Шалена колаборація або Івано-Франківськом зацікавився «ГОГОЛЬFEST»

Про потребу заснування в Івано-Франківську нового потужного мистецького фестивалю засновник «ГОГОЛЬFEST» Влад Троїцький говорив ще півроку тому, коли мав зустріч з мистецькою елітою та журналістами. На перший погляд його пропозиція не мала резонансу. Проте недавно чинний директор «ГОГОЛЬFEST» Максим Демський виступив із лекцією на засіданні колегії управління культури ОДА. А згодом заявив, що новому мистецькому фестивалю в Івано-Франківську усе ж таки бути.

Ми зустрілися з ним, аби дізнатися, чого чекати від майбутнього фестивалю «PORTO FRANKO ГОГОЛЬFEST», і поговорити, як сьогодні ефективно працювати у сфері культури, пише Галичина.

- Максиме, ви приїхали до Івано-Франківська — а він знає собі ціну — хочете щось взяти чи чимсь поділитися з нами?
— Я проаналізував, що в Івано-Франківську немає по-справжньому потужних всеукраїнських фестивалів. У всякому разі, якщо забити в «Гугл», то такої інформації майже немає. Умовно кажучи, в якомусь європейському місті на 365 днів є 350 подій. І саме все це і є основою для розвитку та залучення різних інвестицій. У мене є кілька пропозицій, як культурні ініціативи піднести на якісно вищий рівень. Ми робимо на основі цих ініціатив відбір учасників, об’єднуємося і підтягуємо якісь міжнародні проекти, з якими можна створити колаборацію. Плюс люди, котрих привозимо з інших регіонів. У результаті отримуємо в Івано-Франківську достатньо солідний фестиваль, на який приїдуть з усієї України та із-за кордону. А ті, хто бере участь у такому проекті, знайомляться між собою й отримують хороший досвід проведення для таких фестивалів у майбутньому.

- Сьогодні ви директор найвідомішого і найуспішнішого в Україні фестивалю сучасного мистецтва. Як би ви сформулювали завдання людини, котра нині працює в сфері культури?
— Головний підхід — це створення високоякісного продукту. У нас часто дуже слабка якість всього, що продукуємо. Для чого  ми все це робимо? Для того, щоб могли виявляти себе в цьому світі. Нас світ не чує. Все це ілюзія — що про нас десь відомо. Звісно, якісь поодинокі винятки існують. Але дуже важливо виробити цілковито системний підхід до створення продуктів культури. Наприклад, як це робить «Голлівуд». Там знімають тисячі фільмів, але потрапляють на екрани 200, інші залишаються там, осідають. і для того, щоб ми отримали високоякісний продукт, потрібен системний підхід. Крім цього, потрібні професійні кадри. Їх, на жаль, в Україні також немає. Тому  треба виховувати.

- Твердження про те, що «дядько «Гугл» не знає жодного великого фестивалю в Івано-Франківську, досить дискусійне. Наведіть приклад такого, на вашу думку, доброякісного культурного продукту з України, цікавого світові. 
— «ДахаБраха», «Dakh Daughters», театр «Дах», гурт «Перкалаба», може, кілька інших, театр Богомазова — достатньо цікаві історії для європейської спільноти. 

- Усі ваші... А у сфері академічної культури?
— У нас є. Але це недержавна історія. Наприклад, у Києві є потужний культурно-освітній центр «Майстер-клас», у який вкладає кошти відомий інвестор Євген Уткін. Він також підтримує проект «Джаз ін Київ». Куратор цього проекту Олексій Коган курирує джазові  процеси в Україні як такі, бо донедавна їх майже не було. Є також агенція «Ухо», яка займається сучасною академічною музикою. Також назву академічного диригента Ботвінова в Одесі. Все це взірці успішних культурних діячів. Це люди, які не просто відомі за кордоном, а й виходять на рівень топ-десятки. Тобто «Dakh Daughters» у 2015 році увійшов до топ-десятки французьких кабаре, наприклад. Фактично вони увійдуть у топ-десятку світових, тому що нічого подібного до цього немає. Суть у тому, щоб створити унікальний продукт, але він не повинен містити в собі виключно традиційні речі, те, що ми багато літ намагаємося зберегти й оберігатиѕ

