Володимир Тиліщак: Голодомор 1932—1933 років був спричинений страхом Сталіна

В ексклюзивному інтерв’ю для газети «Галичина» заступник голови Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак наголосив, що Голодомор 1932—1933 років був не лише помстою Сталіна українцям за минуле, а спеціально задуманою превентивною каральною операцією, яка мала на меті унеможливити будь-який спротив українців у майбутньому, а також звернув увагу на те, що Сталін зі своїм оточенням розраховував, вбивши голодом частину української національної групи, зломити усіх інших.

- Недавно побачила світ ваша нова книга «1930. У.С.Р.Р. Повстання», присвячена досі малознаній сторінці недавнього нашого минулого — масовим антивладним протестам українського селянства напередодні Голодомору. Чи можна вважати, що Голодомор 1932—1933 років був реакцією Сталіна на антиколгоспні повстання в Україні?

— Два роки тому київський історик Богдан Патриляк, який грунтовно займається дослідженнями спротиву українців колективізації та Голодомору, в своїй статті влучно написав, що «Голодомор став сталінською відповіддю на мільйонний український «майдан» початку 30-х років». і це справді так. За підрахунками істориків, у масових антиколгоспних протестах у 1930 році взяли участь понад 1,2 млн. українців. Цей спротив змусив тоді Сталіна на півроку зупинити колективізацію. Але Голодомор 1932—1933 років був не лише помстою за минуле. Це була спеціально задумана превентивна каральна операція, яка мала на меті унеможливити будь-який спротив українців у майбутньому. 

Голодомор був спричинений страхом Сталіна перед можливою новою хвилею протестів в Україні. Протягом перших неповних семи місяців 1932-го спецоргани зафіксували в Україні майже 930 протестних масових виступів, що становили близько 57% таких виступів загалом в Союзі. В Україні, яку вже охопив голод навесні 1932-го, відчувалося збурення навіть серед низових партійних організацій. Недарма у серпні того року Сталін у листі Кагановичу писав, що «Україну ми можемо втратити». Реалізацією цього остраху і став вчинений злочин Голодомору, який мав на меті зламати Україну. Голодомор забрав мільйони людських життів. Долі мільйонів були покалічені. Але Сталіну все ж не вдалось головного — Україну не було зломлено. Українці вистояли, і сьогодні ми живемо у незалежній державі, якій, щоправда, знову доводиться відстоювати своє право на самостійне життя. 

- Отже, у 1930 р. Україною прокотилася масштабна хвиля селянських масових виступів і повстань проти політики розкуркулення і колективізації. За даними тодішніх спецорганів протягом  року в УСРР відбулося понад 4000 масових виступів. У яких регіонах України було найбільше повстань? 

— Спротив колективізації охоплював усю тодішню радянську республіку. Протести проходили у тій чи іншій формі в усіх регіонах. Найбільшого розмаху вони досягли в лютому—березні 1930 року. Найбільш бурхливими були події у тодішніх Шепетівській, Бердичівській, Тульчинській, Одеській округах, а також на Дніпропетровщині, Сумщині, Шевченківщині (так тоді називалась частина Черкащини) та в інших регіонах.
Але не лише 1930-м обмежується спротив українців комуністичному свавіллю. В наступні роки українці продовжували чинити спротив тоталітаризму. У 1931-му резонансні збройні повстання відбувалися на Чернігівщині та на Поділлі. У 1932-му в багатьох регіонах України прокотилася хвиля голодних бунтів і нападів на продовольчі склади.

- Назвіть беззаперечні документальні свідчення, що підтверджують цілеспрямовану організацію більшовицькою владою Голодомору.

— Якогось одного документа із наказом Сталіна організувати Голодомор немає. і, мабуть, не існувало. Але аналіз дій кремлівського керівництва свідчить, що діяли вони за чітким планом. Своєю метою вони бачили, так би мовити, навчити українців «уму-розуму». Інструментом такого «перевиховання» обрали штучно організований голод. Сталін зі своїм оточенням розраховували, вбивши голодом частину української національної групи, зломити усіх інших. Цей кремлівський план, як і план будь-якого злочину, передбачав три етапи — підготовку, власне, вбивства голодом і, нарешті, замітання слідів. Усі ці етапи було послідовно зреалізовано від осені 1932-го до осені 1933-го.

