У Прикарпатському університеті розгорівся міжнародний скандал
Уперше в історії університету 80 студентів-полоністів написали петицію до ректора з проханням продовжити контракт викладачеві із Польщі Міколаю Берловському, якого керівництво вишу із малозрозумілих причин не хоче більше бачити у своїх стінах. Думку студентів зігнорували.
Намагаючись захистити свою честь та гідність і залишитись на посаді, Міколай Берловський звернувся у всі можливі інстанції, включно з прокуратурою, СБУ, польським консулатом у Києві, Міністерством освіти і науки України та відповідним міністерством у Польщі. Поляк заявляє про утиски і несправедливе ставлення до себе з боку працівників ПНУ і відкрито оповідає про це у «Фейсбуці» у рубриці «Прикарпатський без таємниць», загострюючи конфлікт іще більше.
Молодий магістр філології із Лодзі Міколай Берловський приїхав до Івано-Франківська на запрошення Міністерства національної освіти Республіки Польща у 2013 році. Міністерство вже понад двадцять років у рамках співпраці з пропонує Прикарпатському університету кандидатури викладачів-носіїв польської мови, які затверджує МОН України. Приїхав на роботу Миколай не 1 вересня, а 23 жовтня, пише Галицький кореспондент.
«Я сидів вдома і чекав візи, про яку Міжнародний відділ ПНУ мав подбати ще від серпня, але не зробив того. Запрошення, яке вони начебто вислали до консулату, пропало по дорозі. Тоді я ще в це вірив. Але тепер, коли Міжнародний відділ каже, що щось пропало, я вже не вірю, бо то ставалося надто часто, - пояснює Міколай. – Врешті я приїхав у жовтні зі звичайною візою. Розповів про проблеми завідувачу кафедри Миколі Лесюку, і той сказав розповісти про все ректорові».
Міжнародний відділ – не дуже міжнародний
Берловський зауважує, що впродовж першого року викладання ніякого конфлікту з керівництвом кафедри слов’янських мов не було. За його словами, з дозволу Миколи Лесюка він у грудні поїхав на різдвяні канікули до Польщі. «Попередня віза мала термін 45 днів, і до її закінчення мені мали би видати дозвіл на тимчасове проживання, поки не подбають про нову візу, але не зробили того. Тим часом пан Лесюк змінив свою думку і сказав, що це моя вина і я маю їхати до Києва і взяти собі необхідну довідку. Але чому я під час Майдану маю їхати до Києва, якщо цю довідку мав зробити Міжнародний відділ?» - дивується викладач. Він каже, що поїхав на канікули з протермінованою візою, без довідки, але з якимось листом від Міжнародного відділу до консулату. «Пішов з листом до консулату, а мені сказали, що він до одного місця. Консул при мені влаштував по телефону скандал пану Антонію із Міжнародного відділу і сказав, що вони не вміють виконувати свої обов’язки. Я про цю розмову також повідомив посольство у Києві. Написав листа до Міжнародного відділу з проханням все швидко вирішити. Але вони навіть не відповіли мені! Не зателефонували, не зробили документів, не зробили взагалі нічого!» - обурюється Міколай Берловський.
В Україні тим часом тривав Майдан. Студенти не відвідували пари. Міколай приїхав до Франківська 1 лютого без візи, як турист – без права викладання. «Пані Яна з Міжнародного сказала, що вона вислала всі необхідні для візи документи, але все пропало. Питаю: чим пані вислала? Мейлом, факсом чи звичайним листом? Відповіла, що не пам’ятає. Але що «пропало» – це вона пам’ятала», – розповідає Міколай Берловський. Його обуренню не було меж, коли 4 лютого його попросили підписати папір про власне звільнення з університету, бо тоді тривала перевірка і він без необхідної візи не мав права там офіційно працювати. Він звільнився.
У Міжнародному відділі, за словами пана Берловського, обіцяли, що все швидко залагодять. «Нічого не зробили. На початку квітня пішов до них мій студент, якого це все обурило більше, ніж мене. Сказав: прошу зателефонувати у справі пана Міколая до міністерства. Йому відповіли, що там ніхто не бере слухавки. Він спитав, коли телефонували останнього разу. Сказали, що чотири тижні тому. Пізніше, на зустрічі ректора зі студентами, які просили продовжити мені контракт, пан Лесюк постійно дорікав мені тим, що мене на першому році навчання 4,5 місяці не було на роботі», - дивується громадянин Польщі такому повороту справ.
Кульмінацією історії з Міжнародним відділом для Берловського, з його слів, став телефонний дзвінок до Польщі від пані Яни з Міжнародного: «Субота пополудню. Домовлено, що я маю бути в університеті в понеділок зранку. Дзвонить пані Яна і каже, що я маю зробити нотаріально завірений переклад перших сторінок паспорта, якого не роблять у Франківську. Але у вихідні нотаріуси не працюють, а виїхати я мушу у неділю в 17.00. Кажу, що не встигну. Вона каже: То нехай мама пана то зробить і в понеділок зранку передасть документ шофером автобуса». Ні, не буде моя мама того робити! Невже не можна було відразу попередити мене про всі необхідні документи?», -- обурюється викладач. Він каже, що з вини Міжнародного відділу у серпні минулого року 5 разів перетинав державний кордон, бо мусив весь час «довозити якісь довідки» на прохання Міжнародного відділу. Їздив туди-сюди за свої гроші. Показує паспорт, у якому справді стоїть багато відміток про перетин кордону протягом місяця.
