Відомий прикарпатський фешн-експерт про моду, навчання і вирощування буряку

Мирослав Мельник – знавець фешн-індустрії. Свій шлях у світ моди раніше дизайнер та модель, а зараз – доктор мистецтвознавста та відомий український фешн-експерт, Мирослав починав у Калуші. Тут він навіть створив свою першу колекцію.

Зацікавлення модою у Мирослава з’явилося ще у дитинстві. Його батьки не були творчими людьми, та й він сам, як зізнається, не вмів гарно малювати. Зрештою, Коко Шанель теж не була художницею. Словом, бачення образу та начерк — цього вистачало Мирославу, аби самому собі шити одяг, повідомляють ВІКНА.

"Усе почалося з дефіциту, коли крім сірого вбрання, у магазинах нічого не було. Я шукав тканини і сам створював собі одяг. Коли я у восьмому класі прийшов до школи у власноруч пошитій чорній сорочці — усі були шоковані: звідки я взяв таку дефіцитну річ? А відповідь проста — пошив. Тканини купив в “Алмазі”, скроїв і вийшла супермодна сорочка", - каже дизайнер.

При такому потягу до моди, Мирослав спершу обрав не творчу професію. Хлопець відмінно знав математику, тому вступив у Хмельницький національний університет (тоді — Технологічний університет Поділля. — Авт.) на економічний факультет, який, до слова, завершив з відзнакою. У Хмельницькому розпочалася кар’єра Мирослава як моделі.

" У 97-ому мене запросили в “Театр мод”. Ми брали участь у різних постановках, і я отримав свій перший досвід роботи у такій сфері. Після завершення університету пропрацював рік у Калуші на магнієвому заводі, щоб підтвердити свій диплом. Працювалося мені дуже жахливо: важко добиратися, запізнюватися не дозволяли в жодному разі, постійно доводилося дихати викидами хлору. Але рік я так промучився. Водночас, щойно у мене був вихідний, їхав у Київ, закуповувався останніми журналами моди, адже інтернету у нас тоді ще не було. Зранку йшов на Петрівку (частина “Подолу, де розташований найбільший книжковий ринок Києва. — Авт.) на закупи, в обід гуляв столицею, а вночі — повертався у Калуш. Опісля заплющуєш очі — а тобі яскраві обкладинки журналів мерехтять перед очима, так багато ти їх надивишся. В Калуші я теж пробував зробити щось на кшталт “Театру мод”. Тоді, у 99-ому, при “Юності” був гурток: ми зібрали 12 дівчат і робили разом різні постановки, але, звісно, на рівні доволі провінційному. Тож, я чітко направився на Київ, і у вересні вступив у столичний виш на дизайнера",- згадує Мирослав.

ПЕРША КОЛЕКЦІЯ. ПРОПИСКА — КАЛУШ

Свою першу колекцію одягу Мирослав Мельник пошив ще в Калуші, але вона рік пролежала у шафі. У Києві в модельній агенції йому запропонували як дизайнеру показувати свої колекції.

"Покази відбувалися у найкрутішому нічному клубі Києва, який зараз називається “Freedom”. Ми проводили Fashion Sundays. І тоді вже з’явився заробіток. Років зо п’ять я тусувався по клубах зі своїми колекціями. В одязі поєднував сексуальність з якоюсь родзинкою. Зрештою, то і колекцією назвати важко, адже там було всього лиш по 5-6 одиниць суто для шоу-програм"- розповідає Мельник.

Та Мирослав не шукав легких шляхів, тому поєднував роботу і дизайнером, і моделлю, та ще й викладав.

"Я набагато крутіше працював в модельних агенціях, зокрема в L-models, брав участь в Ukranian fashion week, знімався у рекламі: банери з VD ONE (“Відіван”) були розвішані по всій Україні, мене вже й люди впізнавали за ними. Навчаючись в технологічному університеті, знайшов також собі роботу викладачем у фінансово-економічному коледжі. Але через рік коледж переїхав в Ірпінь, де ректором став мій славнозвісний однофамілець Петро Мельник. Він запрошував мене залишатися на роботі. Та я відмовився, бо добиратися туди було незручно", - згадує чоловік.