- Чим ми пишаємося...
— Так, але це треба переосмислювати. У нас все відбувається так, що ми постійно проходимо той самий шлях. і не можемо вийти з цього кола. Це коло можна розірвати за допомогою вкраплень міжнародних і міжрегіональних продуктів культури, участі у цьому процесі визнаних у світі майстрів. Вони можуть  тобі як митцю, який щось створює, якщо ти здатен, — і це дуже важливий принциповий момент — дати можливість побачити це по-іншому. Ми, як правило, рідко бачимо нові грані. 

- Ви сказали, що в Україні проблема з кадрами в культурі. Але ж у нас є маса музичних училищ, училищ культури, інститутів мистецтвѕ Невже там не вчать правильно працювати в культурі? Невже в культурі повинні бути тільки самородки?
— Там не вчать. інституції культури у нас є. Я розумію, що таке подібний навчальний заклад у Києві, у Львові: там  залишилися певні школи і там є невелика кількість яскравих особистостей. Але я ще раз повторюю, що до цього треба підходити системно. Ми можемо багато говорити про те, що десь є така цікава людинаѕ Але говорити про те, що вона стане відомою і успішною, не доводиться. 

- Тоді звідки  беруться такі люди?
— Вони взаємодіють з різними сферами культури, і не тільки. Я за освітою — драматичний режисер. Але, крім театральної роботи, займаюся ще фестивальною діяльністю, технічним оснащенням мистецьких подій, граю сам у театрі. Тобто в людини має бути профіль широкий. Полізвучання — це дуже важливо, особливо для України. Тому що вона і так дуже полярна, тут усе дуже різне всередині, окрім того, що нині на  Україну сильно впливають різні зовнішні сили. і якщо ми будемо «заточені» тільки  під одну штуку, то будемо швидше програвати, ніж вигравати. А наше завдання — створити успішний проект всередині культури, котрий зможе об’єднати всіх, а не ще більше розділити.

- Вдало сказав недавно ваш «батько» Влад Троїцький, що ми добре навчилися об’єднуватися «проти», тепер треба навчитися об’єднуватися «за». 
— Це насправді запит і сходу, і заходу. Суперечності, розбіжності цих регіонів треба врівноважити. Цей маятник треба зупинити, бо він пролітає над Україною вже багато років.  і якщо Україна це зрозуміє й вироблятиме свою культурну стратегію на об’єднання, а не на роз’єднання, коли ми зможемо знаходити такі точки, коли люди, незважаючи ні на що, ні на ніякі розбіжності, зможуть щось творити, то ця ефективність зросте в мільйони разів. Для того, щоб зробити це співтворення, маємо зрозуміти, куди рухаємося і чого ми хочемо, заради чого готові об’єднатися. От коли був Майдан, ми чітко розуміли, заради чого ми разом і чого не повинні допустити. Ми заявили про це чітко і ясно. Вся країна зрозуміло сказала: ми не хочемо туди іти, хочемо інших стандартів. Уже минуло два роки. Тепер  необхідний процес потужного об’єднання заради того, чого ми хочемо. Це непросто, і відповідь може з’явитися тільки в процесі творення. Вона не з’явиться в результаті круглих столів, дискусій, лекцій. Нині це просто витрачена енергія. 

