Професійні династії Івано-Франківська
У важкі й тривожні часи саме сім’я є тим «рятівним колом», яке допомагає не падати духом і зберігати надію на краще майбутнє. А якщо близьких людей поєднує ще й одна професія, то вони справді розуміють одне одного «з півслова». Поспілкувавшись із представниками професійних династій нашого міста, ми переконалися: любов до своєї справи і професійна майстерність справді можуть передаватися з покоління в покоління.
Династія винахідників
Відома у нашому місті родина винахідників і науковців Середюків здійснила вагомий вклад у розвиток винахідницького руху на Прикарпатті. Її основоположник, Євген Іванович Середюк, у п’ятнадцятирічному віці влаштувався на роботу до тодішньої Станіславської електростанції, є ветераном енергетичної компанії «Прикарпаттяобленерго». В часи війни німецькі окупанти вагонами вивозили цінне обладнання електростанції до Німеччини. Ризикуючи життям, Євген Іванович при завантаженні награбованого відбирав найважливіші деталі, заміняючи їх на цеглу, щоб не було відчутно різниці у вазі. Згодом ховав їх у заповнених водою каналах у підвалах електростанції. Після закінчення війни саме завдяки цим деталям удалося запустити один із дизелів, який подав перший повоєнний струм у нашому місті. Євген Іванович стояв біля витоків створення обласної організації Товариства винахідників і раціоналізаторів з 1958-го року, став її активним членом. Отримав численні нагороди і посвідчення за раціоналізаторські пропозиції. 13 лютого 2014 р. відомий прикарпатський винахідник відсвяткував 90-річний ювілей.
Продовжувач династії Орест Євгенович – професор Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, доктор технічних наук, співавтор унікальних еталонних вимірювальних установок для оцінювання точності лічильників і витратомірів газу. В загальному доробку науковця більше двохсот наукових праць, присвячених метрологічним дослідженням, в тому числі більше сорока авторських свідоцтв і патентів України. Він є співавтором вперше виданих в Україні двох спеціалізованих довідників у сфері обліку природного газу, а також навчальних посібників «Метрологія і технологічні вимірювання у нафтовій та газовій промисловості» і «Фізичні основи неруйнівного контролю».
Проте найбільшою гордістю Орест Євгенович вважає свого сина, який представляє третє покоління винахідницької династії. Денис Орестович Середюк також поповнив сімейний архів патентів та винаходів і здобув титул «Кращий молодий винахідник-2012» в нашій області.
Після завершення навчання в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу Денис Середюк розпочав трудову кар’єру у Державному підприємстві «Івано-Франківський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації». В 2012 р. молодий науковець захистив кандидатську дисертацію, присвячену проблематиці вдосконалення обліку природного газу.
«В нашій родині неначе поєдналися дві династії, – зауважує Орест Середюк. – Адже жіноча частина нашої сім’ї присвятила себе викладанню мов. Моя мама, Ярослава Марківна, – вчителька української мови, дружина Надія Миколаївна викладає іноземні мови, а невістка Оксана теж навчає школярів любити і шанувати рідну мову».
Сімейне захоплення родини Середюків – автомобільні подорожі Україною та у ближнє зарубіжжя і... домашнє майстрування. «Мої близькі звикли, що якщо вдома щось зламалося чи потребує вдосконалення, чоловіча половина сім’ї швидко вирішить цю проблему», – розповідає пан Орест. Адже не можна бути винахідником лише на роботі, а вдома – ні. Творча винахідливість – це стан душі.
Вчительська родина
«Вчительська професія – особлива», – вважає Валентина Іванівна Габорак, заслужений вчитель України, учитель-методист загальноосвітньої школи-ліцею № 23. – Адже, будучи вчителем, неможливо просто відкинути думки про роботу, щойно закінчився трудовий день. Цим справді треба жити».
Професію вчителя пані Валентина «успадкувала» по мамі, Марії Антонівні, яка 38 років пропрацювала вчителем української мови у середній школі № 15. Багато її учнів теж обрали професію педагога. На вибір майбутнього фаху вплинув і улюблений вчитель української мови й літератури, який у 60-х роках не боявся розповідати учням про «розстріляне відродження», творчість Симоненка.
«Навчаючись у тодішньому Івано-Франківському педагогічному інституті імені Василя Стефаника, ще зовсім юною студенткою я захопилася творами Г. Тютюнника, Ю. Збанацького і мріяла стати сільською вчителькою», – згадує пані Валентина. Але романтичні описи діяльності сільського вчителя виявилися далекими від реальності.
