Учасниця шоу "Танцюють всі!" з Прикарпаття Ілона Федорко: Хочу створити свій театр танцю

 Нещодавно завершився телевізійний проект «Танцюють усі!», який уже дев’ять сезонів поспіль збирає перед телеекранами поціновувачів хореографічного мистецтва. В дев‘ятому сезоні шоу за звання найкращого танцівника країни змагалося аж двоє прикарпатців — Ілона Федорко з Вістової Калуського району та Влад Курочка з Коломиї. Обоє пройшли до суперфіналу, а Владислав зупинився за крок до перемоги та посів друге місце, пише Галичина.

На шоу «Танцюють усі!» Ілона Федорко показала себе неймовірно талановитою танцівницею, котра цілеспрямовано йде до своєї мети. У шістці суперфіналістів проекту була єдиною дівчиною. Жодній з учасниць не вдалося пройти так далеко, як вона. А в житті — це тендітна, щира і скромна дівчина, яка своїм прикладом доводить, що клопітка робота над собою завжди дає результат. В інтерв‘ю газеті «Галичина» танцівниця розповіла про свої мрії й мету, а також про те, що залишилося за лаштунками телепроекту.

— Ілоно, проект «Танцюють усі!» ти підкорювала двічі. Першого разу пройшла всі випробування в сотні найкращих танцівників країни, втім, до прямих ефірів так і не дійшла. За рік знову прийшла на проект та увійшла до суперфіналу. Що спонукало тебе два роки поспіль штурмувати цей телевізійний проект, не дозволило опустити руки і здатися?

— Прийти вдруге мене спонукала моя поразка. Під час своєї першої участі в шоу була досить розгубленою, не дуже впевненою в собі. Вдруге також переживала, але попередній, восьмий, сезон «Танцюють усі!» дав мені поштовх і мотивацію рухатися вперед, розвиватися, шукати себе. Тож я почала займатися собою ще більше: зайнялася класичними танцями, гімнастикою. Навіть тримала це в таємниці від батьків, бо вони  знали, що у мене і без того великі навантаження. Навчання в коледжі, викладацька робота в школі Влада Ями та праця над собою забирали дуже багато часу, інколи навіть доводилося прогулювати коледж (Івано-Франківський коледж ЛНАУ. — Авт.), де навчалася на юридичному факультеті за спеціальністю «правознавство». Втім, це не завадило мені закінчити його з відзнакою.

— Ми всі бачили красиву телевізійну картинку, а от що в той момент відбувалося за лаштунками шоу, за кадром? Чого не побачив телеглядач?

— За кадром залишилося дуже багато. Те, що побачили телеглядачі — дуже малий відсоток того, що там справді відбувалося. і якщо говорити про залаштунки, то у мене залишилися тільки позитивні враження від проекту, незважаючи на те, що ми дуже мало спали, постійно тренувалися і не мали часу на відпочинок. Було надзвичайно весело і цікаво, ми стали однією сім’єю, добрими друзями. 

— А як же конкуренція, боротьба за місце під сонцем?

— Мене часто про це запитують, і я завжди наголошую на тому, що учасники проекту дуже здружилися між собою. В шоу ніколи не думала про те, що людина, яка стоїть поруч, — мій конкурент, а просто отримувала задоволення від того, що перебуваю на проекті, потрапила в прямий ефір і маю можливість показати себе. 

— Після закінчення проекту підтримуєш зв’язок з іншими конкурсантами?

— Так, підтримую зв’язок з усіма дівчатами, які були у фіналі, і майже з усіма хлопцями. Найбільше спілкуюся з суперфіналістами, тому що ми найдовше перебували разом на проекті і за цей час встигли стати наче сім’єю.

— Під час проекту ти танцювала в різних стилях танцю. Який із них тобі дався найважче, а який, можливо, найлегше?

— Прийшла на проект для того, щоб експериментувати і пробувати нове, тому що бути танцівником одного стилю — не дуже добре. Треба розвивати себе в різних сферах, різних жанрах. Спочатку було важко танцювати бальні танці, адже раніше ніколи цього не робила. Був такий смішний випадок, коли ми займалися в танцювальній студії у Києві, я взуваю бальні туфлі, і якась дівчина запитує мене: «Ти займаєшся бальними танцями?», а я відповідаю: «Так, уже дві години».

