Вакцина від болю

Біля каплички на Інститутській - кілька десятків людей. Переважно, це рідні героїв, які прийшли вшанувати півріччя від подій кривавого лютого, та ще кілька журналістів. Отець Петро править панахиду та знаходить прості і правильні слова - про любов, жертовність, відповідальність живих перед мертвими.

У мене ж потрібних слів не знаходиться. Усі продумані запитання та потенційні репліки підтримки не витримують погляду очей чиєїсь матері.

Півріччя Небесної Сотні у столиці пройшло майже непоміченим. На вулиці Червоноармійській 114 було відкрито пам'ятну дошку на честь Андрія Черненка, що жив у відповідному будинку; молебень біля каплички та ще невеличкий брифінг - от, власне, і всі спомини, пише Тиждень.ua.

Рідні загиблих об'єдналися у громадську організацію "Родина героїв "Небесної сотні", аби спільно вирішувати нагальні проблеми. Кажуть, що перші три-чотири місяці після 20 лютого пройшли як в тумані, лише потім вернулася здатність тверезо мислити та приймати рішення.

Дефіцит пам'яті

Найбільше наразі їх ранить те, що загиблим досі не дали обіцяного звання Героя України. Рішення присвоїти героям Майдану відповідне звання було прийняте 24 лютого 2014 року на засіданні ВРУ, за нього проголосувало 346 народних обранців. Слово лишалося лише за новообраним гарантом.  Останній, в свою чергу, заступивши на посаду, висловив свою повну готовність підписати подібне рішення. Проте далі справа не зрушилась.

8 липня родичі загиблих зібралися біля Адміністрації Президента зі світлинами героїв і запитанням, чому не виконується обіцянка. Після кількох годин стояння їм вдалося потрапити на прийом. Прикметно, що не допускати їх за іронією долі поставили батальйон "Київ-1" - фактично, вчорашніх побратимів Небесної Сотні. За словами рідних, Президент був досить щирим, не стримував сліз. Говорив, що молиться за загиблих, що плакат із їхніми портретами висить у кімнаті. Що хоче, аби герої удостоїлися найвищої нагороди. Радився, якого саме вшанування достойні загиблі. Проте щирість і добрі наміри заблукали в бюрократичних субтропіках: спершу Петро Олексійович попросив родичів написати відповідні заяви. " За місяць ми звернулися до Адміністрації Президента, аби дізнатися, чому немає відповіді на наші запити, - розповідає Володимир Бондарчук, син загиблого Сергія Бондарчука, секретар ГО "Родина героїв "Небесної сотні". - Мене перенаправили у Департамент державних нагород. Там сказали, що звернення в них, але фізично не вистачає часу, аби відповісти на всі 105 запитів, що вони в роботі, і що нам потрібно звертатися до обласних адміністрацій, аби ті зробили подання на нагородження. Спочатку ми подавалися в особистому порядку, в деяких регіонах вдалося в усній формі переконати подати ці подання. А по східних регіонах довелося від імені організації писати клопотання..." Окремі складнощі виникли із тими, хто не був громадянами України, також із мешканцем Криму та тими, хто помер пізніше, в лікарнях за кордоном.

"Саме по собі це є дурня, що родичі мусять звертатися з проханням присвоїти загиблим звання героїв! Ініціатором має бути поважаюча себе держава! - обурюється представник громадської організації Роман Савчак. - Якщо зараз рідні перестануть ініціювати нагородження, то їх фізично не буде! Нагородження цих людей як Героїв України - це є престиж держави! Це один із перших наказів, підпис під яким мав би поставити новообраний президент!" 

Також з'явилася пропозиція створити орден героїв Небесної Сотні і нагородити героїв ним. Проте нагороджувати Небесну сотню однойменним орденом, на ряду із громадськими та культурними діячами, що гідно проявили себе під час Майдану - щонайменше дивно.    

Знайти неможна засудити

Не менш запущеною видається справа із пошуком та покаранням винних у загибелі хлопців. "Коли ми за три місяці спромоглися звернутися до прокуратури, там не було відомо нічого! - згадує пан Володимир. - Жодних доказів того, що батько взагалі там був! Прямих свідків теж не було. За три-чотири тижні я знайшов і фото, і відео, і свідків... Свідки були знайдені мною, за допомогою активістів. Дуже допомагає група Максима Попова "18-19 лютого: як це було", група "Небесна сотня". Багато робить для розслідування група адвокатів. Тарас Гаталяк з "Опори", Євгенія Закревська. Робота іде, але вона може розтягнутися на роки - на даний момент недостатньо свідчень".

Більше того - свідки смертей на Майдані один за одним їдуть у АТО, двоє лікарів, котрі стали свідками однієї із смертей, уже не повернуться з-під Донецьку. З кожним днем викрити вбивць стає все складніше. "Наразі доказів замало для передачі до суду, і це може привести до безперспективності того розслідування, закриттям за браком доказів - говорить Бондарчук. - Адвокати працюють над тим, аби запобігти передачі справ до суду, щоби прокуратура зібрала більше доказів. У багатьох випадках не встановлене точно місце і час вбивства. Чимало випадків, коли куля вийшла навиліт - кулі немає, отже, неможливо встановити зброю, з якої стріляли". Назарі за словами родичів готується 39 справ до передачі до суду, вони стосуються епізоду, який пов'язаний з трьома "беркутівцями", один з яких - командир роти, капітан Садовник, з підозрою в причетності до цих вбивств. "Як тільки ми перестаємо контролювати процес бодай на кілька днів, одразу справа гальмується!" - нарікають активісти.

