Як прикарпатці розпочали українську колонізацію Канади

6 вересня 1891 року на кораблі «Орегон» до порту Галіфакс у провінції Нова Скотія прибули перші два українських поселенці Іван Пилипів і Василь Єлиняк з села Небилова Калуського повіту в Галичині. Вони стали засновниками селища Една у провінції Альберта, найстарішого українського поселення у Канаді, яке з часом перетворилось на осередок найбільшого українського анклаву у Північній Америці.

Масове переселення українців за межі своєї етнічної території розпочалось у другій половині XIX століття, до чого їх спонукали безземелля, злидні та правова дискримінація. Після скасування кріпацтва в Російській імперії з Лівобережжя та Правобережжя Дніпра почалось інтенсивне переселення на Поволжя, Північний Кавказ, в той час як з Австро-Угорщини еміграція відбувалась на Американський континент. Масовою еміграція селян, низькооплачуваних робітників і безробітних стала в 1877 році, коли на Західній Україні з’явились перші агенти з вугільних компаній Пенсильванії, — до США із Закарпаття, Галичини та Лемківщини до початку Першої світової війни виїхало майже 700 тисяч українців, які працювали у вугільній, металургійній і металообробній, ткацькій промисловості, на рудниках з добування золота, срібла, олова та на будівництві, пише Цей день в історії.

У 1880-х роках розпочалась еміграція до Бразилії та Аргентини. Їх уряди оплачували видатки на переїзд переселенців, яким надавали у власність ділянки землі понад 25 гектарів з десятирічною відстрочкою їх оплати. Незважаючи на тяжкі умови проживання і незвичності субтропічного клімату, до Південної Америки до 1914 року виїхало близько 60 тисяч селян з Галичини та Буковини.

У пік т. зв. «бразильської гарячки» у Галичині через німців-менонітів поширились перші новини про умови для емігрантів у Канаді — повнолітнім поселенцям уряд за невелику плату пропонував земельну ділянку розміром 160 акрів (біля 65 гектарів), яка передавалась у довічну власність після проживання на ній не менше 3-х років, сільськогосподарської обробки не менше її п’ятої частини та спорудження будинку.

У серпні 1891 року до Канади вирушили 36-річний Іван Пилипів, 27-річний Василь Єлиняк та Юрій Піщак з села Небилів Калуського повіту в Галичині. Піщак вимушено повернувся з автро-угорського кордону, а двоє його земляків 28 серпня відплили з Гамбурга і 6 вересня 1891 року на кораблі «Орегон» прибули до порту Галіфакс у провінції Нова Скотія. Зареєструвавшись наступного дня у Монреалі, Пилипів і Єлиняк стали першими українцями у Канаді.

«Їхалося 22 дні. В дорозі було всіляко: було так, було інак. Корабель їхав морем, а потім рікою до якогось великого міста. То був Монтреаль […] Котрого дня ми виїхали з Гамбурга, а котрого дня приїхали до Монтреалу, а котрого до Вінніпегу, то, бігме собі не пригадую […] На стадії у Вінніпегу дали нам чоловіка, що говорив по німецьки, а також і по нашому, як тепер кажемо, по українськи. Він мав нам показувати поля, а ми могли їздити куди захочемо, бо залізниця була для нас задармо […] Сподобалися нам фарми. Я записав числа одної фарми на себе, а другі числа, записав на Єлиняка, бо він не вмів писати. Ми вернули до Вінніпегу і поплатили по десять долярів за землі, які ми мали взяти як «гомштад»» — Зі спогадів Івана Пилипіва, 2 квітня 1932 року.

Потягом Пилипів і Єлиняк дістались Вінніпегу, звідки поїхали до селища Медисин-Гет у провінції Альберта, де проживав однокласник Пилипіва Йоган Кребс. З ним вони побували у німецьких колоніях Лангенбург у Саскачевані і Гретна у Манітобі, побут і умови життя в яких переконали їх у перспективності переселення до Канади — придбавши дві ділянки під майбутні «ферми», Єлиняк залишився на зиму у Гретні, а Пилипів повернувся на батьківщину, щоб забрати родини. У Галичині за агітацію односельчан за переїзд до Канади він був заарештований, звинувачений у шахрайстві і 12 травня 1892 року засуджений до місяця ув’язнення, бо «найяснійший цісар поміг людям вернути з Аргентини, трийцять родин на свій власний кошт, а ти хочеш, щоби цісар знов помагав, як людям щось злого станеться?».