Вважаю, якщо танцюрист добре танцює, якщо він універсальний, то має задатки до всіх стилів. Я старалася бути універсальною, все пробувати, експериментувати, і мені сподобався результат. Не можу виокремити випробування, яке було для мене найважчим. Всі були цікавими, тому що відкривали мене по-новому.

— А хто з суддів проекту був найвимогливішим і чия думка була для тебе найважливішою? 

— Судді завжди вимогливі, причому всі, не можу когось виокремити. Всі вважають найбільш строгим Раду Поклітару, але попрацювавши з ним тиждень, — він ставив мені перший номер в прямий ефір — зрозуміла, що це відкрита, добра людина. Так, він строгий, прямолінійний, його, напевне, всі найбільше бояться. Важливою була думка і Владислава Ями, тому що він мене найбільше знає, оскільки, повторюю, я викладаю в його школі і до шоу безпосередньо з ним спілкувалася. Мені завжди важлива думка всіх, адже так можна визначити для себе ті моменти, які потрібно виправити.

— Чи відчувала підтримку прикарпатців під час прямих ефірів?

— Відчувала, тому що бачила ці безкінечні пости в соцмережах, відео, яке мені надсилали мої учні і писали: «ілоночко, ми за тебе вболіваємо». Це надзвичайно приємно. Можливо, я не мала багато часу, тому що у нас були вічні тренування від ранку до вечора, але все одно знаходила хвилинку, щоби кожному написати слова вдячності, адже розумію, що людині також буде приємно, якщо я їй подякую. 

— Що дала тобі участь у шоу «Танцюють усі!»?  Якою Ілона Федорко стала після участі в шоу? Як телепроект змінив тебе?

— На проекті я подорослішала, по-іншому почала сприймати все, що сьогодні відбувається зі мною. Він дав мені розуміння того, чим я хочу далі займатися. і якщо раніше у мене були сумніви щодо того, чи працювати за юридичним фахом, чи займатися хореографією, то нині я чітко зрозуміла, що хочу займатися лише танцями. Це мені не набридає, а навпаки, затягує, мені це подобається, тому прагну розвиватися в цьому напрямі. У мене є мрія, до якої я йду, — хочу працювати в найкращих театрах танцю і потім створити свій театр танцю. Для цього потрібно ще дуже багато працювати. Розумію, що я вже 16 років безперестанку танцюю і це вже велика праця, але переконана: треба рухатися далі і працювати над собою ще більше. Крім того, хочу поділитися тим досвідом, який отримала на шоу, збираюся їздити містами України, давати майстер-класи, ставити номери іншим танцівникам. 

— Чого, на твою думку, тобі не вистачило для перемоги в проекті? 

— Загалом на сцені «Танцюють усі!» сказала все, що хотіла. Таким було рішення глядачів. Це вже велика перемога і досягнення — залишитися єдиною дівчиною в суперфіналі. Це означає, що попереду є ще більші вершини, які потрібно підкорювати. Можливо, добре, що не здобула першого місця. Бо коли ти перший, у тебе є відчуття задоволення, ти розумієш, що кращого немає, а коли ти ще не переміг, то розумієш, що є ще куди рухатися.    

— Який твій улюблений стиль танцю і чому?

— Найбільше люблю модерн і контемпорарі, тому що давно займаюся цими стилями танцю, в них почуваюся максимально вільною.  

— Як після участі в проекті тебе зустріли в рідній Вістовій, твої учні в школі Ями?

— Перше, що всі помічають, — я на екрані набагато доросліша, аніж у житті (усміхається). Кожного ефіру на шоу з мене хотіли зробити дорослу жінку. Я з цим боролася, але не вийшло (усміхається). Всі надзвичайно тепло мене зустріли, і я знаю, що вони мене підтримували, навіть телефонували в тренувальний табір. У мене не завжди був час брати слухавку, але намагалася поговорити з усіма. Приємно, коли тебе підтримують.     

— Що можеш порадити тим танцівникам, котрі також мріють, як і ти, підкорити шоу «Танцюють усі!»? До чого потрібно бути готовим під час участі в такому проекті?

— Якщо це не останній сезон проекту (сміється), то раджу просто вірити в себе, в свою мрію. Якщо ти віриш в те, що робиш, значить в тебе повірять інші. Ніколи не потрібно опускати рук. Раджу насолоджуватися кожною хвилиною перебування на проекті і цінувати те, що є. А також — працювати над собою, впевнено йти вперед, можливо, навіть придумати свій авторський стиль, щоб бути цікавим. Дуже важливо бути цікавим як суддям, так і глядачам, як професіоналам, так і непрофесіоналам. Це також потрібно вміти. 

