За пожертву на Майдан франківські пенсіонери отримали 600 листів з усього світу

Кілька тижнів тому в Івано-Франківську поховали 89-річного Михайла Кравчука – чоловіка, який разом із дружиною рік тому пожертвували 10 тисяч гривень власних заощаджень на Майдан. За ці гроші Штаб національного спротиву відправив на протестну акцію до Києва 70 осіб. Дружина пана Михайла, 82-річна Мирослава Калина, залишилася в однокімнатній квартирі сама.

Добро віддається сторицею

Самовідданий вчинок стареньких сколихнув тоді Івано-Франківськ, Україну і навіть частину світу. Про них говорили і писали, ними захоплювалися, їх ставили в приклад. А майданівські активісти з того часу почали регулярно навідуватися до подружжя, пише Галицький кореспондент.

«Ми дивилися Майдан по телевізору весь час, – пригадує жінка. – А потім вирішили віддати кілька власних пенсій на Майдан. Коли прийшла поштарка, то ми попросили її віднести наші гроші. Але вона відмовилася брати таку велику суму. Сказала, що біля пошти є скринька і вона попросить активістів, щоб ті прийшли та забрали».

Ті дійсно прийшли - разом із журналістами. Згодом навколо благодійників почався ажіотаж. Одні хотіли конче повернути їм гроші, інші – звинувачували Штаб національного спротиву за те, що взяв їхні заощадження.

«Якось прийшла журналістка з «1+1» і принесла гроші, щоб повернути нам, – пригадує Мирослава Калина. – Бо люди піднімали питання, чому в нас взяли гроші. А я відкриваю холодильник і кажу: не ганьбіть нас, бачите, в нас холодильник забитий, бо ми маємо пенсію».

Тож перед старим Новим роком до стареньких завітали журналісти з активістами. У двері подзвонив громадський активіст Дмитро Чуйко. Мовляв, відкривайте двері, несемо подарунок. Жінка думала, він ялинку несе, а він – новий холодильник. Ледве його до хати затягнули, бо великий був дуже.

25 лютого минулого року прийшли активісти, щоб привітати Михайла Кравчука із 89-річчям. Привезли фруктів, зо два десятки тюльпанів та ліки.

Наступний подарунок майданівські активісти зробили на Восьме березня Мирославі Калині. Їй подарували розквітлий вазон та новенький телевізор. Його пані Мирослава дивиться щодня, адже майже не пересувається. А якщо доводиться вставати, то використовує милиці.

600 листів з цілого світу

«Після Євромайдану я отримала 600 листів з цілого світу, 100 із них були з-за кордону, – розповідає Мирослава Калина. – Були листи з Іркутська (писала жінка, яка була на Майдані), Мюнхена, Берліна. Де і які в світі країни були, звідти і листи приходили. Були з Таїланду, Фінляндії, Франції, Португалії та Англії. Пригадую, що був лист від зарваницького священика. Я таких листів викидати не можу, бо багато з них разом з іконами... Поштарка приносила по 50 листів на день».

Жінка висипає на стіл гору листів, поштівок та фотографій. Люди писали стареньким про те, що вклоняються перед ними, цілують руки і захоплюються. Вітали з Різдвом Христовим та Великоднем, слали листівки, бандеролі і посилки. Хтось відправляв поштою навіть свої особисті фотографії з Майдану. А діти малювали яскраві малюнки. Таким чином хотіли потішити стареньких благодійників, дякуючи за добру справу.

«На свята Великодні і Різдвяні лікарі з Коломиї прислали цілий пакет всього: два кілограми дрогобицької ковбаси, два кілограми буженини, сир голландський, апельсини, оселедець і навіть пляшку сухого вина, – продовжує пані Мирослава. – Казали, що у свята будуть мене відвідувати. А 11 січня цього року, ще чоловік був живий, прислали посилку євангелісти з Києва. Всередину поставили календар, дві пари теплих шкарпеток і коробку цукерок».