У 1932 році Україні було встановлено явно нереальні плани хлібозаготівель. Потім під прикриттям того, що їх не виконують, українців звинуватили у цілеспрямованому саботажі. А далі постійними обшуками із конфіскацією всього їстівного, занесенням «на чорні дошки», накладанням натуральних штрафів українців було приречено на голодну смерть. Відверто злочинними стали дії влади у грудні 1932-го — січні 1933-го. У грудні 1932 р. для обррунтування вбивства голодом Сталін розсилає усім партійним інстанціям до районного рівня включно матеріали про нібито саботаж українців і нібито підготовку на весну 1933 року повстання в Україні. 

14 грудня політбюро ВКП(б) приймає таємну постанову про нібито хлібозаготівлі, якою припиняють українізацію. Саме ця постанова відверто показує антиукраїнську спрямованість Голодомору. А 1 січня 1933 року українцям черговою вищою партійною постановою було висунуто прямий ультиматум: хто не здасть хліба — начувайтесь. З цією постановою в українських селах розпочали останню хвилю подвірних обшуків, коли забирали останнє. 22 січня було заборонено виїзд за межі України.
Тоді ж кремлівське керівництво розпочинає третій етап своєї спецоперації — замітання слідів. Встановлюється інформаційна блокада, коли навіть у документах про голод писати забороняли. Партійці і чекісти писали лише про «продовольчі труднощі». В Україну починає із центру надходити якась допомога. Але і її використали для «перевиховання»:  виділяли лише партійним активістам та тим, хто виходив на роботу. Найбільш слабі і немічні, а також ті, хто не входив до колгоспів, були позбавлені її. Тож найбільша смертність від голоду в Україні припадає на червень 1933 року, коли нібито надходила допомога.

- Дискусійним є число жертв Голодомору. Як ви оцінюєте людські втрати від геноциду проти українців?
— Дискусія про кількість вбитих голодом у Голодоморі 1932—1933 років є однією із найтриваліших в історії дослідження цього злочину. Причина цього — у ретельному приховуванні злочину комуністичним тоталітарним режимом. Сучасники злочину оцінювали кількість жертв у 7 млн. осіб або й більше. Але їхні оцінки спиралися швидше на емоції, відчуття, а не на якісь статистичні дані.

Фактично ось уже ціле десятиліття втрати від Голодомору досліджують демографи з інституту демографії та соціальних відносин ім. М. Птухи Національної академії наук України. За їхніми оцінками, в Україні Голодомор забрав майже 3,95 млн. життів. і разом із непрямими втратами кількість жертв Голодомору оцінюють у 4,5 млн. осіб. На думку деяких істориків, ці оцінки є заниженими і потребують подальших пошуків. 

Нещодавно історики і демографи звернулись до Українського інституту національної пам’яті з проханням про створення робочої групи чи комісії для подальшого опрацювання цього проблемного питання. Створення такої групи ми розпочали, і сподіваюсь, що найближчим часом вона запрацює. і ми в майбутньому зможемо навести більш точні дані про кількість жертв. На сьогодні ми лише можемо говорити, що нижня обррунтована оцінка кількості жертв Голодомору в Україні становить щонайменше 3,9 млн. людських життів. 

- Як ви вважаєте, чи належно нині вшановують на державному рівні пам’ять жертв Голодомору?

— Українська держава пройшла тривалий шлях у відновленні історичної правди і національної пам’яті про цей жахливий злочин комуністичного тоталітарного режиму. Україна врешті-решт дала йому і правову оцінку — визнавши законом цей злочин  геноцидом проти українського народу. Звичайно ж, ці кроки держави не були би можливими без постійної активності суспільства, без його тиску на владу впродовж майже усіх років незалежності. І нині в Україні ми уже маємо суспільний консенсус щодо історичної оцінки тих подій. За різними соціологічними опитуваннями, ось уже кілька останніх років понад три чверті громадян України вважає Голодомор 1932—1933 років геноцидом українського народу.

