Влад Курочка: Судді сказали, що я особистіть, і я їм повірив

Виступ цього хлопця став одним з найяскравіших на запорізькому відборі «Танцюють всі! – 9», після чого він потрапив до сотні. Влад Курочка, більш відомий як Ципа, виборов почесне друге місце в українському телевізійному талант-шоу.

За словами хлопця, шоу дало йому набагато більше, ніж він міг собі уявити. Читайте всі подробиці про танцювальний конкурс та неординарного молодого танцівника з Коломиї, що на Франківщині, в ексклюзивному інтерв’ю Вежі

– Коли ви почали займатись танцями та чому обрали саме це захоплення?

– Танцями я займаюся вже більше чотирьох років. У брейк мене привів мій найкращий друг, котрий також займається цими танцями. В той час, ми обоє захоплювались катанням на скейті, а ще шукали себе. Пробували себе у футболі, баскетболі та катанні на скейтборді. Якось друг розповів, що раніше займався брейкингом та запропонував спробувати й мене також. З цього все і почалось. Пригадаю, якось я катався на скейтборді у центрі міста і почув класну музику і поїхав на цей звук. Саме тоді я вперше побачив виступ брейкдансерів. Там виступав мій майбутній тренер Василь Рожко. З цього моменту я вирішив записатись на брейк-данс.
 

– Чому вирішили спробувати себе у талант-шоу?
 
– На проект я, знову ж таки, потрапив завдяки своєму найкращому другу, котрий проходив кастинг, правда він не пройшов у сотню. А мені пощастило потрапити завдяки онлайн голосуванню. Я подав заявку на онлайн конкурс: надіслав відео виступу та візитівку. Мені відповіли, що зателефонують, проте дзвінка довго не було. Я вже почав хвилюватись і вирішив, що нікуди я не потрапив. Проте в останній момент, за два дні до кастингу, мені зателефонували. З моїм тренером Василем ми оперативно купили квитки і подались до Запоріжжя.

– Пригадуєте хвилювання перед кастингом? 

– Напевне через те, що я вперше пробував себе в конкурсі, мені не було страшно. Я не знав, що на мене чекає.

– Тобто спочатку ви потрапили на попередній кастинг?

– Перший відбів відбувався у Запоріжжі. Я виступав останнім, приїхав о 8:00 ранку, а виступав вже майже вночі. Протягом всього цього довгого дня, я чекав на свій виступ. Очікуючи, я бачив репетиції конкурсантів, я бачив ці неймовірні трюки, які вони витворяли. Я розминався у кутку і бачив, як три дівчини стрибали сальто синхронно в шпагаті, а потім вони вийшли із залу і плакали через те, що не пройшли. В той момент я думав про те, що ж я тут забув. Я вважав їх набагато кращими за себе. Коли пройшов у сотню – був шокованим.
 

Василь Рожко (ліворуч) – тренер та Влад Курочка – танцівник. Фото: vezha.org

– Чи не було страшно виступати вперше перед камерою?

– Перед камерою – ні, проте, мені було незвично вживу бачити перед собою суддів. Коли ти виходиш на цю сцену і вперше бачиш журі, до того ж, коли перед тобою велика аудиторія – відчуваєш відповідальність, в першу чергу перед собою, оскільки потрібно вдало виступити. Хвилювання були, через те, що виступаєш перед професійними суддями, котрі оцінюватимуть тебе.

– Чи очікували ви на коментарі, які почули?

– Ні, на такі коментарі я взагалі не очікував. Коментарі були дуже позитивні, мене хвалили. Приємно було почути від таких людей слова про те, що я філософ, що в мене є свій стиль. Від цього з’являється шалене натхнення продовжувати займатись брейк-дансом. Професійні судді побачили у мені особистість, це дало мені поштовх рухатись вперед у проекті та велику віру в себе.

– Хто із суддів став для вас близьким? З ким найчастіше спілкувались?

– Напевне з Раду Поклітару. Він – один з найбільш талановитих балетмейстерів і хореографів всієї Європи. А ще, на кастингу був відомий польський хореограф Міхаль Пірог, котрий теж мене хвалив і дав багато порад. Пригадую, коли я перед ним танцював своє вирішальне соло, він сказав, що на його думку, це шоу створене для таких як я, та те, що я повинен перемогти, шкода, що цей момент не потрапив до ефіру. І взагалі, всі судді мене підтримували та давали багато порад.
 

– Що було найскладнішим за час проекту?

– Найскладніше було працювати з партнеркою. У Коломиї в мене не було часу працювати з дівчатами, та й не часто танцював в інших стилях. Я радий, що проект дав мені можливість танцювати в парі, що мені дуже сподобалось.

– Чи хотіли б ще спробувати себе у схожих конкурсах? Що вони вам дають?

– Проект «Танцюють всі» закінчився, але життя – ні. Шоу для мене – це тільки маленька сходинка, та я збираюся продовжувати далі. Не можна залишатися на досягнутому. Я дійшов до фіналу, отримав друге місце, але це не означає, що я повинен на цьому зупинятися.

– Чи не плануєте переїхати до столиці?

– Так, я дуже хочу переїхати у Київ.
 

– Чи бачите ви перспективу навчатися та працювати танцівникам у такому маленькому місті, як Коломия? Що порадите початківцям?

– Ніколи не потрібно забувати звідки ти, хто ти, та яке твоє коріння. Коломия мене дуже сильно надихає. Мені не комфортно тренуватися у столиці, а от коли приїжджаю в Коломию і займаюся тут у маленькому залі, що у школі №5, мене це надихає. Я люблю рідну домівку, тут я потрапляю у рідну атмосферу, мене це дуже заряджає енергетикою.

Порада для танцівників: не обманювати себе та отримувати задоволення від того, що робиш.

– Чи відрізняється закулісне талант-шоу від того, яким його бачить глядач?

– Те, що ви бачите на відео відрізняється від того, що відбувається вживу. Я часто себе питаю: «Як я виглядаю в телеекрані?». Коли я вперше побачив себе збоку, зрозумів, що насправді було трішки по-іншому. Вживу зовсім інша атмосфера, там потужна енергія і хвилювання. На мою думку, камера все це з’їдає.
 

– Чи пригадуєте свої емоції під час фіналу конкурсу?

– Відверто кажучи, я не хвилювався. Я переживав більше тоді, коли проходив до сотні. Перед прямим ефіром, я собі прокрутив у голові те, що це не прямий ефір, а простий виступ і прості люди, налаштував себе на те, що все буде гаразд, що я просто маю виконати завдання. Фіналом я задоволений, це перемога для нас, для західної України. Я дуже радий, що у суперфіналі був я та Ілона Федорко з Івано-Фракнівська.

Я дуже вдячний людям, котрі за мене голосували, якби не ці люди, мої батьки та директор мого коледжу, Валерій Іванович Ковтун – не було б такого результату. Вони відіграли 50% мого успіху. Я цікавився для себе чи вирішують щось голоси, і це дійсно так, вирішували глядачі. Не було нічого підкупленого, все було по-справжньому.