- Але ви ж почали з того, що читали нашим працівникам культури лекцію.  
— Прийшла третина від усієї кількості присутніх на обласній колегії культури. Була жвава дискусія — нам вдалося зрушити з місця. На самій колегії я бачив одне: кожне містечко і кожен район намагається себе зберегти, мовляв, ми унікальні. Усі насправді унікальні. Та всі між собою фактично не спілкуються, хіба що через ієрархію — є головне  управління і всі через нього вибивають бюджети, можливості. Змагаються. Тому що не мають спільного. А коли б придумали спільно проектѕ Бо нині навіть весь світовий бізнес об’єднується, адже розуміє, що так можна більше заробити — не у два і не в три рази більше. Це коли казати про заробітки, але я тут кажу про творчу ефективність. 

- Власне про неї і розкажіть.
— Я проводжу аудит, моніторинг спільнот, які є на Івано-Франківщині. Бо не всі творчі проекти є успішними як у Києві, так і в регіонах. По-перше, ми почали вже працювати з художнім керівником вашого драмтеатру Ростиславом Держипільським. Знайшли спільну мову і почали проект, котрий запуститься в червні. По-друге, цей проект підтримав заступник голови облради з гуманітарних питань. Ще я вивчив ряд просторів у місті для здійснення спільного проекту фестивалів «PORTO FRANKO» та «ГОГОЛЬFEST» в Івано-Франківську. Тобто на початку червня тут, сподіваємося, буде глобальний проект...
- Хтось може сказати, що «ГОГОЛЬFEST» — це як Америка: я про неї чув, але там не був. Чи можемо сказати, що «ГОГОЛЬFEST» прийде до Івано-Франківська?
— Я кажу про новий проект, створений спільно з відомим фестивалем «PORTO FRANKO». Бо хотілося, щоб і куратори напрямів, і адміністративна частина фестивалю  складалися із людей місцевих. Звісно, я буду в цьому процесі як один із ініціаторів. Але ми плануємо, щоб максимальна кількість контенту «PORTO FRANKO ГОГОЛЬFEST» була з міста івано-Франківська, з області. Суть полягає в тому, що ми надаємо таку собі «парасольку» під назвою  «ГОГОЛЬFEST», яка має напрацьовані механізми і зв’язки, з допомогою котрої стає простіше спілкуватися з міжнародними фондами, з усіма  представленими в Україні міжнародними інституціями, культурними центрами, посольствами. Бо щоб зробити потужний захід в місті і зразу на нього підтягнути інвестиції та скористатися послугами міжнародних інституцій — це дуже важко. У вас повинен бути серйозний бекрраунд (у цьому випадку — обгрунтування. — Авт.) або повинні бути потужні особистості, яким довіряють. А «ГОГОЛЬFEST» — це як початок цього процесу, який з часом може зникнути з поля івано-Франківщини, чи може бути інша назва — це неважливо. Важливо запустити механізм і поділитися досвідом та створити осередок, котрий постійно запускатиме такі процеси в життя. Таким чином творити пілотні проекти та розповсюджувати їх на всю країну. Я пропоную івано-Франківщині відігравати серйозну роль у культурному розвитку всієї країни. Але для цього потрібна потужна консолідація, і це дуже складний процес. Маємо  знайти активних, небайдужих людей, які не можуть не творити, і дати їм практичний досвід та  впевненість, що все заплановане — реально. 

- Ви згадували про програму «Креативна Європа», котра шукає людей і готова надати їм гранти.
— Це велика гуманітарна програма Євросоюзу, з якою «ГОГОЛЬFEST» давно знайомий. Та один із найскладніших нюансів роботи з нею — це, звісно, правильна звітність. У нас дуже мало фахівців, які вміють правильно і нормально звітувати про всі процеси, які відбулися на фестивалі. Потрібна серйозна звітність, коли тобі виділяють кошти.  В Європі з цим трохи інакше, ніж у нас. Ми спробували здійснити школу ефективного менеджменту, але серйозної ефективності воно не дало. Бо «ГОГОЛЬFEST» — це не тільки фестиваль, це велика місячна резиденція, яка працює як школа, готуючи всі напрями і контент.