Надсилали навіть гроші. Був лист з Канади, а в ньому – 10 доларів. З Долини жінка прислала 50 гривень і написала: «На фрукти». Мовляв, боїться, щоб не зіпсувалися, тому краще самим купити. А з Дніпропетровська була така посилка: варення з персиків, мед, сушениці, імбир, сушені вишні, гранати, лимони та рушники…

Як акцентує жінка, річ не так у грошах, як у тому, що вони підняли дух Майдану. Люди дивилися, захоплювалися і брали приклад. Присилали пряники, які вішають на ялинку, диски з піснями, ліки, ортопедичний пасок, апарат для вимірювання тиску і багато різного.

«Приходили якось відвідати нас євангелісти. Чоловік грав на гітарі, жінка – на скрипці, співали релігійні пісні, - не втомлюється ділитися спогадами пані Мирослава. – Потім нам присилали малюнки та відкритки».

Також був цікавий випадок, коли прийшли дві жінки і принесли 1000 фунтів стерлінгів, на той час це було на наші гроші 9800 гривень. Подружжя брати їх відмовилося.

«Хотів чоловік дати ті гроші на Майдан, – пригадує жінка, – але ті кажуть: ні, вони велику суму перевели на Майдан, а ці гроші сказали вам віддати. Тоді я кажу: дайте гроші хворим дітям. Вона відповідає: добре, я ці гроші лишаю і зараз повернуся. А я їй кажу: якщо ви ці гроші тут лишаєте, то я викличу «Беркут». А вони: ні, ми повернемося. І дійсно повернулися, привезли монашку з монастиря, де мають 20 хворих дітей, за якими доглядають, гроші пішли їм».

Звикання до самотності

Влітку Мирослава Калина виходила на вулицю, щоб подивитися на свої клумби, і впала на дорозі. Так лежала, не пам’ятаючи, що робиться, невідомо скільки. Їздили машини, ходили люди, а потім її побачили чоловік із жінкою, підняли і привели до хати.

З того часу вона ходить ще менше. Все боїться, що впаде. А доглядати за нею нема кому. Братова Ганна приїжджає раз-два на тиждень, бо мешкає у с.Дем’янів Галицького району. Дбає про пані Мирославу вона щосили, але бути тут постійно змоги не має. «Кажу братовій: лишаєш мене саму, а мені все це перед очима. А вона відказує: звикайте», – зітхає вдова.

Братова пережила з Михайлом Кравчуком та Мирославою Калиною немало. Останнім часом вона приїжджала частіше, купала стареньких, розтирала плечі… А останній тиждень зоставалася і ночувати. Стелила собі доріжки на підлозі, ставила там ковдри і так спала.

Гарна жінка, каже пані Мирослава. Дбала про старенького більше, ніж рідна дочка. Привозила «і печене, і варене». Коли тримала качки, то везла їм качки, мала кури – везла кури. А коли її внук тримав голубів, то привозила навіть голубів.

«Чоловікові стало погано влітку, – ділиться горем Мирослава Калина. – Лікарі поставили діагноз – мокрий плеврит. Хотіли робити пункцію, але він не дав. Лежав в лікарні на Мазепи, потім повернувся додому. Йому поставили катетер, він з ним ходив зо п’ять місяців. А потім сталося так, що ні туди, ні сюди, бо не сходила рідина. Ми подзвонили дільничній, та сказала викликати швидку. На виклик приїхали дві жінки, які сказали, що ніколи такого не робили. Але туди-сюди, і якось переставили інший катетер. Але він вночі вискочив. Через кілька днів прийшов уролог і поставив знову».

Згодом катетер знову вискочив. Пан Михайло більше його не ставив, помирав уже без нього. В останню ніч не спав ні він, ні братова. Цілу ніч світив ліхтариком, який йому принесли з Майдану. О 5.45 братова засвітила стрітенську свічку, він спитав, чи йдуть бої по телевізору. Потім почав марити, казав: «А-а-а, та стрілянина…» І так помер…