Водні небезпеки і моторошні історії: Будні франківських рятувальників-водолазів


Можна вічно спостерігати за тим, як тече вода та палає вогонь, прислухатися, як свистить вітер. Ніякі застороги чи правила не допомагають приборкати людську цікавість.

Нам притаманно недооцінювати природу та переоцінювати власні сили. Пошук адреналіну, ігри з долею. Комусь ризик коштує нових емоцій, а комусь життя.

Про водяні небезпеки, історії від яких холоне кров, правила поведінки зі стихією та секрети івано-франківського озера у великому інтерв`ю з працівниками місцевої рятувально-водолазної станції Андрієм Циганюком та Констянтином Фоменко, пише ВЕЖА.

– Важко наважитися на таку відповідальну професію?

Цю справу потрібно справді любити, бо вона доволі важка. Особливо психологічно. Переважно люди, з якими ми маємо справу – агресивні, емоційно нестабільні або знаходяться в стані алкогольного сп’яніння. Потрібно бути напоготові. Я люблю постійно знаходитися біля води – саме це мені дуже імпонує у моїй професії. За 13 років, які я вже тут працюю, бували різні випадки, але я жодного разу не пожалкував, що обрав саме цю роботу.

– Як вам вдається знайти індивідуальний підхід до кожної людини?

Все залежить від ситуації та стану потерпілого чи порушника. Буває, спочатку агресуємо, як і вони до нас, а буває, випадок вимагає терпіння та витримки. Стараємося налагодити з кожним дружній контакт і мирно домовитися про подальше дотримання правил безпеки, з метою запобігання нещасних випадків.

– Ви проходили спеціальну психологічну підготовку?

Ми навчалися тонкощам спеціальності та першої невідкладної медичної допомоги, проте психологічних тренінгів, як таких, нам не проводили. Все приходить з досвідом. Життя вчить. З кожного випадку ми щось для себе беремо. Люди різні і говорити з ними потрібно по різному. До прикладу, дуже важко контактувати з родичами постраждалих. Вони, як правило, сповнені негативу, засмучені. Їм щоразу здається, що ми робимо недостатньо, робимо все неправильно. Звичайно, їх можна зрозуміти, проте й нам працювати за таких умов нелегко. З ними подібне трапляється, дай Бог, один раз за життя, ми ж стикаємося з цим постійно.

– Як ви приборкуєте власні емоції?

Ми ставимо себе на той рівень, що допомагаємо людям. Коли звучить сигнал тривоги, у голові ніби щось перемикається і всі особисті переживання відходять на задній план. Є моменти страху, звичайно, а буває, навпаки, занурюєшся і відчуваєш безстрашшя, коли витягуєш людини з води. Вже вдома, аналізуєш і мурашки по шкірі, бо атмосфера часто, як у фільмах жахів. На роботі ж потрібно зберігати холодний розум. Ми не можемо повернути людину. На нашому озері ще стараємося застерегти, попередити про небезпеку та запобігти нещасному випадку. Але на пошуки ми виїжджаємо переважно на інші, віддалені водойми. Найстрашніше те, що часто нас викликають, коли вода забруднена, або місце затоплення невідоме, тому робота триває по 2-3 дні. Вимучені очікуванням родичі часто втрачають свідомість від емоційного перенапруження, коли розуміють, що їхня дитина десь на дні і ми не можемо її знайти. Це найважче, що є у нашій професії. Пам’ятаю свій перший виклик. В Яремчі на водоспаді 20-річні хлопці стрибали з моста. Ми приїхали на місце десь у восьмій годині вечора. У горах це вже сутінки – навколо темно, під водою хороша видимість, але надзвичайна тиша. Я тоді сказав собі: “цього дістану і звільнюся”. Але коли емоції стихли, зрозумів, що можна знайти багато різної роботи, але чи варто присвячувати життя тому, що не любиш?

– Назвіть найпоширеніші причини нещасних випадків?