- А чому спроба підготувати таких фахівців була невдалою?
— На жаль, більшість людей, які хочуть у цьому працювати, поки що не розуміють, що є речі, котрі працюють за іншим принципом. Вони кажуть: щоб щось зробити, мені треба отримати «бабло». і в тому вся справа. Так нічого не буде. Сьогодні є купа ресурсів, котрими ви можете скористатися без грошей. Ми вивісили на минулий «ГОГОЛЬFEST» 20 біл-бордів, котрі  коштують колосальні гроші, та нам вони обійшлися за квитки. і це дуже важливий момент: бо «дайте гроші — я зроблю»  — такого ніколи вже не буде. і в Європі нема. Там гроші отримують ті люди, які вже щось зробили.

- Розкажіть свою історію, щоб було більш зрозуміло. Бо наразі ми звикли, що в культурі працюємо так: просимо гроші у влади під омріяний проект...
— Я в житті зробив багато фестивалів і десь у половину із них просто вкладав власні кошти, при тому, що жив лише на зарплатню з основної роботи. Знайшов однодумців, ми скинулися, і робили один, другий, третій фестивалі. і приходило все більше людей. Чому? Бо ми створювали унікальний контент, нічого подібного тоді ніхто не робив. А ми просто  не могли не робити. Це був повний неформат. Факт в  тому, що ми починали це як «тусовку» для своїх, а у 2008 році в галереї «Лавра» на фестиваль прийшло сім тисяч людей. Але найголовніший  приклад — це 2012 рік, коли все страшно «впало», коли під «ГОГОЛЬFEST»  зовсім не було фінансів. Не було нічого, це був фестиваль своїми силами. Ми знайшли одного бізнесмена, котрий мав свій завод у промзоні на «Видубичах». Ми приїхали, звісно, завод був не в дуже доброму стані, та ми домовилися з власником, що він своїми силами там наведе порядок. Ми мали вже зв’язки із закордонними інституціями і привезли Стефана Рікарделя. Це дуже відомий  цирковий і тепер драматичний режисер Франції, дуже потужна особистість, котрий із нашими акторами поставив виставу «Станція». Прийшла величезна кількість людей. Виступив щойно презентований гурт «Dakh Daughters». Це теж була самостійна мобілізація, дівчата спочатку просто почали взаємодіяти, а вже потім з’явилася впевненість, що це може бути серйозний гурт. 
Домовились із Павлом Гудімовим, він зробив візуальну програму. Процес був таким: якщо ти в нього віриш, розумієш, що це твій дім, твоя сім’я, і ти віддаєш все, то ти досягаєш мети. Фактично дві третини бюджету фестивалю тоді ми закрили з допомогою партнерів, просто домовляючись і переконуючи, що це необхідно. Що це серйозні речі і без них — ніяк. Тоді ж ми зібрали людей і створили проект «СУК» — сучасне українське кіно. І це був дивовижний пілотний проект, бо ми зібрали все українське кіно, щоб показати, що ж в країні відбувається. і зали були забиті. Бо була шалена колаборація. Вдалося зробити, щоб і держава щось дала, ми навіть отримали сто тисяч, проти мільйона, що становив бюджет фестивалю. От це і є мій досвід. Я розумію, що люди намагаються обдумувати певні проекти дуже довгий час, але так і не приходять до дії, нічого не втілюють  у життя. Нині час дій. Просто треба брати і робити. За правильного ставлення до бізнесу він вам допомагатиме.
Тому лозунг майбутнього «ГОГОЛЬFESTу», котрий відбудеться у вересні в Києві: «Don’t wait — wake up» («Не чекай — прокидайся». — Авт.). Бо якщо ми будемо чогось чекати, то сто відсотків, що все повернеться. Знову прийде новий Янукович. Ці «біси» лізуть, коли ми нічого не робимо, а коли ми активно позитивно працюємо, вони втрачають свою силу.