Двері, які треба берегти. Ukrainer зняв сюжет про франківську громадську ініціативу


З 2016 року в Івано-Франківську почався громадський рух із відновлення історичної спадщини, який називається «Франківськ, який треба берегти».

Його започаткувала громадська активістка Марія Козакевич. Вони взяли у першу чергу під опіку старовинні вхідні двері до історичних будівель, пише Ukrainer.net.

За декілька років їм вдалося зібрати команду зі столярів, ковалів, вітражистів, що займаються реставрацією, та активістів, які поширюють ідею. За досить короткий час вони врятували понад 20 дверей, деякі довелося повертати на місце зі смітника замість вже встановлених пластикових.

Під хештегом #франківськякийтребаберегти уже третій рік поспіль небайдужі активісти публікують у соціальних мережах фото та інформацію про історичні архітектурні споруди Івано-Франківська та всіляко привертають увагу мешканців і гостей міста до проблеми зміни зовнішнього вигляду колись розкішних фасадів будинків, їхніх старовинних дверей та вікон, які сьогодні, навздогін моді, замінюють на броньовані чи пластикові.

2

Організація займається тим, що фіксує естетичну красу, на яку часто навіть не звертають уваги: ліпнини, ковані елементи, різьблення тощо. Показують також і «внутрішній світ» міста, зазираючи у двори чи старовинні під’їзди, щоб люди почали «прокидатися» та помічали красу довкола себе. Особливо трепетно в організації ставляться до давніх дверей, які не тільки є окрасою будь-якого будинку, а й ужитковою річчю для його мешканців. Але окрім реставрації дверей, активісти вже випустили інтерактивну розмальовку для дітлахів, розробили екскурсії та продовжують популяризувати бережне ставлення до історії, архітектури та культури свого міста.

Сучасний Франківськ та історія Станіславова

Ініціаторкою руху стала Марія Козакевич, яка може розповідати про результати дворічної діяльності дуже багато. Втім жінка реалістично дивиться на речі, розуміючи, що охопити все неможливо. Саме тому на кожних відреставрованих дверях обов’язково чіпляється маленька акуратна табличка з підписом «Франківськ, який треба берегти»:

— Назва, вона насправді пояснює той стан речей, який в місті є: воно дійсно потребує, шоб ти його почав берегти. Це просто як констатація факту, і воно тебе закликає до певних дій.

Своїм прикладом люди, яких організувала Марія з чоловіком Юрієм, показують, які скарби заховані у Франківську, де їх шукати та як про них дбати.

Саме ж місто Івано-Франківськ, яке на Галичині є порівняно молодим, зберігає у собі пам’ять і про засновників — Потоцьких, і про Австро-Угорський період та ЗУНР. Кожна епоха залишала щось по собі: розкішно оздоблені маєтки, підмурки Бастіону, храми та житлові будинки. Тут не скупилися на виготовлення дверей та вікон із добротного дерева, до якого був доступ через близьке розташування до Карпат. Часто майстри об’єднувалися, удосконалюючи свою майстерність, аби кожен столярний виріб був унікальним.

5

Двері виготовлялися на замовлення родин, чиї будинки зводились у середмісті. Як і багато галицьких міст, тодішній Станіславів був дуже мультикультурним: жили тут не тільки українці, а й поляки, німці, євреї, вірмени. Кожна культура додавала колориту в оздоблення житла та елементи побуту. Після Другої світової все змінилося кардинально. Адже якщо до того житлові будинки переважно просто переходили до наступних поколінь, які дбайливо ставилися до побудованого та збереженого своєю ріднею, то у повоєнний час ці будівлі заселяють нові люди:

— Після Другої світової війни, коли там дуже багато людей було винищено фізично, так. Ті ж євреї, там, чи українці і поляки повиїжджали. І склад населення дуже змінився. У ці всі пусті фактично квартири приїхали люди, які абсолютно не мали відношення до міста, от. І вони, звичайно шо, там асимілювалися і стали франківчанами, а от це відчуття відповідальності вони, на жаль, поки що не настільки набули, як би хотілося.

Тобто під’їзди кам’яниць (мурованих будинків — ред.), куди заходиш через міцні різьблені двері, а всередині — з розкішними гвинтовими сходами, світловими ліхтарями на стелі та барвистою метлаською плиткою на підлозі, починають просто вислизати з уваги нових жителів, бо кожен неначе зачиняється у власному житлі, дбаючи про загальні частини будівлі досить поверхово.

