Рейд в історію. Франківець Василь Ткачук про спецоперацію десантників на Донбасі
Під час війн проводяться десятки, сотні різноманітних операцій, втім лише одиниці з них потрапляють до підручників з військового мистецтва. Рік тому десантники Житомирської 95 бригади здійснили зухвалий рейд по тилах противника. Цій операції немає аналогів у новітній історії. У тому прориві брав участь і наш земляк, капітан Василь Ткачук.
Задум передбачав зачистку…
З початку АТО в івано-франківській 114 бригаді тактичної авіації воювали лише льотчики. Коли наприкінці липня 2014 року до частини надійшла телеграма щодо доукомплектування добровольцями бойових частин на Сході, які понесли втрати, багато «наземних» авіаторів написали рапорти. Серед них був і заступник командира роти охорони по роботі з особовим складом Василь Ткачук, пише Репортер.
Уже 19 серпня він прибув до Слов’янська, де виконував обов’язки заступника командира штурмової роти першого десантно-штурмового батальйону 95 окремої аеромобільної бригади. Через кілька днів у складі частини Василь вирушив у кількаденний похід, який став його бойовим хрещенням.
Нещодавно Генштаб оприлюднив аналіз веденняАТО у серпні-вересні 2014 року. Серед іншого там йдеться і про рейд десантників:
«Після відходу підрозділів Збройних сил та добровольчих батальйонів з Іловайська та невиконання завдань іншими підрозділами з виходу на рубіж Старобешеве-Комсомольське операція з деблокування Іловайська втратила доцільність. У зв’язку з цим штабом АТО було розроблено новий замисел операції для проведення рейдових дій на території, зайнятій підрозділами Збройних сил Російської Федерації та бойовиками.
Замисел передбачав зачистку вихідного району Новотроїцьке-Оленівка-Волноваха, проведення рейдових дій у напрямку Гранітне-Тельманове-Новоазовськ силами 79 та 95 аеромобільних бригад. Кожна бригада висувалась за своїм маршрутом із завданням порушення комунікацій противника, нанесення ураження його тиловим об’єктам, ліквідації баз бойовиків та забезпечення сприятливих умов нашим військам, які закріплювалися східніше Маріуполя та вздовж річки Кальміус».
27 серпня бригада виступила зі своєї бази у Слов’янську, обійшла Донецьк із заходу та прибула до Новомихайлівки. Звідти десантники мали йти у тил ворога. Пробивали коридор їхні колеги з 25 Дніпропетровської повітряно-десантної бригади. На початку вересня вони прорвали оборону противника і у прорив пішли житомиряни.
Недоліки мексиканської кухні
До походу залучали дві батальйонно-тактичні групи 95 бригади. Кожна мала десь по 15 БТР-80, плюс артилерійський дивізіон із 152-мм гаубицями та мінометна батарея.
«У підсилення нашому батальйону дали один танк, – згадує Василь Ткачук, – але його потім підбили… Ми намагалися рухатися вночі, з виключеними фарами. Вдень йшли також, але часто потрапляли під обстріли сепаратистів. Здавалося, що в кожному селі була якась гнида, що зливала наші координати бойовикам. Швидкість пересування по шосе дорівнювала близько 60 км / год., на ґрунті – десь 30-40 км / год.».
Попереду, метрів за 500, їхав БТР розвідувального взводу. Ці хлопці першими приймали на себе вогонь ворога й несли найбільші втрати. За весь рейд батальйон мав двох «двохсотих». Поранених було значно більше, лише в роті Ткачука – 13 бійців. Після кожного бою їх евакуювали вертольотами.
«Треба віддати належне нашим пілотам, – каже Василь, – вони літали так низько, що бортові стрільці чіпляли ногами соняшники».
Час від часу БТРри виходили з ладу й відставали. На кожному їхали десь 12-15 бійців, які й прикривали машину під час ремонту. Найчастіше ламалась гідравліка. Без неї БТР може їхати, але якщо механік-водій не мав достатньо сили, то просто не міг викрутити кермо на поворотах. Тоді шукали кремезного хлопця, який мав керувати машиною, доки не полагодять гідропідсилювач керма.
«Також регулярно заклинювали колеса, – розповідає Василь. – На нашому БТРі гума на одному повністю стерлася, залишився металевий диск. Вночі він давав цілі розсипи іскор… А от зв’язок був класний. Командири мали дорогі радіостанції Motorola, по 12 тисяч гривень кожна. Усі рації цифрові, захищені. Перед кожним бойовим виходом наші зв’язківці їх кодували, аби сепари не прослуховували».
