Тарас Прохасько: Ано
Новий блог відомого франківського письменника Тараса Прохаська на Збручі.
Завдяки рецепторній функції клітини організму можуть спілкуватися між собою за допомогою гормонів, нейромедіаторів, цитокінів, а також розпізнавати поверхневі білки одна одної… Як би це потрактувати у ескізі тієї теорії клітинної теології, про яку думаю вже другий тиждень? Якщо коротко, то вона полягає у тому, що визначальним актом Божого творіння є клітина. Саме клітина – чи комірка – є відбитком і втіленням усіх думок, притаманних Богові. Тому для того, щоби хоч приблизно відчитати думки Творця, потрібно зосередитися на ретельному – чи докладному – вивченні будови і функціонування клітини. Проектуючи усі конструктивні деталі і закономірності їхньої взаємодії на те, що можливо подумати. Тобто клітина визначає і задає параметри усіх мисленнєвих ходів. Можна також припустити, що на цьому рівні зосереджена уся цінність живого матеріалу і закінчується верховний детермінізм, а починається те, що називається свободою вибору.
Це якщо коротко. Мусить бути коротко, бо до остаточної версії не дійшло. Я щось формулював, а кишіння клітинного життя не давало сформулювати про себе, чим ще раз підтвердило правильність гіпотези. Майже як у повчальному кіні «Привид замку Моррісвіль», коли музикант оркестру грає свою партію на сцені, одночасно читаючи кримінальний роман.
Велика чисельність самодостатніх клітин і їхня тотипотентність показує, наскільки будь-яке життя є цінним передовсім через те, що з ним може статися... Проходжу кількасот метрів з адвокатом, страшенно на адвоката не подібним. Як життя? – питає він. Вважаючи, що адвокатам треба відповідати максимально правдиво, кажу – богемно. В сенсі? В сенсі, що переважно бавлюся з дитиною, і то є визначальним. До речі, питаю, не пам'ятаєш, зі скількох років японці переставали все дозволяти хлопчикам і починали регулярну практику, з п'яти чи із семи? Із п'яти, каже він, це точно. Шкода, я думав, що маю ще два роки у запасі… Нічого страшного – каже адвокат – я от маю справи із убивствами, і зі зґвалтуваннями, і з розкраданнями, чесно захищаю, зменшую терміни, але бачу, що нічого не можу помогти, бо кожен з них робить тільки таке, на що здатен, велика розмаїтість панує…
Багато мембранних білків є ферментами. На роздоріжжі зустрічаю художника. Він іде з похорону бармена, який працював у непоказному кафе в середмісті. Так цікаво, каже художник, ми всі, хто в цьому закладі просиджував годинами, нічого про нього не знали і не знаємо, тільки те, що довкола нього відбувалася частина нашого життя, не медійні люди щось значать насправді, а ті, які формують тканину міста.
Божевільні затримували мене впродовж цілої дороги до зоомагазину, куди треба було негайно вийти, бо одноокий кіт, який рік тому відмовився їсти натуральну їжу, викрикав на балконі з голоду. Дівчинка зі скрипкою мало не потрапила під швидку на переході, і довелося її підштовхнути, незважаючи на весь мій острах старого мужчини торкатися випадкових дівчаток. Рано приїхав родич з Косова і захотів попрощатися з мамою, його далекою тіткою. Добра сорокарічна дитина. Поцілував її у лице. Ліпше би того не робив, бо мама боїться інфекції. Цілий день потребувала різних послуг у стерилізації. Великі часточки або краплини рідини можуть переноситися у клітину або викидатись із неї назовні шляхом ендо- або екзоцитозу, цей процес потребує енергетичних затрат.
Добре, що – крім ще багатьох контактів, комунікацій і вбудованих мікроісторій – цього року страшенно вродила айва. І ціле відро із однієї городньої ділянки опинилося у мене. Було чим зайнятися, не думаючи про клітини, а дивлячись, як їхній тканинний шар руйнується від ножа, води, цукру і високої температури. Все ж цілість клітинної оболонки є не менш суттєвою, як здатність до проникності.
Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!