Матеріальна компенсація

Справедливості ради слід зазначити, що від держави майже всі одержали разову допомогу: 121800 гривень в цілому та 118 тисяч гривень (після сплати податку) родини отримали на руки. Також доклали зусиль волонтери: "Фонд "Приірпіння" назбирав мінімум 63 мільйона гривень на допомогу родинам загиблих - говорить Ігор Гурик, голова "Родини героїв "Небесної сотні", батько Романа Гурика. - Плюс долари і євро. Інформації щодо точної суми немає. Серед нас є багато проблемних сімей - мама з чотирма дітьми. Є жінка з дитиною, в яких будинок у валютному кредиті заставлений - назбирані гроші допомогли би вирішити ці проблеми. Арутюнян, дівчинка трьох рочків, залишилася круглою сиротою - мама померла раніше, батько загинув на Майдані. Зараз сестра взяла на себе опіку". Була запущена потужна кампанія, по ТБ крутили ролики із закликами здати кошти на допомогу родинам. Проте, коли кошти були назбирані, з'явилася пропозиція частину з них віддати на користь тих, кого ще можна врятувати - а саме, поранених.

"Логіка тут, звісно, є, але питання, чи мали вони на це право - адже люди цілеспрямовано віддавали кошти! - розмірковує Роман. - Родичі загиблих були не проти, аби на ці кошти врятувати чиєсь життя. Хворі, яким нібито була передбачена фінансова допомога, були відправлені в Ізраїль. Вони пролежали там близько двох тижнів, лікування їм не надавали, лише реабілітацію і перев'язки. І за два тижні дирекція сказала: "Перепрошуємо, але за подальше лікування нам ніхто не заплатив". Цю інформацію потрібно перевіряти, але за попередніми даними анонсовані суми до лікарні в Ізраїлі не дійшли. Є дані, знову таки, не перевірені, що було створено в Ізраїлі благодійний фонд, і гроші перекинулись туди".

Також "Приірпіння" спільно з Адміністрацією Президента спільно розробляв програму з реструктуризації коштів - за задумкою, їх слід було виплачувати поетапно, протягом кількох років. Люди на це не погодилися, зауваживши, що самі в праві розпоряджатися своїми коштами. Одна жінка казала: "Про що ви говорите, яка реструктуризація? У мене хата недобудована, я не маю, де жити!"

"Ми сказали: хто хоче, хай погоджується на вашу пропозицію, хто не хоче - тим віддайте гроші! - згадує Савчак. - Вони того до кінця не зробили, був скандал на рівні прокуратури, та відкрила кримінальну справу щодо фонду. Але після піднятого шуму, на другий-третій тиждень почали робити виплати. Хочемо звернутися до фонду з відкритим листом, аби нам надали усі банківські виписки в рамках цих як мінімум 63-х мільйонів гривень, аби побачити весь транш коштів".

Незагоєність

Не називаючи імен, родичі розповідають, що одна жінка не пережила втрати сина. Друга ж здобула психічний розлад та змушена лікуватися, третю кілька разів рятували від спроби заподіяти собі смерть. Попри це, люди знаходять у собі сили і продовжують відстоювати те, за що загинули герої.

Вулиця Інститутська, що, всупереч обіцянкам, за півроку досі не перейменована у Героїв Небесної Сотні, поки що закрита для проїзду, проте на ній уже білою фарбою малюють розмітку.

"Є відео, де видно, як мій малий падає! - говорить батько Романа Гурика. На його смартфоні - портрет сина. Батько досі веде з ним філософські бесіди. Розповідає, що син мріяв змінити систему освіти, що не терпів несправедливості, через що траплялися конфлікти з викладачем, що мав неабияку спрагу до знань.

"Я говорила з ним якраз по телефону, - згадує Надія Мельничук, мати Володимира Мельничука. - Вигадувала приводи, аби вмовити його йти звідти. Потім казала, що пишаюся ним... "І я тобою, мамо!.." - встиг сказати він, і далі було чутно постріл". Коли Володимира везли ховати, назустріч сунув натовп "екскурсантів" до "золотого унітазу", і проїхати було неможливо. Бійці самооборони мусили проштовхати для автобуса коридор.  

Зараз родини героїв звернулися із відритим листом до Порошенка із проханням виконати обіцянку і нагородити загиблих до Дня Незалежності.

Події лютого вкололи суспільству вакцину болю. З кожним днем імунітет росте - а інакше в умовах війни не вижити. Навряд Петро Олексійович чи інші урядовці зумисне затягують процеси - скорше за все, виною тут банальна недбалість та дефіцит пам'яті. Адже тепер небесні сотні ідуть з України ледь не щодня - на кожну з них сліз не стане, усвідомлення теж. Проте ті, хто відкрив рахунок втратам, лишаться першопрохідцями. Тими, хто змінив державний вектор. Хто вивів нас зі стану анабіозу. А такий вихід є апріорі болючим. І правильних слів та нагород для вшанування героїв тут не добереш - "nothing but silence".