Старшина батальйону Айдар: “Національне вбрання – не тільки наш оберіг, а й зброя проти бездуховності та військової агресії!”

«Ми із вольних!» – так говорить про своє походження Микола Павлюченко – старшина добровольчого батальйону «Айдар», голова правозахисного козацького товариства «Базавлуцька січ», організатор фольклорно-етногрфічного фестивалю «Драна кохта» й всеукраїнської акції «Піднімемо з землі дідівські хрести», а також низки інших заходів, скерованих на військово-патріотичне виховання молоді.

“ГК” поспілкувався з Миколою Павлюченком про його перебування на Прикарпатті та «Евакуйовану колекцію», яка незабаром завітає до Франківська.

– Минув рік, і Ви знову приїхали на Івано-Франківщину. Що привело Вас у наші краї цього разу?

Пообіцяв школярам Лісного Хлібичина – і приїхав! Адже найбільш зворушливі листи мені надійшли від учнів цієї школи. Діти щиро запитували, що слід робити їм зараз, аби війна скінчилась якнайшвидше і перестали гинути люди. Одразу було важко пояснити їм усе, що починаєш розуміти на війні! Я радив вчитись товаришувати з однолітками на іншому кінці країни, чути один одного, розуміти чужу позицію.

– Як діти Коломийщини підтримували бійців АТО?

На моє прохання дітвора і вчителі цієї школи зібрали взимку кошти, закупили ліки від застуди та надіслали їх дітям із багатодітних і малозабезпечених сімей міста Щастя. Ці ліки там надавались усім, хто потребував меддопомоги і не мав на це коштів. Тоді багато мешканців Щастя довго не отримували зарплату та пенсії, тож допомога була вчасна. Цю акцію з ліками для однолітків підтримала й молодь Коломиї і надіслала допомогу в Станицю Луганську. Мало кому відомо, що узимку цього року медикаменти мешканцям Щастя надавались із запасів добровольчого батальйону «Айдар». Також ми завжди ділились з місцевими всіма харчами, які нам привозили волонтери. Що б про нас не казали, ми ніколи не стояли осторонь чужого горя, тому що у кожного вдома є діти і старі батьки.

– Як Ви, пройшовши усі кола війни, пояснюєте школярам принципи життя під час війни?

Вважаю, що мені особисто дісталось не більше горя за інших. Є багато вояків, перед якими я і сам готовий схилити голову. А дітворі я намагався донести, чого не слід робити на війні. Просив стримано і з розумінням ставитись до бійців, які повернулись і будуть повертатися з війни. А ще дуже просив із розумом використати той час, що залишився на дитинство, гарно вчитись, загартовуватися, займатись фізкультурою, вивчати деякі речі, що допоможуть вижити на можливій і для них війні. Я закликав вчитись планувати своє майбутнє, просив не летіти стрімголов на війну, щоб ставати героями, а йти спершу до університету навчатись, здобувати знання, які збільшать шанси на те, щоб вижити, радив створювати молоді сім’ї, народжувати онуків для своїх батьків, а вже потім крокувати назустріч смерті. Не знаю, наскільки це патріотично, але так нам усім і слід ставитись до наших дітей – саме в ненароджених нашими дітьми онуках і є наше майбутнє… Вважаю, що сьогодні для захисту держави достатньо дорослих і досвідчених чоловіків, у яких вже є власні діти та онуки – саме за життєвий простір для них, за їхнє майбутнє вони зараз і воюють на сході країни.

– Окрім школярів, хто ще на Прикарпатті сприяв допомозі “Айдару”?

Насамперед міська влада та мер Анушкевичус, які подарували батальйону «Айдар» БТР. Це була перша важка техніка у нашому батальйоні. На цьому БТРі хлопці не тільки рік справно воювали і вивозили з-під обстрілу бійців та мирних мешканців Луганщини, а й сьогодні на Дніпропетровщині руйнують ним пам’ятники комуністичним ідолам! Вдалий і доречний подарунок виявився, головне, що не простоює даремно (Сміється).

Також неабияк допомогли директор Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття Коломиї пані Ярослава Ткачук та співробітники цього музею. Вони всю зиму за власні кошти та власними руками масово шили нашим бійцям зимовий одяг, а ще вони дуже вчасно  восени надіслали праску та бензопилу в інженерно-саперний підрозділ «Айдару».

Допомагав нам і голова спілки підприємців «Покутяни» Коломиї пан Геннадій Романюк, який щоразу виявляв неабиякі здібності в організації доставки волонтерської допомоги нашому війську та виділяв на це особисті кошти.

Неодноразово сприяв прийому дітей і молоді з Луганщини і Донеччини на свята директор ДЮСШ «Гірське орлятко» на Косівщині пан Ігор Боднарчук та весь педагогічний колектив цього закладу. Вони щоденно докладають багато зусиль в справі спортивного та військово-патріотичного виховання молоді.

– Коли до Франківська завітає Ваша колекція старовинного одягу зі Слобожанщини?

Планую провести виставку у Франківську 14 жовтня, на Покрову. Цю колекцію довгий час збирала народна майстриня зі Старобільська Єлизавета Главатська – ця жінка дуже гарна людина і справжня патріотка свого краю. Багатьом експонатам колекції від 150 до 200 років.

Цей унікальний український жіночий одяг є складовою виставки «Евакуйована колекція», що, зокрема, охоплює й орнаментовані «вирізуванням» та «біллю» жіночі сорочки, також оздоблені оксамитом юпки, керсетки, пояси та спідниці… Усе це й засвідчує спільну українську традицію, адже одяг завжди був і є ідентифікатором етносу.

– Захоплення старовинною вишивкою досить незвичне для чоловіка-бійця…

Так, але саме вишитим орнаментом на цих сорочках, їх кроєм та стилем шиття можна довести, що на території сучасної Луганщини і Донеччини корінним населенням слід вважати саме українців. Крім того, на цих рукотворних речах можна побачити, як гармонійно поєднуються стилі Київщини, Полтавщини і у чомусь, можливо, й Прикарпаття, що загалом свідчить про спільну українську традицію і звичаї одного народу. Національне вбрання слугує не тільки нашим оберегом, а й зброєю проти бездуховності, безпам’ятства та військової агресії!

– Окрім старовинного одягу, які ще складові «Евакуйованої колекції»?

На виставці також представлені фотознімки, зроблені мною і моїми друзями в зоні АТО. Сподіваюся, побачивши зроблені нами світлини, люди відчують, що творилося з нашими душами під час війни. Цією фотовиставкою ми також намагаємося поєднати  минуле й сьогодення і створити своєрідний синтез часу. Адже представлені артефакти показують історико-культурну тяглість українства, невмирущість народної традиції Великого Стилю.

Колекція наразі перебуває у Кіровограді, де вона бореться за перейменування цього славетного козацького міста. Потім, якщо Господь доправить, будемо виставляти «Евакуйовану колекцію» у Дніпропетровську, де теж повоюємо за перейменування цього міста і сіл всієї області. Ймовірно, на Покрову завітаємо до Івано-Франківська. Думаю, у вас перейменовувати нічого не доведеться, будемо просто хизуватись красою колекції…