В Україні склалася добра традиція вшановувати пам’ять усіх убитих голодом четвертої суботи листопада. Цю традицію не зміг порушити і В. Янукович.
Четвертої суботи листопада, а цього року — 26 листопада, о 16.00 оголошено загальнонаціональну хвилину мовчання, після якої розпочинається акція «Засвіти свічку». Найважливішим її складником є не так віддання шани вбитим голодом біля пам’ятників і меморіалів, на площах і вулицях міст і сіл, як запалювання лампадок, свічок на власних підвіконнях. Адже саме цей нескладний вчинок кожного з нас є виявом, персональним внеском у збереження пам’яті про вбитих голодом. 
У цей день закликаю усіх із настанням темряви запалити і поставити свічку на підвіконня так, щоб її було видно знадвору. Цей вогник символізуватиме нашу особисту скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів наших співвітчизників.

- Нині дехто вважає, що тему Голодомору політизують. Як уникнути політизації Голодомору і зуміти донести, що це справді трагедія для всієї української нації, про яку потрібно пам’ятати всім, незалежно від того, хто перебуває при владі?

— Це запитання мені видається некоректним. Про «політизацію» цієї теми якраз полюбляють говорити ті, хто хоче приховати правду про злочин, виправдати злочинців чи просто підіграти Росії.

Голодомор був геноцидом українського народу. Це сьогодні уже доведений факт. і цього факту не змогли перекреслити свого часу навіть кремлівські прислужники в українській владі на чолі із В. Януковичем. Тож у пам’яті про вбитих голодом комуністичним тоталітарним режимом немає жодної потреби оглядатись на когось, чи перебуває він при владі в Україні, чи, тим більше, у Росії.

Уже немає потреби доводити щось українцям. Нашим завданням є донести світовій громадськості правду про Голодомор як злочин геноциду проти українського народу.
Очевидно, що у темі Голодомору є сторінки, котрі ще потребують наукових пошуків і опрацювання. Але є ще більше тем і сторінок, щодо яких не так вчені, як українське суспільство загалом не задумується чи мало знає. Тому Український інститут національної пам’яті, організовуючи заходи у зв’язку із Днем пам’яті жертв Голодомору, намагається привернути увагу до різних сторінок і аспектів тієї страшної сторінки українського минулого. Щороку ми намагаємося привернути увагу загалу до якоїсь спеціальної теми. У попередні роки ми привертали увагу до тем спротиву геноциду і до праведних діянь в часи Голодомору, до трагедій жінок і дітей. Торік центральною темою стали «люди правди», особистості, що проривали інформаційну блокаду довкола Голодомору, доносили до світу і до майбутніх поколінь правду про злочин геноциду. 
Цього року ми акцентуємо на тому, що Голодомор не зламав українців, не зламав Україну. і що народ, якого не зламав геноцид, уже ніщо не зламає. Ми пропонуємо поглянути та цей аспект крізь призму конкретних постатей. Адже серед мільйонів зламаних людських доль були й мільйони тих, хто не втратив людської гідності і віри. Крізь голодоморні страждання вони пронесли любов до України та надію на краще життя.
Хтось бачив метою свого подальшого життя донести правду про Голодомор світові і майбутнім поколінням, а хтось тримав біль пережитого у своєму серці, але збагачував своєю працею українську культуру та науку. інші ставали до відкритої боротьби із режимом. У кожного з тих, кого не зламав Голодомор, був свій шлях. Але вони не забували свого коріння, продовжували зберігати традиції, шанувати пам’ять про померлих, у тому числі і вбитих голодом, і, головне, зберегли у собі здатність творити нове. Тож вшановуючи пам’ять убитих голодом, ми повинні пам’ятати і тих, хто вижив і зберіг Україну.

Інтерв'ю для газети Галичина