Юрій Андрухович: Прапори під Райхстаґом

Новий блог відомого письменника Юрія Андруховича на Збручі.

Здається, ми до певної міри перебільшуємо патологічну русофілію німців. Принаймні Ґуґл дає нам деякі підстави цього сподіватися. Днями я звернувся до нього із запитом, в якому перше слово було «russische». Щойно я його дописав, як здогадливий Ґуґл викинув мені чотири найуживаніші варіанти:

russische schweine

russische disko music

russische tastatur

russische disco musik

Друге й четверте поняття означають, ясна річ, те саме і за сумою запитів (я не перевіряв), напевно, лідирують. Тобто якби «російська музика диско» писалась єдиним уніфікованим способом, то на першому місці була б, можливо, саме вона. Але і в цьому випадку «російські свині» були б серед лідерів і явно випереджували б «російську клавіатуру». Таким чином, наважуся припустити, що німецькомовний сеґмент Інтернету кишить образами на адресу росіян і навряд чи за цим стоїть тільки наша, українців, підривна діяльність.

Насправді, вводячи до Ґуґла слово «russische», я сподівався знайти бодай мінімальну інформацію про певний аґітаційний намет поруч із історичною будівлею Райхстаґу в Берліні. Якийсь тиждень тому ми там прогулювалися й не могли просто так зіґнорувати цю «малу архітектурну форму». Вже звіддалік було видно два прапори, що активно вигорали під нещадним сонцем – російський триколор і смугастий колорадський. Тож запит, який я кількома днями пізніше закидав у Ґуґл, мав складатися з чотирьох понять: «russsische agitation reichstag berlin». Але Ґуґл нічого про це не знав. Зате він люб'язно підсовував мені «знамя победы над рейхстагом».

Зрештою, все так чи інак складалося в певну семантичну єдність. Наскільки я зрозумів ситуацію, підійшовши ближче до намету, в ньому збиралися підписи під відозвою до «глибоко шанованого Пана Президента Російської Федерації Владіміра Владіміровіча Путіна». Текст відозви – як німецькою, так і російською мовами – можна було прочитати тут-таки. Його перемалювали великими літерами й вивісили на фасаді намету. Над відозвою розмістили гасло, звернене, здається, до «всіх, кого це може стосуватися» – щось на зразок «Дорогі німці! Ви ще не з нами? Приєднуйтеся – ми вже тут!».

Щодо самої відозви, то її автори – я не цитуватиму дослівно, бо не збирався того документу епохи копіювати, але за суть ручаюся – закликали Путіна «прийти і визволити Німеччину від фашизму». Це справа, яку Ви, вельмишановний і дорогий пане, так чудово вмієте робити, писалось у відозві. Ви – великий визволитель народів світу від коричневої чуми. Нам страшенно соромно за наш німецький уряд, за наш парламент, за їхню жахливу антиросійську політику. Так, до Німеччини повертається фашизм, прийдіть негайно визволяти нас від нього.

Ось так усе це приблизно виглядало. Десь як на Донбасі в березні–квітні минулого року – Владімір Владіміровіч, прийдіть і порятуйте. Для Донбасу це мало, м'яко кажучи, доволі суперечливі наслідки. Для всієї нашої країни також. Себто поява таких наметів у центрі Берліна, коло стін парламенту, нічого доброго німцям не віщує. Але вони про це ще не здогадуються.   

Загалом же той текст на аґітаційному наметі – якщо цілком відверто – не містив у собі нічого іншого, крім заклику до зовнішньої інтервенції. Ну бо як інакше розуміти це «прийдіть і порятуйте»? Ні, там не мовилося «прийдіть на танках і порятуйте ГРАДами», але це слід розуміти за змовчанням, бо в який ще спосіб Владімір Владіміровіч усіх зазвичай рятує? Їй-богу, ну не Махатма ж він!

Чи в німецькій конституції існує стаття про заборону закликів до насильницького повалення державного ладу, я не знаю. Можливо, що й немає такої статті. Адже в Німеччині взагалі заборонено забороняти. Єдине, що можна забороняти в Німеччині, то це людиноненависницьку ідеологію. Хоч не всяка людиноненависницька ідеологія вважається в Німеччині людиноненависницькою. Так що об'єктів заборони є фактично аж один.

За кілька хвилин перед виходом на подіум журналістка-міжнародниця з провідного телеканалу розпитує про нашу поточну ситуацію. «Що відбувається з тими молодими російськомовними письменниками, книжки яких заборонив український уряд?» – турбується вона. Я відповідаю, що Дугін і Лімонов – письменники хоч і російськомовні, та не такі вже й молоді. А по-друге, запитую я, що б ви робили з книжками, які складаються головним чином із ненависті? У вас же «Майн кампф» заборонено?

Вона знизує плечима. Порівняння не здається їй переконливим. Поки що не здається.     

Збруч