аеробусі через океан — це вже вражає. Діти щасливі. Діти вражені американським надпатріотизмом, тим, що вони рекламують лише все своє, але також цінують усі етнічні культури.

Країна можливостей

— У плані самореалізації Америка — унікальна країна. Я порівнюю, звичайно, з нашою країною. На жаль, Україна дуже мало працює, аби в молодих людей не виникало бажання виїжджати за кордон, — каже директор школи №5 Ярослав Олексин. — Однак незважаючи на поняття «американська мрія», коли із нікого ти можеш стати всім, треба чітко усвідомлювати: боротьба за життя там постійно супроводжує людину. Вищі навчальні заклади і школи зацікавлені в талановитих, і не має значення, хто ти, вони просто тебе завжди шукають і підтримуватимуть. Якщо ти чогось прагнеш, тобі сприятимуть у цьому реально. У нас це наразі тільки на словах. Наші ВНЗ, звісно, зацікавлені у сильних студентах, та насправді вони для того, аби таких зацікавити і втримати, майже нічого не роблять. Взяти до себе найкращих випускників шкіл і гімназій, наприклад. Та ж нема на рівні ВНЗ відпрацьованої системи — щоб шукали талановитого студента. Я це бачу на прикладі нашої школи: щороку її закінчують учні, котрі виокремлюються у плані обдарованості, працьовитості й цілеспрямованості. Однак, потрапляючи в потік, вони губляться, бо нема такої методики, аби їм давали можливість проявитися. 
Асоціація міст-партнерів зацікавлена, очевидно, в продовженні цього проекту і співпраці з нашою школою. Вони провели у Арлінртоні опитування тих, хто хоче поїхати в Україну, — як і з тих родин, котрі мають українські корені, так і з інших. Торік, побувавши у нас, вони побачили, що Україна — цивілізована європейська держава, де є багато цікавого і де можна розширити свій кругозір, і, незважаючи на відстані, чималі фінансові затрати, бажання у них є, тож ми продовжуватимемо цей проект. Наступного року вже прийматимемо групу учнів із різних навчальних закладів та втілюватимемо проект співпраці в життя.

Сучасна американська школа

— Ще одна річ, яка мене як школярку безсумнівно вразила,— це американська школа, — захоплено пригадує подорож учениця Анастасія Федорук. — У передостанній день нашої подорожі нам випала можливість відвідати одну з арлінртонських «хайскулів». Всього їх у місті чотири, але цілком вистачає для міста з такою самою кількістю жителів, як Івано-Франківськ. По-перше, вони досить-таки великі, а по-друге, ці школи призначені для учнів тільки старших класів, тобто з 9-го по 12-й. Шкільна система кардинально відрізняється від української. В них не має такого поняття, як клас. Є просто велика кількість людей, приблизно 300-400, одного року народження, які вважаються одним класом. Однак більшість із них навіть не має спільних уроків. Учні обов’язково мають щороку проходити курс з чотирьох предметів: англійської мови, англійської історії, математики та іноземної мови. Всі інші чотири-п’ять предметів вони обирають самостійно. До того ж різноманітності цих предметів просто немає меж. Там є і комп’ютерні технології, і дизайн, і макіяж, і театральне мистецтво, і всі галузі науки, і режисура, тобто чого лишень душа забажає, того можна й навчитись. Але найбільше вражає те, що для цього всього є приладдя і оснащення. Ще однією перевагою їхньої системи є багаторівневе навчання, тобто учні приблизно одного рівня з кожного предмета навчаються разом. 
Але все ж деякі «мінуси» їхньої шкільної освіти я зауважила. В американських школах немає єдності учнів, ти ніколи не отримаєш підтримку від оточення, не зможеш, як у нас, весело проводити час у школі, тому що навчаєшся ти переважно не зі своїми друзями. Для розваг є час тільки на великому ланчі, який триває 45 хвилин. Тоді всі учні діляться на групи, переважно за інтересами, і весело обідають.

Чи не найяскравіше враження справила на іванофранківців школа міста Арлінртона. Підсумовує директор Ярослав Олексин:

— Звели її п’ять років тому в елітному районі Арлінртона, якщо можна так сказати. Вона просто величезна, в неї, напевно, вкладено фантастичні затрати. Хоч в Європі я бачив багато сучасних і надсучасних шкіл, та це просто диво! В розмові з американцями, з місцевими жителями почув, що вони також вражені, що таку велику суму — 160 мільйонів доларів — вкладено в цю школу для старших учнів. На кожному поверсі школи, в якій дві тисячі учнів, — охорона, коли під час уроку на коридорі з’явиться учень, вони одразу з’ясовують причину. В заступника директора на моніторі комп’ютера в режимі он-лайн проглядаються усі кутки школи і всі коридори. До школи будь-хто зайти також, звісно, не може. Та найбільше вражає матеріальне забезпечення цього навчального закладу. Ми її обійшли, і здається, там нема нічого такого, що ще було б потрібно для навчання і підготовки дітей до дорослого життя. Дуже багато уваги приділяють тут розвитку не лише навчальних здібностей учнів, а й пошуку себе, розвитку своїх талантів і вибору, та й навіть можливості випробувати себе в майбутній професії. Останнє аж ніяк не теоретично, а цілком практично: усе обладнано, як кажуть, за останнім словом техніки. Наприклад, є своя телестудія, всі засоби, фахівці. і так само й для інших напрямів і професій. У школі — три басейни. Однак, як кажуть там, є інша проблема — нема в дітей такого великого бажання вчитися, розвиватися, шукати себе. Це визнають і самі вчителі. Виходить, що високий рівень достатку розхолоджує, що такими суперумовами і можливостями далеко не повною мірою користають ті діти і не повною мірою розуміють, що могли б ще краще реалізувати себе. Я навіть висловив таку фантастичну думку: наших би учнів — у ті умови.

* * *

Тепер після двох обмінних візитів американські українці в третьому поколінні хочуть вдруге відправити своїх дітей до п’ятої школи українського міста Івано-Франківська.