Примарний конфлікт
Про звільнення, а точніше, непродовження контракту із Міколаєм Берловським студенти дізналися у березні цього року. Його контракт закінчується у червні 2015-го, і на заміну Берловському, як вже відомо з листа Міністерства освіти і науки України, приїде інший лектор із Польщі. Берловський сподівався на продовження угоди, бо у Польщі, якщо немає серйозних зауважень до роботи викладача, контракт із ним автоматично продовжують на чотири-п’ять років. Його попередниця на кафедрі слов’янських мов, польська викладачка Саманта Бусіло працювала за такою ж угодою, як і Міколай, шість років, а перед нею впродовж десяти років викладав лектор із Польщі Артур Томчак, повідомив завідувач кафедри Микола Лесюк.
У листі, який університет 10 лютого 2015 року направив у МОН України з проханням про ротацію Берловського, сказано так: «Міколай Берловський зарекомендував себе, в основному, з позитивного боку як достатньо добрий спеціаліст зі свого предмету. Разом із тим упродовж останнього часу з’явилися певні проблеми у взаєминах між ним та керівництвом кафедри, пов’язані з різним баченням практичного застосування новітніх методик викладання окремих навчальних дисциплін. З метою збереження позитивних надбань у навчанні та вихованні кваліфікованих полоністів та подальшого розвитку співпраці з польською стороною, просимо розглянути питання щодо ротації кандидатури М.Берловського та заміни його новим спеціалістом». Листа підписав ректор вишу Ігор Цепенда.
Міколай Берловський не зрозумів причини звільнення. Не зрозуміли її й студенти. У коментарях «ГК» вони висувають різні версії конфлікту. Позиція ректорату викликала обурення в активних студентів, які вирішили врятувати викладача, якого встигли полюбити. Студент 5-го курсу полоністики Андрій Баран зініціював написання петиції до ректора із проханням продовжити контракт Берловському. З 85 студентів, у яких викладав Берловський, петиції підписали 80. Андрій із другом особисто віднесли документ ректору. Незабаром ректор зустрівся зі студентами у присутності викладачів згаданої кафедри, завідувача кафедри слов’янських мов Миколи Лесюка та директора Інституту філології ПНУ Романа Голода, на базі якого працює кафедра.
«Пан Лесюк сказав ректору, що я шантажував студентів і змусив їх це підписати. Висловив ще багато звинувачень на мою адресу. Я ж навіть не знав, що вони готують петицію. Шантажування студентів – це порушення професійної етики, я не можу собі такого дозволити», - запевняє Міколай Берловський. Микола Лесюк підтвердив «ГК», що студентів, на його переконання, шантажували, бо Берловський ще мав приймати у них іспити. Втім, завкафедри зізнався, що про шантаж і цю петицію ні з ким зі студентів не говорив.
Міжнародний скандал не потрібен
На наше прохання конфліктну ситуацію, пов’язану з Міколаєм Берловським, прокоментували у «Фейсбуці» кільканадцять студентів, у яких викладав пан Міколай і чиї підписи стоять під петицією.
Студентка полоністики Діана Остафійчук підтверджує, що її ніхто не шантажував: «Я підписала петицію проти звільнення Міколая добровільно, як і всі студенти. Так, дійсно, вона ініційована самими студентами. Я цілком підтримую Міколая Берловського». Вона одна з небагатьох, хто не боїться розкривати свого прізвища, бо більшість студентів попросили цього не робити, пояснивши, що попереду у них екзамени і вони бояться, що викладачі будуть ображатися. «Кафедра не залякує, але матимуть на мене зуб. Чула, як страждають зараз ті, хто відкрито висловився проти кафедри», - зізнається одна зі четвертокурсниць.
Андрій Баран розповів, як збирав підписи: «Петицію ініціювали я та ще один студент. Я від багатьох студентів чув, що пан Міколай їх навчив того і того, що він дуже хороший викладач, що багато студентів його люблять. Але ми розуміли, що студенти можуть не підписати її. Вирішили ризикнути. Я написав її своїм почерком та підписався першим, мій знайомий – другим. Ми почали ходити по аудиторіях на перерві. Йшли до тих курсів, де викладав пан Міколай, – це всі, крім другого. Я пояснював ситуацію і просив кожного уважно перечитати текст, щоб вони не підписалися під чим-небудь. З 25 першокурсників підписалися усі. З четвертого курсу – усі, ще й староста написала, що підтверджує підписи. Я зібрав підписи на своєму курсі, і, до речі, кілька студентів не підписалися. Пан Міколай знав про це дуже примарно, бо я спитав, які курси він вчить, і сказав, що ми робимо петицію, але це не його справа».
