Як видають книги на Прикарпатті: 25 тисяч гривень видавцеві – і твій талант побачить світ

25-30 тисяч гривень винесе автора видання книги. І це якщо її тираж становить лише 100 примірників, а сторінок налічується приблизно 300. Втім, якщо ви мрієте про тверду палітурку, кольорові вкладки, малюнки художника і ще додаткові потреби – ваша мрія показати свій літературний талант у книзі обійдеться зовсім недешево. Та й не факт, що книга продасться повним тиражем. Зазвичай, після виходу у світ її роздаровують родичам і друзям.

У Коломиї функціонує єдине видавничо-поліграфічне видавництво «Вік» при друкарні ім. Р. Шухевича. Протягом 20-річного існування з його друкарських машин вийшло у світ 800 найменувань. Як для районного центру, каже голова правління друкарні Михайло Андрусяк, це не погана статистика, проте попит літераторів утричі більший.

Протягом останніх років у столиці Покуття видали майже 30 тисяч книг. Переважно авторами видань ставали люди середнього віку. Дехто з них видає книги за власний кошт, проте таких одиниці. Більшість шукає меценатів, які фінансово підтримують літературну справу. Та все ж і меценатів зовсім небагато і на всіх охочих їх не вистачить. Тому, як правило, заощаджені гроші слугують для недешевої видавничої роботи. Втім, це ще півбіди написати й видати книгу. Найважче – реалізувати створений продукт, тобто продати видання.

В Україні чимало проблем з книговидавничою мережею. Михайло Андрусяк вже не одноразово порушував це питання і досі віддано бореться за її існування. Мовляв, лише держава може вплинути на цю ситуацію. Поки що вона мовчить. Тому переважна більшість письменників зберігають свої книги на полицях, дарують родичам, сусідам, знайомим. І аж ніяк не заробляють на своїй творчості. Навпаки – лише витрачають чималі гроші.

Нинішні видавництва теж не в стані видавати книги за власний кошт, адже і їм держава винна чималу суму.

– Застій у держказначействі, – каже Михайло Андрусяк. – За видану продукцію кошти не перераховуються тривалий час. Нині ми отримали лише приблизно сто тисяч гривень, не поступило ще 60%. Немає коштів на розхідні матеріали. Ми не можемо собі дозволити видати книги і поставити на склад для продажу. Тому й практикуємо здебільшого працювати під замовника для обігу коштів.

Нині постає велика проблема з так званою «макулатурою», що масово видається в Україні. Михайло Андрусяк додає, що якби не існувало фінансової проблеми, видавництва б відсіювали гірші твори і в світ виходили б лише кращі. Втім, нині велика частина літератури видається не як духовна цінність, а просто як набір речень та слів. Та справжні літературні шедеври у столиці Покуття все-таки є.

Серед коломиян, які найчастіше видають книги, – Микола Васильчук, Василь Нагірний, Степан Андріїшин, Михайло Андрусяк. На видання цих авторів завжди є попит читачів. У Коломиї є також активні ініціатори культурологічних проектів. Найуспішнішим з них вважається директор Коломийського педагогічного коледжу Валерій Ковтун. Він видав десятки історичних книг та альбомних видань «Українська історія у старій листівці». Натомість краєзнавець, заслужений артист України Микола Савчук з однодумцями досить активно працює над проектом «Енциклопедія Коломийщини». До слова, вже побачили світ кільканадцять зшитків (томів).

На жаль, серед молоді видавців поки що нема. Їхні твори наразі у шухлядах. Зокрема, як і колись «відлежувалися» твори Івана Зубенка, Павла Федюка, Марійки Підгірянки, Юрія Шкрумеляка. Не знайшовши кошти на видавництво, вони так і не змогли побачити власні книги. Після їхньої смерті родичі та віддані читачі якось дають раду з видавництвом творів. Щороку на Прикарпатті засідає експертна рада літературних фахівців. Вони обирають кращі твори з поданих рукописів місцевих літераторів. Коломийські творіння також потрапляють до цього списку, втім небагато. До прикладу, цьогоріч таким щасливцем став лише один. Відбір не проходять навіть половини літераторів. Хоча виділяють на цю програму понад один мільйон гривень.

Цього року на видання книг виділили лише половину цієї суми. Іншу частину – на новий проект, спрямований на захист української мови. Начебто нова програма необхідна, однак спеціальних коштів на неї немає. Тому довелося розділити виділену суму, що, звісно, дуже невигідно нинішнім письменникам.

Хоча і серед молоді, і серед старшого покоління справжніх літературних талантів чимало, втім показати його у вигляді книги щастить одиницям. І лише ті, які більш фінансово незалежні, в праві здійснювати письменницьку мрію.

Олена КОЗАЧЕНКО, «Дзеркало Коломиї»