Українці готові програти війну на зло Порошенку?
.jpg)
В Україні набирає обертів істерія проти часткової мобілізації. Головним аргументом новітніх «пацифістів» стає відсутність VIP-мобілізації. Здається, що через «класову ненависть» багато хто готовий підігрувати Путіну і навіть втратити державу
Логіка обурених мобілізацією доволі проста: «Чому я повинен ризикувати власним життям, якщо сини Порошенка і Турчинова не йдуть до армії?». От і ширяться Україною акції «солдатських матерів», що перекривають траси, на радість Кремлю та російським пропагандистським телеканалам. Днями масла у вогонь підлив досить відомий на Львівщині телеведучий Остап Дроздов, який своїми закликами до бойкоту мобілізації викликав гнів губернатора Ірини Сех.
До нього вчора долучилася скандальна екс-дружина захисника Тимошенко Власенка Наталя Окунська, яка справно відпрацьовувала на піар-кампаніях режиму Януковича.
Подібне ставлення до мобілізації, є не лише природнім страхом за власне життя і здоров’я чи за життя близьких. Воно є логічним продовженням стосунків громадянина з військом, що тягнуться з «совєтських» 80-х, коли армія з її безглуздою війною в Афганістані, розгулом «дідівщини», підфабовуванням листя на деревах, підмітанням плаців та будівництвом генеральських дач небезпідставно вважалася чимось чужим і непотрібним. В той же час роз’їдена корупцією радянська репресивна машина вже дозволяла легко косити від почесних обов’язків у вигляді служби в армії. В «лихі 90-ї» служба в армії стала долею виключно «лохів», що не мають ані грошей, ані зв’язків, щоб «відкосити» від служби. В останні роки чисельність збройних сил постійно скорочувалася і, врешті, служити йшли лише ті, кому це було потрібно для майбутньої кар’єри переважно в силових структурах.
Але з російською агресією ситуація в країні змінилася дуже швидко і від майже ліквідованої за часів Януковича армії тепер в першу чергу залежить, не більше, не менше, саме існування України. В той же час «совкова» свідомість значної частини громадян залишилася, а відсутність VIP-мобілізації – це просто привід зняти з себе відповідальність за долю країні. Мовляв, нехай діти мільйонерів захищають державу, а я подивлюся. В російських спецслужбах та органах пропаганди теж прекрасно розуміють ці ментальні особливості (бо вони так само притаманні і росіянам), тому радо провокують та підігрівають в українському суспільстві «пацифістські настрої».
Чи є відсутність призову дітей високопосадовців достатньою причиною для відмови від мобілізації? Звісно, ні. Так, перед законом мають бути рівні усі, не залежно від статків і посад батьків. Але, не варто забувати, що наші еліти є прямим продовженням нашого суспільства з усіма його вадами. І чи має якесь моральне право людина, що сама ухиляється від мобілізації, докоряти когось за те ж саме, лише тому, що той син міністра чи президента? І чи готові українці програти війну і віддати на поталу терористам міста та області, а то й усю державу лише, щоб насолити олігархам і чиновникам?
Крім того, противники мобілізації дещо доречно дорікають владі тем, що часто-густо призиваються люди, які не мають належної військової підготовки. Проте їх аж ніяк не непокоїть, чи мають військову підготовку діти високопосадовців, яких вони готові відправити в зону АТО без жодних застережень. Вимагати VIP-мобілізації, безперечно, треба, але не усупереч скасуванню загальної мобілізації, а на додачу їй.
Ще одним аргументом противників мобілізації є те, що, мовляв, Донбас мають захищати саме жителі цього регіону, а галичанам, волинянам і іншим українцям варто готуватися боронити власні оселі, а в Донбасі робити нічого. Дехто навіть закликає без жодних сентиментів віддати Путіну Донбасу, бо певна частина місцевих і справді не хоче жити в Україні та підтримує терористів з ДНР та ЛНР.
Хибність чи навіть злочинність такої логіки більш ніж очевидна. Гіркіни, болотови та інші воюють не лише за Донбас і не лише за так звану «Новоросію», куди вони включають усі області українського Південного Сходу. Вони воюють проти України як геополітичної реальності. В імперськіх мізках ідеологів терористичної війни немає місця для жодної України чи то донецької, чи то київської, чи то галицької. Вони заперечують сам факт існуванні українців і відповідно ніколи не змиряться з українською державою. Якщо їм віддати Донбас, то потім прийде черга Дніпропетровська, Харкова, Одеси, Києва і Львова. А висмоктати з пальця ідеологічні підстави вважати Львів «ісконнорускім» містом російським новоімперціям не надто складно.
Отже, Антитерористична операція на Сході – це не тільки війна за Донбас чи Південний Схід, це війна за Україну. І якщо терористів не знищити на Донбасі, війна може завітати в кожну оселю і жоден українець не почуватиметься у безпеці. Тому всі протести проти мобілізації, якими б справедливими на перший погляд не виглядали мотиви, - це, свідомо чи несвідомо, просто підігрування Путіну і очолюваним ними терористам.
