Як правильно розповісти дитині про війну

Говорити з малечею про війну, не уникати питань про смерть, військових та захист батьківщини, не нехтувати допомогою фахівців – такими є поради психологів батькам, які потрапили до зони бойових дій або знаходяться поблизу.

За останніми підрахунками півмільйона дітей в Україні бачили наслідки воєнних дій. І це лише на Донбасі. Не краща ситуація і в інших регіонах. Батьки скаржаться на те, що діти задають «незручні питання про війну». Малечу цікавить чому по телевізору показують танки, зростає кількість загиблих, хто такі терористи, що таке АТО? Еспресо.TV вирішили з’ясувати як уберегти психіку дитини за умови ведення бойових дій. 

Звичайно, найперша порада психологів – обмежити доступ дитини до «небажаної інформації». Мова йде не лише про телебачення чи Інтернет. «Будь-які обговорення війни, кількості вбитих чи полонених має відбуватись «за зачиненими дверима». Також не варто вживати слова «війна», «смерть», «кров»",- зазначає  психолог Світлана Ройс.

Виникає питання чи варто взагалі говорити з дитиною на подібні теми. Психолог Тетяна Бутенко наголошує - говорити потрібно обов’язково, але краще самим розмову не починати. Якщо дитина задає питання, у жодному випадку не можна їх лишати без відповіді. Не отримавши пояснення про те, що турбує, дитина може дофантазувати, зробити хибні висновки з почутого на вулиці. 

Один для дитини, за словами Світлани Ройс, є відчуття спокою та безпеки. Дітям, особливо у зоні бойових дій, потрібно наголошувати, що всі негаразди тимчасові. Розмова має бути спокійною, без підвищення голосу чи різких висловлювань. Для дітей дошкільного чи молодшого шкільного віку найбільш зрозуміла форма – ігрова. Можна використати іграшки, книги або просто розповісти казку про те, як «посварились» дві країни і тепер мають «виправляти власні помилки».

«І ще одне – за будь-яких обставин не можна розділяти людей на «наших» і «не наших», навіть пояснюючи від кого тато захищає батьківщину», - зазначає Тетяна Бутенко. Розділення дітлахів «на табори» - неминуче. Вони копіюють поведінку дорослих і звертатимуть увагу на мовні ознаки або на те, у військових чи сепаратистів хочуть грати діти у дворі. Необдумані відповіді можуть призвести до замкненості та ізоляції дитини серед однолітків.

«Аби згадки про війну не викликали паніку, депресію чи неадекватні дії, треба не просто розповісти дитині про бойові дії або куди заховатись під час обстрілу. Краще акцентувати увагу на речах, які викликають позитив» - зазначає психолог, співробітник Інституту психології ім. Г. С. Костюка НАПН України Світлана Бойко. З дитиною можна написати лист чи намалювати картинку військовим, взяти участь у будь-якій акції на підтримку солдатів. 

Проте, є випадки, коли говорити з дітьми мають уже фахівці. «Існують кілька таких «тривожних дзвіночків», на які мають звертати увагу дорослі», - зазначає Тетяна Бутенко. Найпоширеніші з них – порушення сну, спалахи агресії або пасивність та замкненість. Також слід задуматись, якщо дитина з острахом вдивляється в темряву або часто плаче без причини. Звичайно, наявність однієї або двох ознак не має вказувати на те, що у дитини посттравматичний синдром або невроз, але звернення до фахівці зайвим не буде. 

Проте, найцінніше, що можуть зробити батьки, за словами психологів, це донести до свідомості дитини, що мир краще за будь-яку війну.