Коли ж в КНУКіМ — університеті Михайла Поплавського — відкрилася спеціальність “Менеджмент модельного бізнесу”, Мирослав одразу ж цим зацікавився, адже такий напрям пасував йому по всіх параметрах.

"Перший раз мені дали відкоша, а через рік взяли на роботу. Дев’ять років я пропрацював викладачем у Поплавського, врешті, доробившись до дисертації. Став доцентом, написав книжку “Індустрія моди”, фактично, був одним з першопрохідців в такому напрямку", - ділиться митець.

Наразі робота моделлю та дизайнером для Мирослава Мельника уже позаду. Моделлю — через вік, а дизайном — через неактуальність.

"В Україні немає змісту взагалі щось шити, адже на будь-який бюджет, якщо добре покопатися, можна стильно одягнутися. До прикладу, остання колекція Saint Laurent розкидана повсюди: і по комісійках, і по блошиних ринках тощо. Лінивий може придбати колекцію просто у бутіку, але той, хто має бажання, за три копійки теж зможе в таке одягнутися.  Зараз я шию для себе хіба що", - каже дизайнер.

Мирослав твердо переконаний, що Україна — це аграрна країна і нам треба вирощувати буряк-пшеницю, а на тій моді дуже мало можна заробити, та й потрібне це небагатьом. Якщо є група ентузіастів — все одно масове виробництво запустити вкрай тяжко, а без цього — дизайн не має змісту.

Утім, такі ентузіасти в Україні завжди знаходяться, і, всупереч всьому, стають відомими та популярними.

Історичний період піднесення фешн-індустрії в Україні — це часи НЕПу (20-ті роки ХХ століття). У той час працювали абсолютно геніальні дизайнери Олександра Екстер,яка розробляла форми, і Євгенія Прибильська — вона вишивала. Це стало проривом на світовому рівні, але НЕП швидко згорнули, і дизайнерки поїхали у Москву. Потім був Герц Мепен — він працював у київському “Будинку мод”, мав міжнародне визнання, але розвиватися йому теж не давали. “Сезони мод” у Києві підняли Лілю Пустовіт іРоксолану Богуцьку, яка є чи не найкращим українським дизайнером, однак більше працює у Львові.

Дуже круто ідею масового виробництва втілила український дизайнер Анна К., яка була спершу Коломієць, а потім стала Кареніною. Вона продається у всьому світі. Хоча й ідея її колекцій доволі невигадлива: на білих майках чи футболках написано “я не фешн-дизайнер”, “я не люблю моду” тощо. І такий виріб коштує 100 євро, а на розпродажу — 60 євро. Це вже справді масове виробництво — майки-футболки роблять за 6 євро, а продають за 60. На такому можна й заробити. Єдиний, хто вдало поєднує і моду, і масове виробництво — це VD ONE. Не знаю, хто там саме є дизайнером, але їхній одяг продається по всій Україні за доступними цінами та у нормальній якості.

Серед зарубіжних брендів високої моди найбільше імпонує Raf Simons і DIOR. Хоча вони один одному не дуже пасують, але речі роблять дуже цікаві.

У МОДІ — “ПШОНКА-СТАЙЛ”

Притім, сам фешн-експерт одяг собі як купує, так і шиє. Як зазначає Мирослав, зараз у моді простота і природність.

"Уже показали колекції літа 2016 року, і у моді будуть дуже великі футболки та широкі шорти з легких натуральних тканин. Дійшло до такої простоти, що у тренді також “шльопки”, які продаються на кожному кроці. Їх треба носити з шкарпетками, як роблять багато алкоголіків, не підозрюючи про свій модний прикид. Головний колір цього сезону — колір вина, бордовий. Але є і багато синіх кольорів, та й білий улітку — це вже класика",- розповідає Мельник.

Мирослав розповідає, що брендові речі у бутіках — для лінивих заможних клієнтів, а для звичайного українського покупця — то значить “пшонка-стайл”. Тож, чим простіше — тим краще.

