У Франківському мамологічному центрі створюють кабінет психологічної реабілітації

У франківському клінічному мамологічному центрі створюють кабінет психологічної та фізичної реабілітації. Якщо у світі це практично обов’язкова річ, то на Прикарпатті він перший.

Сам проект — соціальний, а після заклику в соцмережах до нього вже долучилося чимало народу. Головна мета — надати жінкам, в яких діагностували рак грудей, певність, що це не вирок, а лиш діагноз, і життя продовжується, пише Репортер.

Усі її відповіді

«Я розумію, що спочатку жінки будуть з недовірою ставитися до цього кабінету, бо от психолог зразу асоціюється з психіатром, а це — «ні-ні», — каже Аліна Андріїв, онкохірург-мамолог, асистент кафедри онкології медуніверситету. — Але будемо старатися, щоб вони звикли. Там буде домашня атмосфера: не жалюзі, а штори, ковролін, маленькі подушки і т.д. Буде телевізор, де можна подивитися фільми про онкохворих, але такі позитивні, мотивуючі, так само — програми про відомих людей, які перенесли цю хворобу, і навіть маємо дозвіл на витяги з програми «Я соромлюся свого тіла».

Кімната буде призначена для всіх жінок, які дізналися про свій діагноз. Для кожного з етапів лікування своя програма — чи то підготовки, чи то вже реабілітації.

«На різних етапах у жінок різний психологічний стан, — пояснює лікар. — Спочатку практично у всіх заперечення — ні, у мене немає цієї хвороби. І на цьому етапі відпадає дуже багато пацієнтів, а потім приходять через три роки, уже з 3-4 стадією, і тут ми вже розводимо руками. Вона каже, я просто не могла повірити, за той час листки капусти прикладає, п’є отруту змій, а воно ж не розсмоктується. На цьому етапі спеціальний тренінг — не вірите, але подумайте пару днів…».

Інша категорія — жінка, яка погодилась і проходить лікування. У неї починає випадати волосся, вії, брови, вона не знає, що з нею робиться, вона живе лише з думкою, що в неї не буде молочної залози.

«Її це руйнує і шкодить лікуванню, — каже лікар. — Падає імунітет і ми не можемо капати хімію».

Як не впасти у відчай, якраз і мають навчити в цьому кабінеті.

«Ми навіть знайшли людину, яка навчить, як красиво зав’язати на голові шарф, коли випало волосся, — розповідає Аліна Андріїв. — Не впадайте у депресію, давайте ми вам поставимо перуку, підмалюємо брови і ви гарна жінка, просто у вас хіміотерапія. От у США є навіть хіміотерапія для ділових жінок — спеціально по вечорах п’ятниці бізнес-вумен приходить, капає, субота-неділя відходить, а у понеділок іде на роботу. А наші ж часто ставлять на собі хрест. А я бачу різницю між цими жінками і тими, які підмалювали губи і сприймають хворобу як факт, який треба пережити. Не можемо пояснити, але одна взяла себе в руки і все гаразд, а інша з таким же діагнозом згоріла через рік».

«Я хочу, аби в цьому кабінеті жінка отримувала відповіді на всі питання — це наш перший лозунг, вони не знають, що можна робити, що їсти, пити, який одяг носити, — продовжує лікар. — Другий лозунг — рак це не вирок, це діагноз. Третій — якщо ми не можемо продовжити людині життя, то ми маємо зробити його максимально якісним. Дійсно, є пацієнтки, де лік іде на місяці і їм теж треба помогти».

Усім світом

Ідея створення такого кабінету виникла ще роки три тому. Аліна Андріїв їздила на конференції чи по обміну закордон і там дуже багато уваги приділяли саме психологічній реабілітації.

«Це не якась нова ідея — просто інакше бути не може», — запевняє вона.

Розуміння з боку адміністрації було, але зрушити з місця не могли, бо саме приміщення було не в надто доброму стані, а вже тепер, коли зробили ремонт, то виділили кімнату під такий кабінет. Ремонтують коштом онкодиспансеру, обіцяли помогти й далі, але грошей і людей дуже бракує, тож лікар вирішила кинути клич у соцмережі.

«Я хотіла подивитися, як люди відреагують, зразу писала, що проект не комерційний, — говорить Андріїв. — І була здивована, скільки людей відгукнулося!».

Все у тому кабінеті продумували до деталей, нині якраз фарбують стіни, колір обирали разом з психологами — світло-зелений, колір надії. Так само обирали й малюнок — неідеальне дерево. «Аби жінка, яка має тілесний дефект бачила, що є от дефект у неї, і є в природи, але можна жити і все ще буде добре. І це дерево буде хоч і не ідеальне, але гарне, — каже лікар. — Художниця, до речі, наша колишня пацієнтка, і її рідні, зголосилися намалювати. Психолог із Києва подарувала нам ноутбук, загрузила туди тренінги, мотиваційні ролики, вони не будуть основними, але жінки будь-коли зможуть їх дивитися. Так само вчора написав у соцмережі мужчина — сказав, що зробить нам стіл».

Справа просувається, хоча потрібно ще дуже багато чого: і спортінвентар для фізичної реабілітації — гантельки, карімати, шведські стінки, і матеріали для арт-терапії — фарби, глина, пластилін і т.д. Якщо все буде добре, то лікар сподівається, що вже у червні кабінет запрацює.

Без профілактики

За рік в Івано-Франківській області лікарі виявляють рак грудей у 350-360 жінок, так само щороку проводиться близько 250 операцій з видалення грудної залози.

Підступність хвороби у тому, що її не можливо попередити, оптимальний варіант — діагностика на ранній стадії. І те, що жінки не проходять профілактичні огляди, насправді, дуже велика проблема, каже Аліна Андріїв.

«Я завжди кажу жінкам, якщо можете раз на тиждень іти на манікюр, а раз у місяць фарбувати волосся, то чому ж раз на рік не можна прийти до лікаря? Не існує іншого шляху! — переконує вона. — Навіть якщо ви будете жити у мене в кабінеті, я вам не попереджу рак молочної залози, я можу лиш вчасно його діагностувати. На першій стадії — з пухлинкою 2-3 см, швидше за все, я збережу вам груди, швидше за все буде, менше курсів хіміотерапії, ви про це забудете й житимете довго і щасливо. А якщо приходять на 3-4 стадії…».

Ще що варто знати про рак грудей — він дуже агресивний, і картина за рік міняється кардинально.

«На жаль, є багато міфів про онкодиспансер і жінки бояться іти, але вони мають знати — тут у нас клінічний мамологічний центр, ніде більше в області не беруться за грудні залози, тут ми діагностуємо і лікуємо і доброякісні пухлини, і злоякісні, і все інше, — наголошує Аліна Андріїв. — Тому якщо жінка запідозрить у себе щось, хай прийде, ми скажемо — так чи ні. А особливо уважними мають бути ті жінки, в сім’ї яких вже були такі діагнози».