Для ректора Ігоря Цепенди щирість студентської петиції, схоже, не мала ніякого значення. Про зустріч зі студентами розповідає студентка Наталя Федоришин, яка була там присутня: «Ректор, начебто, хотів демократично вирішити це питання в присутності студентів. Насправді вже все було вирішено до круглого столу – в кінці пан Цепенда просто зачитав уже підготований лист до Києва про те, що ротація потрібна, як я зрозуміла, через різне бачення методики викладання та через непорозуміння на кафедрі».
Наталя каже, що зустріч нагадувала цирк: «Завкафедри Лесюк лив бруд на Берловського, потім підключились його колеги-викладачі. Пана Міколая підтримали студенти та кілька молодих викладачів. Після цього цирку Лесюк підходив до студентів і потішався, мовляв, ви підписали цю петицію через погрози, шантаж Міколая, але все одно вам це не допомогло». Студентів, які виступали на захист п. Міколая, ректор вирішив прийняти у себе – аби не говорили багато про це «непорозуміння», нікому ж не потрібний скандал. А тим паче міжнародний. Пан Міколай не здався і звернувся до юристів. Студенти написали лист про те, як вони зрозуміли круглий стіл, що правда на боці Берловського. Підписались, але Цепенда, знову ж таки, вирішив його проігнорувати.
Міколай Берловський каже, що після першого семестру роботи отримав позитивну рекомендацію від зафкафедри Лесюка, в якій той згадує, що Берловський має добру оцінку і серед студентів, і серед викладачів. Але на зустрічі зі студентами, як запевняє поляк, Лесюк докоряв йому вищезгаданими 4,5 місяцями відсутності на роботі. Після того, як Міколай почав публікувати перші дописи у «Фейсбуці» про «Прикарпатський без таємниць» і відіслав скарги у різні інстанції, конфліктом зацікавились ЗМІ. Берловського обурило те, що Микола Лесюк після позитивної характеристики в інтерв’ю місцевому виданню сказав, що «він не влаштовує нікого. Адже на кафедрі є чимало більш кваліфікованих українських викладачів».
Сміття винесли з хати
У «Фейсбуці» Міколай Берловський розповів чимало такого, що, на його думку, є ознаками нездорової системи освіти. Поляк вказував імена, прізвища, подавав фрагменти діалогів, описуючи все, що його обурило. «Те, що зі мною відбувається, – це моббінг, утиски, пов’язані зі зловживанням службовим становищем, коли хтось на вищій посаді утискає того, хто перебуває на нижчій, піддає сумніву його компетенцію, висміює, відкликає назад свої рішення. У моїй ситуації присутні усі елементи моббінгу. У Польщі це неприпустимо», - пояснює Міколай Берловський.
Він вважає, що причиною конфлікту стали його зауваження щодо неприпустимості деяких вчинків та висловлювань, які дозволяли собі працівники кафедри. «Пан Лесюк просив мене не занижувати оцінки студентці за чужу роботу, - пригадує Берловський. - Я казав, що робота стягнута з інтернету і я не можу поставити високу оцінку. А Лесюк аргументував, що, може, їй колєжанка з Польщі її написала. Але яка різниця? Все одно не вона сама писала. Я відправляв студентів на літню школу до Лодзя, і студентка, яка дуже хотіла туди поїхати, виправила у підписаній моїй довідці свій рівень знання польської мови на вищий, ніж я засвідчив. Лесюк і викладач Інна Бєляєва знову були на її боці. Я взагалі не хотів відправляти цю студентку, але якось ми говорили на коридорі з паном Лесюком, а вона ходила там неподалік. І він її кличе, каже: «Сонечко, ходи до нас, ти не хочеш безкоштовно поїхати до Лодзя?» Звичайно, що всі би хотіли. Я пізніше кажу Лесюку, що вона одна з найслабших і прогулювала заняття. Лесюк відповів: «Якщо ми вже пообіцяли, то не можемо відмовити». Але то він обіцяв, не я».
Підробленою довідкою зацікавилась СБУ, але криміналу не знайшла, бо викладач наказав їй переробити довідку і вписати справжній мовний рівень. Втім, в одному зі ЗМІ йдеться про те, що всі ті студенти їхали на ту школу приватно і університет не міг втручатися в ситуацію. «Але то таке перебріхування з часів комунізму!» - вважає Міколай Берловський.
Розуміє, що ситуація зайшла занадто далеко і йому навряд чи продовжать контракт. «Зараз мені більше йдеться про ламання схем і відкривання істини. У Польщі подібні випадки були можливими хіба у дев’яностих. Такий ректор, як Цепенда, який зовсім не є справедливий і демократичний, як про нього говорять, у Польщі не був би ректором», - наголошує Міколай Берловський.
Позицію ректорату та кафедри слов'янських мов можна прочитати пізніше у продовженні матеріалу.