"Рівень людини не визначається кількістю рюшів та блискіток. Треба вміти цікаво подати простоту. Абсолютно нормально, коли люди шукають собі речі на блошиних ринках чи секондах. Бренди працюють на рівні інновацій з тканини — дихаючі-зігріваючі підкладки тощо. За це варто платити, бо таке на секонді не купиш. Однак чисто візуально цього й не зауважиш. Тому проблеми одягнутися практично немає ні в кого — аби в тебе був смак, за свій гаманець ти щось знайдеш для себе", - впевнений експерт.

Про моду на вишиванки Мирослав відгукується дещо скептично. Не тому, що вони йому не до вподоби, а тому, що примітивне мавпування знецінює такі речі.

"До вишиванок не можна підходити шаблонно. Так як всі паркани стали жовто-синіми, так і всі одягнули вишиванки з віночками. Якби це було зроблено зі смаком, якби втілювали якісь креативні ідеї… а то більшість займається примітивом. Звісно, вишиванка ніколи не втратить свою цінність, а отже, не вийде з моди. Кожен узор тут має своє значення, як розташування шва тощо. До прикладу, колекція вишиванок від Valentino — це високе шиття. Дуже цікаве і дуже дороге. Все зроблено вручну, використано цікаві техніки, навіть паєтки там шкіряні", - впевнений дизайнер.

Як мистецтвознавець та фешн-експерт Мирослав Мельник часто є суддею на різних конкурсах для молодих дизайнерів. Найбільше, що його обурює в навчанні — радянськість нашої системи освіти.

"Люди пропрацювали на кафедрах по 30 років і тим пишаються. Воно то класно, але мода — це молода сфера. Я би виганяв з фешн-індустрії тих, кому за 50. Їм уже не до моди. Мода — це справа молодих, і викладати та оцінювати роботи дизайнерів-початківців має той, хто хоче носити такий одяг. А якщо стара баба є головою журі, то зрозуміло, у що вона хоче вдягатися. Конкурси заангажовані, адже журі часом дуже необ’єктивне, і рівні можливості забезпечити всім ніяк не вдається. Коли голова колгоспу є ректором Національного університету технологій і дизайну, то я перепрошую — голова колгоспу і комуніст має сидіти в колгоспі, а на чолі вишу має бути людина, яка хоч щось у моді зробила", - переконаний експерт.

Мирослав радить дизайнерам-початківцям, передусім, не дивитися телебачення, бо це вбиває креатив та творче мислення.

"Телевізор дивитися не можна, бо потім вигнати того Поплавського з його кітчем зі своєї голови дуже складно. Можливостей завдяки інтернету є багато. Якщо ви щось робите цікаве для людей — то це одразу знаходить відгомін. Геніальну ідею люди підхоплюють і перешерюють. Треба шукати себе. Зрештою, дизайнер має визріти, йому необхідний життєвий багаж. Адже у всьому, що ти робиш, треба передавати свою внутрішню правду. Це надважливо. Бо якщо ти маленький і починаєш розказувати про секс, а у тебе його ще не було, — це відчувається зразу. Якщо ти не любиш Україну, а шиєш вишиванки — то теж помітно", - запевняє Мирослав.

У фешн-індустрії виживають сильніші, тому тим, кому створити щось надунікальне та оригінальне не до снаги, — у моду краще не лізти.

"Котлети можна робити щодня, і їх все одно купуватимуть, бо на секонді це не найдеш. А от сорочку-сумку можна носити кілька років, або ж купити в купу разів дешевше. Тому потреби у дизайнерах немає. Колись така проблема була у Голлівуді: всі туди їхали і хотіли стати актрисами, а в результаті — ставали офіціантками. В Україні зараз треба сільське господарство піднімати — то ліпше йди та вирости ту картопельку, ніж будеш дерти носа, що ти дизайнер, хоч і нікому не потрібен", - радить фешн-експерт.

Мирослав радить надавати перевагу простоті та смаку, не фарбувати волосся та не накладати вії. На думку фешн-експерта, від цього не погарнішаєш.

А от молодим дизайнерам, за словами Мирослава, треба тримати очі розплющеними, щоб постійно пізнавати світ і себе.