Важко добиратися на роботу з Ворохти, де пані Валентина тоді мешкала, до села Татарів, складні побутові умови… Тож свою вчительську кар’єру молодий педагог продовжила в Івано-Франківську – викладала українську мову в Педагогічному інституті, а згодом у середній школі № 15, де вчителювала її мама. Пізніше пані Валентину запросили до школи-ліцею № 23, де вона працює вже понад двадцять років.
Її чоловік, Мирослав Михайлович, – голова Івано-Франківської обласної організації профспілки працівників освіти і науки, кандидат філологічних наук, автор багатьох наукових праць з ономастики – науки про власні назви та їх походження. Цікавими, зокрема, є його праці «Топонімія Галицької Гуцульщини. Етимологічний словник-довідник» (2011 р.) та «Топонімія Покуття. Етимологічний словник-довідник» (2013 р.). Мирослав Михайлович теж багато років віддав педагогічній діяльності – працював учителем, заступником директора в школах Дніпропетровської області, смт. Ворохта та с. Хриплин, директором середньої школи № 7, доцентом кафедри української мови ПНУ. Донька подружжя Габораків Вікторія – продовжувачка педагогічної династії, вчителька німецької мови в середній школі № 5.
«Мені здається, що з дітьми працювати значно цікавіше, ніж з дорослими», – вважає пані Валентина. – Вони заряджають енергією і позитивом, допомагають забути про власний вік, негаразди й проблеми. Проте діти не прощають фальші й одразу відчувають справжнє ставлення до себе. Тому відданість своїй роботі й щирість – це, мабуть, найголовніше у професії педагога».
Три покоління лікарів
Людина – то найбільше диво, створене Богом, тож професія медика справедливо вважається однією з найскладніших. Справжній лікар удосконалює свої знання все життя, а в деяких родинах секрети майстерності передаються з покоління в покоління. Саме до такої родини належить Ганна Нестеренко-Данилків – продовжувачка відомої лікарської династії, лікар у третьому поколінні, ординатор кафедри нейрохірургії та офтальмології на базі Обласної клінічної лікарні.
«З самого дитинства я перебувала в атмосфері медицини, тому про іншу професію навіть не думала, – розповідає Ганна. – Тиску з боку родини ніколи не відчувала, але завжди знала, що вступлю до Івано-Франківського медичного університету і стану лікарем. Це була моя мрія».
Батьки Ганни теж навчалися в тодішньому Івано-Франківському медичному інституті, зараз працюють в Рівному. Батько, Нестеренко Олександр Леонтійович, – лікар-хірург, кандидат медичних наук. Мама, Нестеренко Леся Володимирівна, – невропатолог, лікар вищої категорії. Продовжувачем династії є й дядько, Нестеренко Володимир Леонтійович, – судинний хірург, доцент кафедри загальної хірургії Івано-Франківського медичного університету.
«В роботі ми всі завжди радимось і обговорюємо складні медичні випадки, – стверджує Ганна. – Адже хто, як не рідні, завжди прийдуть на допомогу, підкажуть, як краще вчинити. Ці розмови я чую протягом усього життя, і, на мою думку, так має бути».
Особливо часто Ганна, як молодий лікар-офтальмолог, радиться з бабусею чи мамою, адже, за її словами, проблеми в офтальмологічних хворих зазвичай пов’язані з неврологічною патологією. Бабуся, Нестеренко Зінаїда Вікторівна, – досвідчений невропатолог, заслужений лікар України. Вона і дідусь, Нестеренко Леонтій Миколайович, – основоположники династії й приклад у професії для всієї родини. Леонтій Миколайович – хірург, лікар вищої категорії, провів тисячі складних хірургічних операцій, опублікував понад вісімдесят праць у наукових журналах.
В Івано-Франківському медичному університеті навчаються й дві сестри Ганни – Олена та Світлана. Судженого вона теж знайшла у лікарському середовищі. Її чоловік, Данилків Юрій Степанович – молодий лікар-уролог. Донька Софійка цілком може стати четвертим поколінням династії, бо уже в своєму юному віці проявляє інтерес до непростої професії медика. Проте медицина – це не єдине, чим живе дружна родина Нестеренків. Вони часто збираються разом за святковим столом, люблять подорожувати рідним краєм. Сімейна традиція – одягати у святкові дні вишиванки. Дідусь Леонтій Миколайович захоплюється історією боротьби нашого народу за свою незалежну державу, мистецтвом фотографії, відеозйомкою.
15 травня 2014 р. під час відзначення на Прикарпатті Міжнародного дня сім’ї багато говорилося про те, як важливо навчити молодь зберігати сімейні цінності, переймати позитивний досвід у старших поколінь. Адже саме на міцних і патріотичних сім’ях, що працюють на благо своєї батьківщини, і тримається Україна.
