Як у Яремчі Леніна зносили

Хоч і з великим запізненням, але активна фаза «ленінопада» досягла Центральної та Південно-Східної України. Поштовхом до знесення монументів комуністичної імперії стало повалення пам’ятника Леніну на Бесарабці у Києві 8 грудня 2013 року під час Революції гідності. Тож за останній період часу місцеві комуністичні маргінали зі «сльозами в очах» недорахувалися майже сотню постаментів. А вони й надалі продовжують «падати»…

У західних регіонах нашої держави цей процес розпочався значно раніше, десь на початку 1990-х. Тож впродовж понад двадцяти років незалежності, відбулася серйозна «санітарна чистка» комуністичної символіки. Як результат сьогодні на теренах Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської областей не залишилося жодного монументу «вождю світового пролетаріату», хіба що Ілліч десь «завалявся» на закритих територіях чи у приватних колекціях, пишуть Вікна.

Коли ж місто Яремче позбулося комуністичного ідола, який бовванів у центральній частині міста біля Будинку культури (там зараз розташований фонтан. — Авт.)?

Прокурор сказав, депутати підтримали

Історія із демонтажем монумента Леніна в Яремчі була досить довгою і непростою. Все розпочалося ще з початку 1991 року, коли у місті завели розмови про демонтаж Ілліча. Зокрема низка депутатів Яремчанської міської ради народних депутатів (офіційна назва 1991 року. — Авт.) активно лобіювали це питання. Як наслідок на сесії міської ради 7 лютого 1991 року виступив тодішній прокурор міста Яремче Василь Римарук. «Заспокоюючи» депутатів, він зазначив, що міська рада неправомочна розглядати це питання, оскільки воно є прерогативою вищих органів влади. «Перенесення або знесення пам’ятників — це компетенція Ради Міністрів УРСР, — повідомив депутатам прокурор. — В Указі Президента СРСР посилено відповідальність за збереження пам’ятників, доручено органам державної влади не допускати демонтаж чи перенесення пам’ятників історії, держави… А тому міська рада повинна забезпечувати виконання законів, а не порушувати їх».

Подискутувавши, депутати все ж таки ухвалили рішення про припинення порушення питання щодо перенесення або демонтажу пам’ятника Леніну в Яремчі.

Проголошення Незалежності діаметрально змінило ситуацію

Все змінилося після 24 серпня 1991 року. 2 вересня виконавчий комітет Яремчанської міської ради приймає рішення про клопотання перед міською радою щодо демонтажу пам’ятника і погрудь В.І. Леніну на території Яремчанщини. 17 вересня на першому засіданні шостої сесії 21-го скликання ухвалюють клопотання міськвиконкому. А через два дні (на другому засіданні шостої сесії) кладуть остаточну крапку в цьому і ухвалюють рішення демонтувати пам’ятник Леніну в Яремчі уже 20 вересня (наступного дня. — Авт.). Організувати роботи з демонтажу доручили тодішньому першому заступникові голови Іванові Симчичу.

Варто згадати, що на цій же сесії міські депутати звільнили голову Яремчанської міської ради народних депутатів та голову виконкому Василя Гуменюка (який не був присутнім на засіданні сесії).  А рівно через тиждень на останньому засіданні шостої сесії обрали головою міської ради Юрія Боберського.

На Прикарпатті Леніни падали, а у Яремчі ще квіти покладалися

Як відзначає один із головних учасників демонтажу мешканець м-ну Дора Василь Тоненький, у Яремчі Ленін дещо «затримався» (на той час на Прикарпатті уже було демонтовано чимало постаментів «вождю». — Авт.). Пан Василь це пов’язує з позицією тодішнього міського голови Василя Гуменюка, який особливо не приховував власних комуністичних поглядів, тож і не поспішав позбуватися монумента вождю світового пролетаріату. Та навіть за свідченням очевидців тих подій у часи, коли в інших районах області Леніни летіли з п’єдесталів аж гай шумів, в Яремчі на урочистостях ще й  покладалися квіти до його підніжжя.

«Питання демонтажу назрівало ще з 1989 року, але у зв’язку з опором значної частини активних яремчанських комуністів – це питання не вдавалося підняти», — ділиться Василь Гуменюк.

Василь Тоненький пригадує, що одразу ж після демонтажу, йому погрожували анонімно телефоном деякі послідовники Ілліча, мовляв, «ми тебе повісимо, як ти Леніна»… Але далі погроз не зайшло, та й пан Василь особливо цим не переймався. Хоча пан Тоненький додає, що чимало із тих комуністичних посіпаків, які колись верещали проти знесення ідола та всіляко захищали його, сьогодні гарненько «перефарбувалися» і стали великими патріотами та демократами.

Революція і голодування по-яремчанськи

Варто згадати, що знесенню пам’ятника Леніну в Яремчі передувала місцева революція з голодуванням та розбиттям намету на центральному Майдані. Як пригадує активний учасник голодування яремчанець Іван Кузьмич, вони активно відстоювали питання відставки голови міської ради Василя Гуменюка та законного демонтажу пам’ятника Іллічу. Ще на початку 1991 року Василь Гуменюк публічно заявив, що скоріше Прут потече на Говерлу ніж він дасть дозвіл на знесення постаменту Ілліча.

Але, як кажуть, ніколи не кажи ніколи… І, як згадувалося, 2 вересня виконавчий комітет приймає рішення про клопотання перед міською радою щодо демонтажу постаменту. Василь Гуменюк власноруч візує це рішення, про що свідчать архівні дані.

17 вересня яремчанські протестувальники (Іван Кузьмич, Дмитро Дзвінчук, Ганна Старунчак, Володимир Молчанов, Тарас Тригуб’як і Василь Микитюк) розбили намети та розпочали голодування на площі біля міської ради одразу ж після засідання сесії міської ради. Голодувальники вимагали відміни деяких попередніх рішень (йдеться про ухвали, які забороняли демонтувати комуністичну символіку) та відставки міського голови. 19 вересня протести було завершено, адже цього дня міські депутати прийняли рішення, якими задовольнили всі вимоги протестувальників.

20 вересня 1991 року: ленінопад по-яремчанськи

Погожого осіннього ранку біля постаменту Леніну юрбилося чимало активістів, а ще більше простих витріщак, які прийшли вживу побачити видовище, яке ще кілька років тому було апріорі не можливим, адже навіть за одну думку в цьому напрямку можна було загриміти у буцегарню. Найцікавіше, що ніхто особливо й не анонсував про цю подію, але інформація напередодні розлетілося містом миттєво.

Безпосередньо «помогти» вождю покинути місто зголосився Василь Тоненький. Декілька годин роботи під акомпанемент крана на базі ЗІЛ-133 — і постамент Леніна відправили на смітник історії.

P.S. Спочатку бронзовий Ілліч припадав пилом на складах міського комунального підприємства. А десь через рік  водій Іван Римарук (він ще й сьогодні працює у Яремчанському МКП. — Авт.) разом із головним інженером Михайлом Іваничуком відвезли бронзового Ілліча до Львова на переплавку.