Школа війни...

Українські силовики продовжують бої за визволення Луганська від бойовиків. «Визволено один район Луганська і вже йдуть бої в центральній частині міста», — розповів у вівторок речник інформаційного центру РНБО Андрій Лисенко. Також раніше повідомлялося, що завершується зачистка від бойовиків м. Ясинувата, блокування та ізоляція м. Іловайська Донецької області. Нагадаємо, напередодні Президент Петро Порошенко анонсував зміну тактики ведення бойових дій у зоні антитерористичної операції. «Нам потрібно зробити перегрупування сил, яке забезпечить захист нашої території і продовження наступальних дій армії. Тактика зараз полягає в тому, щоб розітнути території, які контролюються терористами, на зони, щільно звузити кільце і не дати можливості для постачання зброї і боєприпасів», — повідомила прес-служба Президента.

♦ Наскільки дана тактика зменшить втрати з боку українських силовиків і мирних громадян? З цього питання почалося наше спілкування з колишнім офіцером, полковником запасу з Донецька, який з метою дотримання безпеки не назвав свого прізвища. Частина його родичів досі залишається в зоні, яку контролюють терористи.

— Труднощі й втрати будуть. Це видно навіть за статистикою. Якщо раніше гинули на блокпостах 3-4 людини, були окремі випадки, коли, наприклад, збивали літак, то зараз втрат на порядок більше. Сьогодні ведуться вуличні бої. А за всіма військовими підручниками це найважчий вид бою. Звісно, в цьому разі пересуватися нашим військам стає важче.

— Наскільки змінилися наші силові структури порівняно з початком воєнних дій на Донбасі?

— Міністерство оборони як і раніше залишається «відомством-монстром». Наприклад, у тих же добровольчих батальйонів має бути важка техніка, тим паче коли їх направляють на передову. А її їм дають зі скрипом або взагалі не дають. Мені знайома ця ситуація — конкуренція між МВС і Міноборони. Усі ці генерали на верхах у МО — більшість же їх сидять у кабінетах, а не на передовій. Вони звикли клацати каблуками перед Президентом і докладати про успіхи. Тому вони й не квапляться давати техніку тому ж «Донбасу», «Азову», для них важливіше, щоб саме їхні військові частини виконали завдання, тоді можна буде бігти й докладати. Так вони звикли отримувати винагороди, підвищення й так далі. Тим паче, більшість добровольчих батальйонів продовжують битися під егідою Національної гвардії МВС. Я, наприклад, коли служив, доходило до маразму. У нас у МВС були старі 60-і і 70-і БТР, а в Міноборони 80-і на дизельних двигунах, які вони різали на металобрухт і здавали. Те саме стосується 9-міліметрових набоїв. У нас зупинялася стрільба, тому що не було таких патронів, а в МО ці патрони утилізували (закінчувався термін придатності). Коли ми до них зверталися, вони казали — купуйте, ви ж інше відомство. Найсумніше, що така практика багато в чому залишається й сьогодні.

— Невже війна нічого не вчить?

— Звісно, ситуація диктує своє — модернізація з великим відставанням, але відбувається. Ось, наприклад, чому російські війська більш-менш модернізовані? Змусила ситуація. Уся їхня техніка просто лягла під час першої чеченської кампанії. Їхня армія абсолютно не була готова. Сьогодні ж ситуація змушує мінятися нас. Особливо ми це бачимо на прикладі Національної гвардії. Їм поступово постачають БТР-3, БТР-4, «Дозори». Вони стають найбільш боєздатними частинами. Зрозуміло, людський чинник, але від сучасної техніки дуже багато чого залежить. Війна підштовхнула Україну озброюватися. Але знову-таки дивує така річ. Ну от як може держава продавати той же БТР-4 своєму відомству за ту ж ціну, що й Казахстану, Таїланду?..

— Ви згадали людський чинник. Наскільки змінилися наші військові?

— Я був недавно в Главку Нацгвардії й спілкувався зі своїми колегами. Вони, наприклад, зі зневагою ставляться до добровольчих батальйонів. Нещодавно я прийшов з пропозицією: «Дайте мені можливість командувати батальйоном. Я народився й виріс у Донецьку, знаю своє місто, а головне маю відповідну підготовку й освіту. Я можу й хочу воювати». А мені відповіли: «Навіщо тобі це треба, ти знаєш, який там набрід?»

— У чому причина такого ставлення до добровольчих батальйонів?

— Наведу одну з причин. Як виявилося, половина того ж Главку по суті не підтримує українську владу. Частина офіцерів, з якими я спілкувався, кажуть мені: «Нас дратують ці українські прапорці, ці гасла про єдину країну...» «А чому ж ти тут сидиш?» — кажу я. Відповідь: «А куди мені діватися?» Тобто людина отримує з українського бюджету зарплату, має квартиру, не виключено, що заробляє махінаціями, при цьому сидить і розповідає, як вона захоплюється Путіним. Гнати треба таких.

— Чому ж цього не роблять?

