Володимир Єшкілєв: В політиці царює превелика двіжуха

Структурно революція нагадує молоду зірку: розжарене світило у центрі і пиловий диск навколо нього. З цього пилового диску в майбутньому сформуються планети, астероїди, комети.

В політиці, як і в астрономії, уся увага прикута до центру. Там рушення і світло, там фонтанують плазма любові і протуберанці ненависті, формуються згромадження і біографії, спалахують і гаснуть харизми. Набагато менше уваги приділяють «пиловому диску». А, тим не менш, там відбуваються цікаві речі. Дуже цікаві речі.

Там царює превелика двіжуха проектів, ідей, грошей та приватизацій. Там також повно спалахів і згасань. Не таких яскравих, як у центрі, мало помітних широкій публіці, зате не менш доленосних. Мудрі люди вважають, що майбутнє країни на дев’ять десятих формується саме у «пиловому диску».

Це твердження можна оспорити, але факти говорять за себе. У 1991 році, поки революційні романтики завзято демонтували СРСР та мріяли на кухнях про майбутнє царство свободи, непомітні добродії почали скуповувати заводи та інші об’єкти інфраструктури. Їх прізвища не прикрашали газетних шпальт, а невиразні обличчя не попадали у зомбоящик. В ті буремні роки вони були незримими та безіменними героями «пилового диску».

Через п’ять років більшість революціонерів-романтиків опинилась у дупі, а непомітні «пилові» добродії перетворились на істинних хазяїв України. Деякі з них стали олігархами. Маю переконання, що ця ситуація є архетипною, себто вона повторювалась (у 2004 році) і буде повторюватись ще. Майдани, як революційні центри, можуть проіснувати ще тижні і місяці, але рано чи пізно вони розійдуться.

Судячи з усього, системних (антисистемних) наслідків революції ми ніколи не дочекаємось. Навіть популярне в масах (й доволі безневинне, як для наслідків революційного процесу) гасло люстрації вже викликає бурхливу алергічну реакцію в тих, хто – за прогнозами – може зайняти владні крісла в «пострегіональній» Україні (або, не дай Боже, в кількох «українах»). Що вже й казати про можливість глибших змін. Отже, коли розсіється дим від запалених шин, а комунальні служби розберуть барикади, ми побачимо не нову реальність, а лише нову конфігурацію «пилового диску».

Спробуємо її спрогнозувати.

В іноземних експертних колах окреслюють наступні тенденції, що окреслились за кулісами революційної сцени:

1) «Проблемність» України набула нової геополітичної ваги. Україна може стати каталізатором (щоби не сказати «детонатором») низки мало прогнозованих і погано контрольованих процесів у Європі, Чорноморському регіоні і Росії;

2) Міжнародна позиція України, яка вже півтора десятиліття виглядала стабільною, перетворюється на дрейфуючу. Україна входить у довгу смугу «перманентного керованого хаосу», який у найближчі роки проявиться у низці системних, кластерних та галузевих революцій, контрреволюцій, квазіреволюцій та фейк-революцій. В принципі, барикади можна й не розбирати. Дрейф в бік Європи стає «підсумковим вектором», що не виключає формування у «пиловому диску» різноманітних проміжних векторів;

3) Український олігархат, який останні 20 років був справжнім правителем нашої держави, тепер повністю дискредитований в очах світової економічної спільноти (не кажучи вже про спільноти політичні та інтелектуальні). Дискредитований настільки, що в дуже серйозних колах сформована думка про те, що люди, які довели Україну до катастрофи, не достойні своїх (сумнівно зароблених) бізнес-імперій. Зроблені навіть натяки на те, що світовий імператив недоторканості приватної власності не стосується майна та активів деяких яскравих представників вітчизняного великого бізнесу. Ця радикальна думка поки що не превалює і не акцентується (використовується здебільшого у конференційному обігу), але матиме надзвичайно велике значення для середньострокової перспективи;

4) «Розпродажа» України вступила у завершальну стадію. На днях Фонд держмайна анонсував продаж пакетів акцій Одеського припортового заводу, «Турбоатому», «Азовмашу», «Сумхімпрому». Всього у 2014 році плановано приватизувати об’єктів на суму у 2,2 млрд. доларів. Ще грандіознішими можуть стати продажі приватних українських компаній та банків. Ходять чутки, що в руки іноземців може потрапити навіть такий стрижневий елемент фінансової системи України як «ПриватБанк». Плануються до продажу також мільйони гектарів землі та низка інвестиційних «тем», вартість яких обраховується десятками мільярдів доларів;

5) Вітчизняні політичні актори перетворились на трансляторів рішень, які приймаються за межами держави. Це означає практичне зникнення «внутрішньодержавного порядку денного» і повне панування в українських справах проблем і тем порядку денного глобального. Це, в свою чергу, приводить до зростання антиглобалістичної реакції та виходу на сцену низки архаїчних соціально-політичних проектів;

6) «Прозорість» України для транснаціональних корпорацій, фінансових акторів, спецслужб, приватних армій створить принципово нову ситуацію у державі, яку політологи називають «ліванським сценарієм». Цей сценарій передбачає збереження єдиного адміністративного  і фіскального простору на території, де проживають представники більш або менш антагоністичних світоглядних систем. Вже тепер в координатах «пилового диску» відбувається «м’яка сепарація» окремих частин держави не лише у територіальному аспекті, але й в інституціональному, інтелектуальному та багатьох інших.

7) Транзитна роль країни не лише залишається актуальним трендом, а поступово перетворюється на тренд системоутворюючий. Тепер як ніколи прискорився процес кристалізації в нашій державі космополітичних «транзитних середовищ», найпомітнішим з яких стають мігранти зі Сходу. Вже готуються інвестиційні проекти, що передбачають будівництва нових транспортних коридорів, які пройдуть Україною. Можливо, ці коридори стануть такими собі «державами в державі», відокремленими від територій, де пануватиме керований хаос.

«Пиловий диск» поступово стабілізується, звикаючи до спалахів і магнітних бур на центральній зірці. Далеко не для всього ділового сектору революційна лихоманка є руйнівною. В цій ситуації можна заробляти, в ній можна успішно жити. На маргінесах революції виникають нові смисли і нові розклади, які можуть співіснувати з революцією роками.

З часом може з’явитись ціла індустрія обслуговування революції. І виробляти вона буде не лише прапорці, шарфики і бандани. В навколореволюційному середовищі виникнуть спеціалізовані групи, заточені на посередництво поміж звичайним побутом і паралельно існуючим революційним. Таке посередництво буде формуватись не лише як «військовий обоз революції», але й як «екскурсійна» галузь, яка буде маніфестувати революцію як щось достатньо цікаве для дослідження, відвідування, креативного обслуговування тощо.

Навколо революцій час прискорюється та мутує. І це налаштовує на очікування нового.

 Володимир Єшкілєв, Фіртка