Відверті порушення правил поведінки, близько 70% з яких трапляються через алкогольне сп’яніння. В напівживому стані відвідувачі плавають на катамаранах, стрибають з них. У такому випадку ми виїжаємо на моторному човні або катері і, можна сказати, стикаємося з мінімальною психологічною травмою. Людина агресивна, неадекватна, і нам доводиться спілкуватися з нею до тих пір, поки вона не вийде з озера. Зрозумійте, під дією психоактивних речовин ми не підвладні здоровому глузду, не можемо розраховувати свої сили. Тіло у такому стані значно швидше йде на дно. Нещодавно був випадок. Троє друзів розпивали на березі спиртні напої, а після вирішили переплисти озеро. Один відразу відреагував на наші зауваження і вийшов з води, а один потратив у так звану “мертву зону” – місце поганої для нас видимості, і втопився. Кажуть, ніби був професійним плавцем і для нього переплисти це озеро було просто, але через алкоголь він втратив орієнтацію у просторі, схибив траєкторію руху і не доплив. Біля води з алкоголем потрібно бути дуже обережними.

– На вашу думку, як можна повпливати на безвідповідальну поведінку людей?

Близько десяти років ми постійно проводимо профілактичні зустрічі з учнями та студентами. Нехай дітям не цікаві розмови, але їм подобається спостерігати. Підлітки не одразу розуміють що і для чого до них намагаються донести, але, коли їм наводять приклади вони починають слухати, усвідомлювати і ділитися історіями, які, бува, не сталися з ними. Мені здається, якщо подібні бесіди проводити систематично, то те покоління, яке підростає можна направити на вірний шлях. Це, звичайно, якщо людина здорова. За інших умов впливати, виховувати та переконувати дуже важко.

– Можете навести приклади важких випадків, що найбільше запам`яталися?

Їх дуже багато. Кожна ситуація по-своєму моторошна. На даний момент у реєстрі зафіксовано 31 летальний випадок. Найважчі завжди трапляються з дітьми. Малеча зазвичай ні в чому невинна, проте гине на воді через батьківську недбалість. Багато неприємностей трапляються з людьми у нетверезому стані або під впливом емоційного збудження. Про таке не говорять, проте нам неодноразово доводилося ставати свідками спроб суїциду, як дорослих так і зовсім юних людей. Через невзаємне кохання або сімейні сварки. У кожного своя життєва історія і труднощі, які хочеться пошвидше вирішити. У граничних ситуаціях переплітається паніка і безстрашність – це нерідко призводить до трагічних наслідків.

– Якими принципами у роботі ви керуєтеся?

Єдиний принцип – дружній колектив. У нас командна робота – ми відповідаємо один за одного. Обов’язково повинні бути взаєморозуміння та підтримка.

– Як працює ваша команда?

Всього у нас десять штатних працівників. На черговій зміні по п`ять людей. Один заступає на добу, інші четверо працюють по дванадцять годин. У нас є філіали в Коломиї та Галичі. Якщо щось трапляється, ми обов`язково виїжджаємо у райони. Кількість водолазів залежить від зміни та випадку. Якщо важка ситуація, очевидно необхідне серйозніше спорядження і більше професійних кадрів. Вся зміна не виїжджає ніколи – на станції залишаються цілодобові чергові, медпрацівники і мотористи, які працюють на човнах.

– Розкажіть про своє спорядження?

На озері ми користуємося моторними човнами. Вони служать нам уже понад тридцять  років. Досі у задовільному стані. Допомагають при спуску водолазів або транспортуванні та встановленні попереджувальних знаків. Є і нові, сучасні човни у рази швидші за старе обладнання. З їхньою допомогою ми можемо гарантувати безпеку проведення змагань з тріатлону; прудкіше реагуємо на порушення. Кожного року в нас проводиться оновлення водолазного підводного спорядження – нові костюми або апарати. На початку ми користувалися обладнанням з 1969 року. Тепер у нас є три нових апарати 2007 і 2015 років виробництва – в хорошому, надійному стані. Один плавальний костюм, зазвичай, може служити три роки.  ВОни бувають сухого і мокрого типу. Сухі ми вперше випробували цієї зими. До цього часу був спецодяг 2000 року випуску – резиновий, водонепроникний, габаритний та незручний за рахунок великого навантаження. Довго перебувати під водою у ньому було некомфортно. В теперішньому спорядженні працювати набагато легше. Взагалі, з роками робота починає приносити більш позитивні враження. Ми з надією дивимося у майбутнє.