— Чим захоплюєшся, окрім танців?

— Я творча особистість, люблю фотографувати, читати, монтувати відео. Не люблю сидіти на місці, обожнюю займатися спортом. Вишивання чи інші види рукоділля — не моє.

— У тебе неймовірний хореографічний досвід — 16 років. З чого розпочалося твоє захоплення танцями?

— Танцюю з трьох років. Моя мама вирішила віддати мене на танцювальний гурток, але перед тим спитала, який стиль хочу танцювати. Була маленькою, нічого не розуміла (сміється), втім одразу підхопила мамину ініціативу, ця ідея мені надзвичайно сподобалася. Сама собі обрала стиль, на народних і бальних танцях треба було танцювати в парі, а я дуже боялася хлопців, тому сказала, що в парі танцювати не буду. Тож мені залишилися естрадно-спортивні танці. Дуже сподобалося, як це звучить, і я їх обрала, подумала, що це мені найбільше до вподоби (сміється). Близько 10 років танцювала в калуському ансамблі «Фламінго», потім почала сольно займатися в івано-Франківську, а після перемоги на чемпіонаті світу з танцювального шоу почала викладати в танцювальній школі Влада Ями. і роблю це вже чотири роки.  

— Ти вимогливий викладач?

— Якщо чесно, так. Не знаю, чи сама витримала б такого викладача, як я (сміється). Я дуже прямолінійна людина. Коли працюю з дітками, намагаюся всю критику і зауваження подати у формі гри, щоб вони не ображалися. А от коли займаюся з дорослими, кажу їм усе, що думаю, вони, навпаки, цю інформацію ліпше сприймають. У мене така тактика — прямо вказувати на недоліки. Але при тому в нас на заняттях панує дружня атмосфера. 

— Що тобі більше подобається — навчати танцю чи танцювати? 

— Чесно кажучи, викладати дуже цікаво, але коли танцюю, відчуваю набагато більше, тому що в танці немає жодних обмежень. Люблю ставити собі хореографію, люблю імпровізувати і змушую це робити своїх учнів, тому що, імпровізуючи, ти відкриваєш у собі нові можливості, нові горизонти. Не можу сказати, що подобається більше: танцювати викладаючи чи викладати танцюючи, не можу це розділити. 

— Якими досягненнями в танцях можеш похвалитися?

— У мене дуже багато перемог, проте не можу сказати, що коли була меншою, гналася за перемогами і їздила на змагання тільки тому, щоб посісти перше місце. Кожне змагання чогось вчить, і якщо ти цього разу не отримав «золото», отже, ти ще маєш над чим працювати. Завжди перед собою ставила таку мету: якщо цього разу у мене друге місце, то наступного мушу здобути перше. Головне — не вниз. Найбільшим досягненням був чемпіонат світу з танцювального шоу 2012 року у Великобританії — отримала на ньому світову першість. Неймовірна атмосфера, довкола всі розмовляють різними мовами, і всі замовкають, коли лунає Гимн України. Це дуже круто! Нереальні відчуття. А 2011 року був чемпіонат світу з танцювального шоу в італії, тоді я здобула «срібло», а вже через рік — «золото».

— Що для тебе означає танець?

— Я дуже часто думала, що відповідатиму на запитання: «Що для мене означає танець?» Розумію, що пояснити це дуже важко. Людині, яка не танцює, ти можеш сказати, що танець — це не просто набір рухів, а те, що ти відчуваєш. Це все правда, але насправді, що таке танець, ти не можеш пояснити. Коли я починаю танцювати, вмикаю музику і одразу занурююсь у себе, в той момент мені не важливо, що думають інші, стараюсь максимально виконати те завдання, яке переді мною поставив хореограф. Танець — це насамперед те, що йде зсередини. Завжди кажу, що головне — те, що в тобі, і чудово, коли ти можеш цим з кимсь поділитися. Немає сталого визначення, що таке танець, адже це надзвичайно індивідуальне поняття, для кожного означає щось своє.

— Хто з відомих українських чи іноземних танцівників чи хореографів є твоїм кумиром?

— Ніколи не створювала собі якихось кумирів, у моїй кімнаті ніколи не висіли плакати із зображенням танцівників. Є дуже багато хореографів, які заслуговують на те, щоби їм аплодувати стоячи, не можу виокремити когось. А захоплююся багатьма.