Харчувалися американськими сухими пайками. Вони зручні, адже страви самі розігріваються. На відміну від наших стандартних сухпаїв, заокеанські мають 26 наборів – страви європейської, американської, японської, мексиканської кухні.
«Мексиканську ми любили найменше, бо там страви сильно перчені, – каже Ткачук. – Особисто мені траплялись різні крем-супи, горохова каша з м’ясом, куряче філе з соусом, котлета, плюс шоколадні батончики, молочні коктейлі, гарячий шоколад, чіпси й козинаки. З наших продуктів пили багато згущонки. Чи вживали алкоголь? Перед сном могли дозволити 100 г коньяку, але в бій завжди йшли тверезими. Спали по кілька годин на добу, заховавшись у зеленці, або на броні під час руху, по черзі».
У боях за Тельманове
Якщо дивитись на карту, то маршрут руху виглядає досить складним і заплутаним: Докучаєвськ-Миколаєвка-Стила-Волноваха-Маріуполь-Гранітне-Краснопілля-Тельманове-Краматорськ-Слов’янськ. Загалом десантники накатали близько 1000 км.
Після заняття Волновахи, яка тоді була нейтральною, надійшов наказ рухатися на Маріуполь. Перед в’їздом до міста на кожен БТР причепили національний прапор, після чого проїхалися центральними вулицями. Схоже, що то був пропагандистський маневр, аби показати, що місто не здадуть жодним чином.
Потім рушили під самий російський кордон. Командування вважало, що буде пряме військове вторгнення кількох батальйонних груп, які підуть на Маріуполь. Майже добу пересувались уздовж кордону. Там десантників найбільше накривала російська артилерія, що стріляла зі своєї території. Збереглося фото, де добре видно чорну випалену траву після касетних снарядів з російських «Ураганів». На щастя, ворог промазав, був переліт на 150-200 м, тож українців не зачепило.
Кінцевим епізодом рейду став штурм райцентру Тельманове, який почався 5 вересня о 5.15 ранку. І тут уже треба сказати кілька слів про тактику бою.
«Розвідники виявляли блокпости сепаратистів, але ми не знали, скільки там бійців, яка в них техніка та озброєння, – розповідає Василь Ткачук. – Тому проводили розвідку боєм – посилали вперед одну роту на 3-4 БТРах. Якщо ворог чинив рішучий опір, то наші відходили, тоді починала працювати артилерія. Після «обробки» сепарських позицій атакували одразу два батальйони. Переважно обходили з флангів».
Коли траплявся маленький блокпост, десь 10-15 людей, стрілецька зброя та мішки з піском, бойовики бачили, що шансів в них немає, та тікали в зеленку. Часто наші десантники вривалися туди на повному ходу. На одному з блокпостів по українцях взагалі не стріляли – не було кому, бо весь «доблесний» гарнізон валявся п’янезним. Нерідко на позиціях «новороссов» знаходили купу використаних шприців і порожніх пляшок від алкоголю».
«Але під Тельмановим сепаратисти боронилися відчайдушно, – говорить Василь. – Наша рота йшла першою, багато хлопців поранили, зокрема командира мого БТР, киянина із позивним «Спарта». Йому прострелили всі кінцівки, але він вижив. Після артилерійського удару штурмували місто вдруге. Більшість вогневих точок ворога подавили й до п’ятої вечора повністю зачистили Тельманове. Цікаво, що того ж дня о шостій у Мінську підписали перемир’я».
Уже ввечері десантники передали місто Нацгвардії та рушили на Слов’янськ. Але через кілька днів, каже Ткачук, він прочитав у новинах, що Тельманове знову перейшло під контроль сепаратистів…
Українське командування високо оцінило подвиг десантників, які під час рейду знищили багато живої сили, техніки та об’єктів інфраструктури противника. Тоді й росіянам наочно продемонстрували, що після Іловайська в України є боєздатні резерви і подальший наступ обернеться величезними втратами, які важко буде пояснити пересічним мешканцям РФ. Багатьох учасників рейду нагородили. Комбриг, полковник Михайло Забродський нині генерал-майор, командувач Високомобільними десантними військами, Герой України.
А що капітан Ткачук? У жовтні в 95 бригаду прийшли молоді лейтенанти, а Василь вирушив до Франківська. Оскільки він був не штатним десантником, а прикомандированим, то жодних відзнак не отримав.