– За чий кошт функціонує ваша організація?

Держава забезпечує нам усі умови. Наша робота завжди актуальна. Ми маємо справу з людським життям, тому влада зобов`язана дбати про нас. Інакше багатьом ми б так і не змогли допомогти.

– Траплялися випадки, коли ви не знаходили тіл?

На даний момент всі заявлені люди – знайдені. Якось ранньою весною ми шукали чоловіка, який втонув під час незаконної риболовлі. Коли троє порушників сплавлялися човен почав набирати воду, довелося вистрибувати з нього і діставатися берега самостійно. Один з них не вмів плавати, тому стрімко пішов на дно. У тій місцевості була досить сильна підводна течія. На наступний день Дністер почав прибувати від талого снігу і сліди змилися. Ще понад тиждень ми не припиняли пошуків, обстежували нижні пороги, проте нам так і не вдалося його знайти. Того ж року восени незаконним методом місцеве населення добувало шутр з Дністра і зачепили тіло ескаватором. Викопали з глибини півтора-два метра. Уявляєте? Людину замело в яму і під тиском води зрівняло з землею. Коли ми шукали, прибула вода. Тільки через 9 місяців його випадково знайшли і змогли упізнати по одежі. Був також випадок у Яремчанському водоспаді. Ми 5 днів шукали хлопця, який втрапив у вир і його занесло у скелясту чашу. Потрібно враховувати й такі можливі обставини, як протічна водойма – людину може й в іншу область віднести. Ми у своєму регіоні не знайдемо, а вона через тиждень вспливе десь у Тернополі. Буває, люди знайдуть і похоронять собі тихенько. Про такі випадки ми дізнаємося тільки з часом через звітність МНС.

– Скільки часу, зазвичай, ви виділяєте на пошуки?

Все дуже відносно. Переважно пошуки завершуються, коли людину знаходять. На третій день, наприклад, гази, що утворилися всередині виштовхують тіло на поверхню і це полегшує нашу роботу. В інших випадках пошуки тривають до того моменту, поки родичі не відмовляються від нашої допомоги. У будь-якому разі ми завжди докладаємо максимум зусиль, робимо все можливе і обстежуємо всі ймовірні місця. Проте, ми зобов`язані адекватно оцінювати ситуацію. Коли на кону людське життя – кожна секунда на вагу золота.

– Скільки в середньому викликів на тиждень?

По-різному. Може бути від трьох до п`яти, а бувають періоди абсолютного затишшя. Все залежить від сезону та погодних умов. Якщо люди відпочивають на свята чи вихідні; купаються у спеку чи риболовлять взимку – трапляється більше випадків. Часто, коли після негоди, люди рвуться до води, не відаючи, що відбувається під ними, можуть зачепитися за чагарники або потрапити у водяні воронки і потонути. Якщо ж ясна, сонячна погода та чиста водичка, тоді люди вже більш свідомо відпочивають. Хоча, знаєте, це все також залежить від виховання. Я нещодавно був на Дністрі і зрозумів, що часто люди бездумно йдуть у воду за адреналіном. Звичайно, якщо порівнювати статистику 90-их років і сьогодення, зараз ми набагато обережніші, проте винятки завжди були є і будуть.

– Який сезон найважчий?

Кожен має свої особливості. Зимою більше труднощів виникає з пошуками, тому що набагато важче спорядження – це по-перше. По-друге, надзвичайно холодно – руки, ноги обмерзають. Літо – плавальний сезон, тому випадки трапляються частіше. Хоча, з цьогорічною зимою, з першого січня до кінця лютого у нас було близько десяти утоплеників. Найпоширеніша причина – необережність людей. Був один випадок у селі Зелено. Батько з дитиною, трьох-чотирьох років приблизно, вночі повертався додому. Дорога вела обривами попри річку. Чоловік оступився і вони вдвох впали у воду. Дитину підхопила швидка течія. На наступний день рятувальники знайшли її мертвою.

