Путін прорахувався щодо України

Намагання Путіна придністровізувати Україну цілком вкладається у його плани перетворення Української держави на слухняну та покірну маріонетку Кремля. Але проросійська орієнтація частини населення сходу України не виникла сама собою. Вона прямий наслідок цілеспрямованої роботи совітського режиму, який з усіх сил намагався перетворити українців на частину, так званого, «радянського народу».

Хоча не можна сказати, що ця селекція повністю вдалася совітам. Представники шахтарського краю воювали за незалежну Україну на боці Петлюри. Варто лишень згадати полк Чорних гайдамаків, у якому воював Володимир Сосюра. Чи новітніх українських достойників Василя Стуса, Івана, Леоніду і Надію Світличних та Івана Дзюбу.

Також свідоцтвом цьому є сформовані в донецькому краї батальйони, які героїчно (часто краще за інших) б’ються за визволення своєї землі від московських найманців.

Однак Донецьк і Луганськ, як і Крим, завжди були для Києва проблемою з різних причин. І нинішнє вторгнення Росії – це результати сталінсько-брежнєвської селекції та русифікації України. Масове завезення росіян на українські території та навмисне вивезення і розселення українців по безмежній Росії, сьогодні приносять свої отруйні плоди.

Після приходу до влади Кучми – це стали найбільш криміналізовані області, де незгодні з совітізацією цих територій просто знищувались, а політика Кремля й інформаційне засилля російських ЗМІ створювали у населення Донбасу і Луганщини стійку ілюзію того, що вони знову перебувають в СРСР чи, як мінімум, у сусідній Російській Федерації.

Власне, незадоволених вистачає скрізь у всіх країнах, але лише Москва своєю масованою військовою підтримкою, перетворила частину цих незадоволених (яких насправді небагато у цих регіонах) на терористів.

Дві Ахелесові п’яти Путіна

Майбутні дослідники останнього періоду часів «розвиненого путінізму», розглядаючи під мікроскопом історії діяння Путіна, дивуватимуть – для чого він поліз в Україну зі своїм «русским миром»? Міг би собі й далі тихо сидіти в Кремлі, грабувати Росію та розказувати по телевізору, як важко він працює «прикутий до галери» задля її добробуту. Їздити на саміти G8 і не створювати нікому проблем.

Також історики дивуватимуться, чому російські еліти дозволили Путіну вторгнутися в український Крим, за будь-яку ціну реалізовувати божевільні ідеї міфічної «Новоросії» та спровокувати відкіт Російської Федерації у третій світ.

Але Путіна абсолютно не хвилює те, що Росія, яка існує виключно за рахунок продажу своїх енергоресурсів, може заплатити дуже велику ціну за «Кримнаш» і «Новоросію».

Очевидно, що путіністи довго виношували цю велику національну державну «російську ідею», і висунення її в обгортці «русского мира» – стало апогеєм кампанії, котра направлена на знищення української державності.

Проте Путін прорахувався. Так сталося, що у нього виявилися на сьогодні не одна, а дві Ахелесові п’яти. Перша, це звісно, економіка, виживання якої напряму залежить від успішного експорту енергоресурсів. Другою Ахелесовою п’ятою, і не менш уразливою, стала для російського наполеончика якість населення Росії.

А це означає, коли Росія дійсно здатна виставити проти України кількамільйонну армію мешканців російської глибинки, то вона складатиметься, у переважаючій більшості, з хронічних алкоголіків.

Власне проблеми в України з Донбасом та Луганщиною виникли тому, що там проживали люди, котрі після розпаду СРСР і надалі продовжували уперто вести совітський спосіб життя.

А тяга частини населення цього регіону потрапити назад у вчорашній совітський день, з сурогатною горілкою по 3,12 і ковбасою невідомо з чого по 2,20, весь час підкріплювали, переповнені примітивною комуністичною ідеологією радянські фільми 30-70-х років та сучасні низькопробні російські серіали типу «Ментів» чи «Дальнобойщиків».

