Софійчин супермен. На Франківщині 24-річний батько сам виховує дочку-інваліда

Михайлові Кіселюку із села Заріччя Надвірнянського району – 24. Він сам виховує трирічну донечку Софійку. Дружина кинула їх, коли дізналась про інвалідність дитини. Вже три роки Михайло бореться за життя і здоров’я своєї принцеси.

Кіселюки якраз приїхали до Франківська на обстеження до імунолога. За словами молодого татуся, Софійці лише три роки й чотири місяці, та за цей час вони мало були вдома. Усе по лікарнях – у Надвірній, Франківську, Києві. Тато завжди поруч зі своєю принцесою, а лікарню вони вже називають своїм домом, пише Репортер

Михайло – симпатичний молодий чоловік, скромний, турботливий. Не перериваючи розмови, постійно дивиться за Софійкою. Вона саме вгледіла біля ратуші зграю голубів, страшенно тішиться, бігає за ними, радісно вигукує якісь звуки. Михайло посміхається.

Йому лише 24 роки. Три з них він сам виховує донечку. Годує, одягає, грається, займається з нею. В селі він живе з мамою. Вона працює на пошті, аби родина хоч якось прожила. Михайло ніде не працює, не може, бо треба бути з Софійкою. Дитячі гроші за інвалідність – півтори тисячі гривень із швидкістю світла розлітаються на ліки.

Маленька Софійка народилася сліпою на одне око. На інше бачить, але ніби через плівку. Треба робити операцію. Ще дівчинка геть не чує та має розлади центральної нервової системи.

Дружина Михайла покинула їх, коли Софійці було півроку. Просто написала записку, що від неї відмовляється, та й пішла. Вона з сусіднього села, на три роки молодша за Михайла. Відтоді жодного разу не поцікавилась, як дитина. Ані вона, ані її рідні. За словами Михайла, через знайомих знає, що зараз вона живе у Росії, має свою сім’ю.

Але чоловік їй простив, судити не хоче. Хоча зізнається, що після того, як дружина пішла, на два місяці впав у глибоку депресію. Нічого не хотів. Та прийшов час і він зрозумів, що треба себе брати в руки, бо в Софійки він лишився один. Без нього вона пропаде.

Тепер вони все роблять разом. Борщ варять, в хаті прибирають, город садять. Багато займаються, бо отримують чимало вправ у різних спеціалістів, аби дитина розвивалася. Графік у них насичений. На себе, каже чоловік, часу в нього нема і не треба. Все для Софійки.

Батько розповідає, що його донечка – дуже життєрадісна та дружня дитина. Любить розглядати книжечки, малюнки з тваринами. Тішиться кожній дрібниці. Біля неї, зізнається Михайло, і він цьому навчився.

«Були моменти, що все – сил більше нема, – каже він. – Але ми прокидаємося зранку, починається новий день, нове життя, нова надія. Те, що ти думав ввечері, десь зникає. Цю дитину треба поставити на ноги. Я за неї – у вогонь і в воду. Ні разу й думки не було, аби десь її лишити. Ми настільки рідні, що як з бабусею піде гуляти на годинку, то я вже страшенно скучаю за Софійкою. Колись планував собі не знати що, десь залізти на сьоме небо. А зараз мрію про одне – здоров’я доньки. Жодні скарби світу не зрівняються з цим».

Аби дитина почула та почала повноцінно розвиватися, треба робити операцію і ставити кохлеарний імплантат. Михайло добився, щоб його дитині це зробили за державний кошт, але номер Софійки в черзі – 129.

Часу в них не так багато. Чим швидше поставити цей імплантат, тим більше шансів, що він приживеться й дитина зможе чути. Ціна – 553 000 грн. Багато, правда? Але половину суми Михайло вже назбирав за допомогою небайдужих людей, зараз шукає іншу половину.

Михайло Кіселюк згадує, що першим словом Софійки було – «тя-тя». Він не може передати словами, що тоді відчув. Це було диво. І він сподівається на ще одне диво.

Номер картки ПриватБанку – 5168757280570658.

Кіселюк Михайло Васильович.