– Назвіть найважливіші правила поведінки з водою та біля неї?  

Головне – батькам варто бути дуже пильними з дітьми, адже стихія – це завжди великий ризик травматизму. Люди люблять дуркувати на воді і це часто закінчується трагічно. Тож варто бути обережними з іграми. Не перевіряти човни чи катамарани на міцність – не розхитувати їх, не стрибати, не влаштовувати перегони. Не менш важливо пам’ятати, що не можна стрибати у холодну воду після тривалого перебування на сонці. Це може спричинити крововилив у мозок, викликати обморок, або переохолодження організму. Тому рекомендовано після загару охолодитися у тіні хвилин 10-15 і тільки тоді заходити у воду. Уникати плавання у невідомих, темних місцях. На дні трапляються браконьєрські сітки або водорості, у яких можна з легкістю заплутатися та втонути. Не запливати на швидкі течії. У гірських річках часто утворюються небезпечні затяжні підводні вирії, у яких можна миттєво загинути.

“Людина тоне мовчки” – Констянтин Фоменко, водолаз.

Це не видовище з криками, як демонструють у фільмах. Насправді людина тоне мовчки і це дуже важко визначити. За фізіологією ми спочатку дихаємо, а потім розмовляємо, правда? Отож, тіло людини клякне у вертикальному положенні – лише руки можуть трохи рухатися і рот відкривається, намагаючись вхопити шмат повітря. Паніку можна помітити тільки в очах. Тому важливо бути уважними один до одного.

У нас було два таких випадки. Одного разу хлопець потрапив у підводний водоочисний канал, занурився, тільки очі було видно. Ми помітили і встигли відреагувати. Поки витягували, вже втрачав свідомість, але врятували. Місяць пролежав на лікарняному ліжку з пневмонією – вода в легенях її гарантує. А нещодавно витягли чоловіка-епілептика. Він з головою занурився у воду, закляк і втратив свідомість. Це його пізніше і врятувало, він не набрав повні легені води. За дві хвилини невідкладної допомоги почав самостійно дихати, проте відходив важко. Рахуйте, такі випадки прирівнюються до клінічної смерті. Він тоді ревів не своїм голосом, не міг знайти собі місця і зовсім не розумів, що відбувається. Наступного дня, коли прийшов з сім’єю дякувати, абсолютно нічого не пам’ятав.

– Як ви ставитеся до купання в нашому озері?

Особисто я без причини в нього не лізу. Тренування чи занурювання – так. Якщо ж говорити про плавання, то я категорично проти. За час роботи тут з моїм колегою стався один неприємний випадок. Він перевернувся на човні, наковтався тутешньої води, а потім три дні мурдувався з болем у животі. Якщо у вас гарна шкіра, без подряпин чи травм, то можна поплавати трохи, але після обов`язково прийняти душ, у нас на березі це передбачено. Проте, якщо є якісь відкриті рани, то рекомендую уникати озера. Його не спускали вже близько 30 років. Канали по яких раніше здійснювали цю процедуру зараз сповнені сміття, листя, бутилок. На дні такий сірий, напівпрозорий кисіль з намулу, який потребує якнайшвидшого очищення. Якщо озеро розраховане для відпочинку людей, то його спершу необхідно обеззаразити. Тут і кліщі водяні є, і таракани, і пиявки – все що хочете. Риба росте, як на дріжджях, а найголовніше – чиста, без зайвих запахів, бо харчується живими організмами, а не намулом, як на ставкових фермах. Моя рекомендація його спустити.

– З якими цікавими знахідками вам доводилося стикатися?

Дно озера у нас капітальне. Чого там тільки не знайдеш. Ми підіймали приклади до рушниць, штик-ножі до автоматів, сейфи, обручки, телефони майже що кожного дня, окуляри, бутилки, ще за радянської влади, від молочної продукції. Думаю, якщо копнути ще глибше, то вдасться віднайти й Австрійську спадщину.(сміється)