Плацдарм для інтервенції в Україну готував Янукович

Тепер вже стає абсолютно очевидно, що плацдарм для російської інтервенції в Україну готувала Партія регіонів та її донецький лідер. І запізнись Майдан-2 хоча б на півроку, шансів в України захистити свій суверенітет не залишилося б жодних.

Тому, після втечі з України Януковича, Путішеску вирішив вдарити по найбільш вразливій частині українського соціуму – донецькій і луганській, спровокувавши там через свою численну агентуру ситуацію, яка призвела до трагедії цих регіонів.

Між тим, Донецьк завжди був декораціями для тих, хто ним володів. Пролетарськими декораціями для мільярдера, який отримував активи зовсім не з пролетарської праці. Електоральними декораціями для Партії регіонів, яка робила вигляд, що має на Донеччині понад сто відсотків підтримки.

А ось тепер Донбас став декораціями для російських терористів. Перетворившись на театральні підмостки у руках мерзотників, які використовують український Близький Схід у своїх власних інтересах.

Проти українців ведеться Москвою ще й інформаційна війна, не є таємницею, що це по суті війна емоцій. В інформаційній війні противник не примушує вас спливати кров’ю. Він змушує вас відчувати негативні емоції: безвихідь, острах, ненависть і огиду.

Ворогові важливо, щоб усі ці емоції працювали проти українців, проти їхньої країни і проти їх майбутнього. А в ідеалі ворог хотів би, щоб вони самі розносили цю ментальну заразу по своїх рядах, стаючи його мимовільними помічниками.

Тому емоції українцям можна було собі дозволити у мирний час. Зараз важливо перестати мислити категоріями мирного життя, адже Україна опинилася у стані повноцінної війни з ядерною імперією.

Хочуть українці цієї війни чи ні, ця ядерна імперія їх не питає. А відступити неможливо. Через 23 роки після розпаду СРСР почалася війна за українську незалежність. А це означає що економіка та політика мирного життя відходять у минуле. Це означає що економіка та політика спрямовані на перемогу – збереження незалежності української нації.

Україна рішуче відкидає обидва варіанти Кремля

Своїм посиленням ескалації в Україні Путін нині вибирає між двома прийнятними для нього варіантами: частковим контролем над усією Україною чи повним контролем над частиною України.

Проте, він і його найближче оточення почали нарешті розуміти, що нав’язати свою примху в подобі «русского мира» їм не вдасться. Оскільки переважаюча більшість українців з цим ніколи не погодиться.

Тому Путін, який до того ставив на частковий контроль над всією Україною, скоріше за все, робитиме ставку на повний контроль частини України. Хоча він ніяк не хоче усвідомити, що українці рішуче відкидають обидва ці варіанти.

Але він будь-якими методами прагне показати українським лідерам, що «ярлик» на українське «царство» видається саме у Москві.

І тут він проколовся у тому, що почав міряти Порошенка мірками Януковича. Який ментально та за інтересами повністю перебував в «совітсько-русскомірному» світі. Петро Порошенко ж чітко орієнтований на західні цінності.

Очевидно, що проекти «ДНР» і «ЛНР» не мають підтримки на Донбасі і Луганщині. Відкликання основних ідеологів-призвідників тероризму в цьому регіоні Гіркіна і Безлера, а потім «народного губернатора Донбасу» і глави мобілізаційного управління «міністерства оборони» «ДНР», колишнього неонациста Павла Губарєва, вказує на те, що мавр вже зробив свою справу. Путін забрав зі сцени невдах-маріонеток і почав керувати особисто.

Але це не може змінити ситуацію, адже Росія воює проти українського народу, який в жодному разі не бажає повертатися у будь-яку подобу колишнього Радянського Союзу…

Віктор Каспрук – незалежний політолог, Радіо Свобода