— Це питання до політичного керівництва. Ось я, наприклад, знав генерала Сергія Кульчицького, який загинув. Свого часу проводив у нього інспекцію. Можу сказати — таких офіцерів мало. Коли був командиром частини у Львові, він вникав у проблеми солдатів — їдальні, клуби, казарми... тримав на відповідному рівні. Було видно, що людина жила своєю справою. Генерали, подібні до Кульчицького, заважають тим, хто займається підкилимовими іграми. Тому не виключено, що інформацію про вертоліт, у якому він летів, просто злили. Такі офіцери користуються популярністю у солдатів, але, на жаль, їх не дуже люблять на верхах. Адже багато інших генералів їздять у зону АТО, відсиджуючись у Харкові або в Ізюмі, а потім ще й отримують учасника бойових дій. Тому витягують війну на 50% і більше — звичайні солдати, офіцери. Саме командирів, які відчули, що таке війна, й треба призначати на посади. Такі старатимуться для армії, а не думатимуть про себе й свій добробут.

«ТРИВАЮТЬ БОЙОВІ ДІЇ ДЕСАНТНИКІВ У ВЗАЄМОДІЇ З ШТУРМОВИМИ ЗАГОНАМИ ПІХОТИНЦІВ З УТРИМУВАННЯ НОВОСВІТЛІВКИ І ХРЯЩУВАТОГО ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ», — ПОВІДОМИЛИ ВЧОРА В ПРЕС-СЛУЖБІ АТО / ФОТО РЕЙТЕР

♦ Я вже не кажу, що, наприклад, харчування, тобто тил у Мінобороні фактично знищений. Тому ми сьогодні часто й чуємо, що солдати сидять голодні. У Національній гвардії (колишні внутрішні війська МВС) ситуація інша, там свого часу відстояли тилове забезпечення. Є проблеми у військових і з касками, і з бронежилетами... Також серйозно дається взнаки недосвідченість командирів, недостатність знань. Відомий приклад — розстріл військових під Волновахою. Зупинятися в лісопосадці, не вживши відповідних заходів, просто неприпустимо. А наші колони, які часто потрапляють у засідки? Навіть якщо їх здають, при грамотно організованому пересуванні втрат було б менше. у першу чергу попереду має їхати розвідка. На Донбасі сьогодні наші військові проходять реальну школу війни.

— І звільняють міста незважаючи на всі проблеми.

— Так, вчаться під час самого процесу. Звісно, армія не та, що була на початку АТО. Просто ми дорогу ціну платимо. Якби проводилися реальні реформи, ми б несли менше втрат. Так, за оптимістичними прогнозами, до кінця тижня можливо Луганськ буде звільнено. З Донецьком усе складніше. Але не слід забувати, що кордон у нас відкритий. У бойовиків йде постійне поповнення резервів.

— Держприкордонслужба — це, звісно, окреме питання.

— От якраз це найяскравіший приклад того, що влада нічого не міняє. З перших днів це була одна з найслабкіших ланок. Про це відкрито говорилося. І що? Литвин досі на посаді. Скільки Україні давали європейських траншів на зміцнення кордону. Де результат? У них було досить особового складу, до речі й техніку їм купили непогану. Усе одно сьогодні кордон — прохідний двір. А скільки писали про те, що за гроші пропускали найманців і зброю.

♦ Але як житель Донбасу хотів би звернути увагу на ще одну проблему. Якби Ахметова поставили на місце, то це все б давно закінчилося. Усі в Донецьку знають, що батальйон «Схід» фінансується Ахметовим. А в цей час він спокійно живе собі в Києві. Його підприємства, арена «Донбас» — усе збережено. А основні блокпости в Донецьку, до речі, стоять біля резиденції Ахметова — «Люкс». Чому це питання не вирішується?

— Чому, на вашу думку?

— Тому що в керівництві, за великим рахунком, залишилися ті самі, які живуть за старими правилами й не хочуть міняти систему. Адже весь цей конфлікт можна було вирішити ще в зародку. Тоді всі ці так звані ополченці не були великою загрозою, як сьогодні. Наші бійці стояли на блокпостах і дивувалися — чому нас обстрілюють, а ми чекаємо? Якби дали наказ, то міста, куди сьогодні понавозили купу озброєнь і де терористи вже серйозно зміцнилися, були б зачищені досить швидко. Складається враження, що конфлікт потрібен комусь для геополітики, а комусь, щоб просто подерибанити гроші.  

— Наскільки ефективно проводиться робота вже в звільнених містах?

— У першу чергу там повинна працювати Служба безпеки України — виявляти всіх терористів і сепаратистів. Звісно ж, необхідні заходи з боку МВС. Але в міліції обов’язково треба міняти працівників, причому шукати їх треба серед місцевих, оскільки дії приїжджих можуть викликати зворотний ефект. Ось правильно, я вважаю, зробили в Артемівську. Там сьогодні працює батальйон «Артемівськ», який звільняв своє місто. А найголовніше — влада має давати сигнал, що цього більше не повториться, держава повинна показати свою ефективність (школи, робочі місця, реальна децентралізація.). Неприпустимо, коли у звільнених містах «вилазять» старі мери, взагалі старі кадри й т.д. Якщо нічого не робитиметься, то якомусь засланому козачку з Росії не буде складно знову зібрати банду й почати знову дестабілізовувати ситуацію.

♦ Нам не треба просити у Заходу озброєння, нам потрібні інструктори, які вчитимуть наших людей — середню й нижчу ланку. А різних старих генералів треба звільняти. Нам необхідно переймати досвід фахівців з  НАТО, треба вчитися воювати за їхніми стандартами. Адже в нас досі використовують радянські, російські методи ведення війни, коли солдатів не шкодують, головне — за будь-яку ціну досягти мети. Сьогодні треба дорожити солдатом, а не снарядом або танком.