Влітку 1892 року до Канади з Небилова виїхали Антон Пайша і Микола Тичковський, які з сім’ями оселились у Гретні. Весною наступного року туди прибув і Пилипів з жінкою і чотирма дітьми («наймолодша Анна мала пів року») та родинами односельчан Паніщака Юрія і Чічака Стефана. За допомогою Кребса три сім’ї та Василь Єлиняк оселились поблизу колонії галицьких німців Йозефбург на схід від Едмонтона у провінції Альберта, де осіли у селищі Една (нині — Стар) — найстарішому українському поселенні в Канаді, яке з часом стало осередком найбільшого у Канаді українського анклаву.

«Закупив у Вінніпегу два воли, одну корову, плуг, віз, мішок муки, соли, цукру і все, що я купив, забрав на залізницю до товарового воза. Один такий віз платився 40 долярів, а люди їдуть даром. Так я заїхав до Едмонтону, а звідти до Брудергайм і взяв тамки гомстед. Побув я тамки щось шість місяців і перейшов до місцевосте Стар, що тоді звалася Една. Тепер стація і почта Стар […] Взяв я фарму, яка назначена так: тавншип 56, рендж 19, секція 22, західно-полудневий кводер, 160 акрів, «вест оф 4 мерід» в Алберті» — Зі спогадів Івана Пилипіва, 2 квітня 1932 року.

У кінці 1893 року Василь Єлиняк виїхав до Небилова, звідки 25 червня 1894 року повернувся до Канади зі своєю сім’єю і ще шістьма родинами земляків.

Маючи прикрий досвід еміграції до Бразилії, улітку 1895 року львівське товариство «Просвіта» відправило до Канади учителя з міста Дубляни Осипа Олеськіва та селянина із Коломийщини Івана Дорундяка, які зустрілись із представниками уряду Канади, щоб дізнатись про умови для емігрантів, і відвідали колонію в Едні, куди по поверненню на Галичину Олеськів разом з братом організував виїзд першої групи з 30 сімей. Наступного року він познайомився із коломийським кооператором Кирилом Геником, який погодився супроводжувати групу з 64-х українців з Буковини — вони заснували поселення Стюарбурн в Манітобі, де оселився сам Геник з родиною.

Завдяки зусиллям Олеськіва, кооператора Миколи Нагірного, який у 1896 році у Львові заснував Допомоговий Комітет, та Геника, котрий у 1898 році став міграційним агентом міністерства внутрішніх справ (першим канадським держслужбовцем українського походження), еміграція до Канади набула масового характеру і практично зупинила переїзд до Південної Америки.

До 1899 року до Канади виїхало 12 950 чоловік з Галичини та Буковини, а до 1914 року, коли закінчилась перша хвиля еміграції, до 140 тисяч українців розселилось у провінціях Манітоба (40%), Альберта (30%) та Саскачеван (24%). Станом на 2006 рік у Канаді проживало 1 209 085 українців, які становили 9-у за чисельністю етнічну групу (найбільшу слов’янську діаспору), а сама країна була третьою за кількістю етнічних українців.

Іван Пилипів став заможною людиною, прожив 77 років і помер 10 жовтня 1936 року в Едні в результаті падіння з вікна під час весілля; його будинок став частиною української культурної експозиції в екомузеї Калина-Кантрі поблизу Едмонтона.

Заможний фермер Василь Єлиняк, з яким Пилипів більшу частину свого емігрантського життя не спілкувався через розбіжності у питаннях релігії, як один з перших емігрантів 3 січня 1947 року став почесним громадянином Канади і помер у віці 92-х років 12 січня 1956 року у місті Чіпмен, провінція Альберта. У родині Василя Єлиняка було семеро дітей, 51 онук та 62 правнуки і правнучки, одна з яких — Еріка Еленьяк — стала всесвітньо відомою як зірка журналу «Playboy» і кіносеріалу «Рятівники Малібу».

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!