«Юра з Коломиї» про расизм: Люди тут не знають, як звертатися до нас

 Користувачі соціальних мереж почали публікувати чорне тло і пости — з гештеґами #BlackLivesMatter («Життя темношкірих важливі») чи #blackouttuesday («Вівторок — день блекауту»). hromadske поспілкувалося з афроамериканцем Джуда Келечі про його досвід з расизмом в Україні.

Джуда Келечі, живе в Україні 6 років. Джуда народився в Детройті, штат Мічиган, Америка. Вже майже 6 років хлопець живе в Україні. Навчається на 5 курсі на лікаря в Івано-Франківську. Веде блог в Instagram, записує кавери на пісні українською мовою та називає себе «Юра з Коломиї». 

Я дуже хотів стати лікарем. У нас в Америці дороге навчання, за рік треба заплатити $40 тис, а в Україні $4 тис. Вступити не було проблемою, була проблема з мовою — всі предмети в інституті викладаються українською. Я спочатку навіть 4-5 місяців ходив на підготовчі курси з української.

За цей час, поки живу в Україні, расизм по відношенню до мене, звісно, проявляли. Пам’ятаю, я йшов по вулиці у Франківську, а якийсь хлопець, проходячи повз, вдарив мене в плече. Дуже сильно, без причини. Я його питаю: «Чому ти мене вдарив?» Він відповів: «Бо ти “негр”, я ненавиджу таких “негрів”». Він не був п'яний або ще щось. Мене це шокувало, бо в Америці зі мною такого не траплялося.

Ще був випадок. Ми грали в більярд з друзями. Один чоловік проходив біля нас і штовхнув мене, а потім мою подругу. Почав нецензурно лаятися в наш бік і називати мене «негром». Багато було подібних випадків, я намагаюся не звертати увагу на це.

Расизм є всюди, в Україні він впадає в око, бо люди тут не знають, як звертатися до нас, не знають, що не можна говорити, а що навпаки. Звичайно, є й такі, хто навмисно хочуть образити. В Америці расизм більш прихований. Тут (в Україні — ред.) тебе сприймають як інопланетянина. Я не кажу, що всі такі. Але, наприклад, хлопець, який приїхав з маленького міста або села і, можливо, перший раз в житті бачить афроамериканця, буде розповідати все, що бачив про це по телевізору. Мені навіть писали, що у нас (афроамериканців) є пістолети, що ми грабуємо магазини, що ми агресивні люди. Але вони ж нас не знають, вони це бачили лише по телевізору. Коли кажу, що я з Детройту, люди одразу думають, що я якийсь бандит, бо по телевізору казали, що Детройт — це бандитське місто, але це не так.

Ще мене ображає, коли люди, навіть в компанії знайомих, починають жартувати про колір шкіри. Я просто не розумію, чому це так смішно. Часто ще запитують, чи можна мене називати «негр». А іноді, коли кажу, що я з Америки, мені говорять: «Але ти чорний, як це може бути», або «я думав ти з Африки, бо ти чорний».