Марія та метласька плитка

Марія Козакевич — франківчанка, яка здавна цікавилася історією, постійно ознайомлювалася з працями краєзнавців, читала різноманітні збірки, де йшлося про Франківськ у різні часи. Під час декретної відпустки вона багато гуляла містом. Цікавість до нього тільки зростала, тому почала зазирати у відкриті під’їзди, заходити у внутрішні дворики середмістя та й загалом приглядатися до деталей, які ненав’язливо прикрашають фасади.

6

Сама ж Марія жартує, що почалося все з того, що лежить під ногами. Коли вдома затіяли ремонт, то жінка почала шукати плитку, а в інтернеті довго не могла знайти саме того, що хотілося. Пошуки привели її до візерунків на давній метлаській плитці (назва походить від німецького міста Метлах, де було започатковане виробництво цього виду плитки — ред.), які впали в око. Сама ж плитка дуже довговічна, витримує багато років експлуатації, а в кінці ХІХ — на початку ХХ століть нею часто оздоблювали як публічні, так і приватні будівлі. Візерунки на таких підлогах могли бути неймовірної складності, підошви на ній не ковзали, а її надійність та міцність можна перевірити і сьогодні у будівлях, де вона лежить уже близько сотні років. Тому не дивно, що таку довговічну плитку захотілося покласти і в себе вдома. Більшість джерел про цей матеріал наголошували на історичності такого декору, його унікальності та важливості в оздобленні стародавніх будівель. Тому поки жінка мріяла про те, аби такою плиткою оздобити підлогу у власному помешканні, все частіше почала звертати увагу на те, що було під ногами у під’їздах, куди заводили прогулянки, і багато де вона знаходила саме її — метлаську плитку.

— Гуляли багато з дітьми містом. Я з цікавості заглядала в під’їзди, і воно мене, з одного боку, дуже все захоплювало, подобалось, і всі ці скляні ліхтарі, плитка красива з візерунками, двері, вікна. А з іншого боку, я от просто жахалася того, в якому воно все стані знаходиться.

Жінка почала фотографувати власні ноги, стоячи на красивій метлаській плитці, публікувала це у соціальних мережах, щоб показати, що краса, яка залишалася під ногами увесь цей час, пройшла іноді дві війни і точно кілька разів змінила власників, а не згасла. Зачаровує вона не тільки естетичністю, а й практичністю: покладена вмілими майстрами метласька плитка часто не має жодних тріщин чи виямок, а тому спокійно може прослужити ще багато років. Втім на її фоні самі під’їзди, входи в будинок та його фасад часто виглядали досить занехаяно.

Саме так прогулянки рідним містом і показали Марії скарби, яких доти вона не помічала. Жінка почала наново пізнавати Франківськ: знаходити мармурові підвіконники, оздоблені художниками стіни, ліпнини на стелі, ковані елементи на сходах, вікнах та дверях. Їй дуже хотілося поділитися знахідками, а тому у час інформаційних технологій вона почала писати про це на своїй приватній сторінці у соцмережах, розповідаючи там про знахідки під довгим хештегом #ФранківськЯкрийТребаБерегти, який пізніше спонукав до нових дій:

— Створили групу в фейсбуці, і з’явилась так назва — «Франківськ, який треба берегти». І в часі зрозуміли, що про це мало писати, мало про це говорити. Потрібно робити якісь кроки практичні, шоб людина могла просто прийти, подивитися, відчути різницю.

Так почали роботу над першими дверима — за адресою Курбаса, 5.

Двері та сміливість їх відчиняти

Сьогодні ініціатива «Франківськ, який треба берегти» активно займається реставрацією дверей та фасадів навколо дверних пройм.

Марічка знає про два десятки відреставрованих дверей практично все: від року виготовлення, «діагнозу» перед реставрацією до тривалості та подробиць робіт над їхнім оновленням.

— Насправді діагноз кожним дверям, от як лікарі ставлять, коли розтин роблять пацієнту, ми як реставратори можемо поставити діагноз дверям, коли знімаємо з них фарбу. Ми тоді чітко можемо визначити, в якому вони стані і шо нам потрібно зробити для того, шоб відновити їх хороший фізичний вигляд.

Двері — це не тільки окраса фасаду, але й дуже практична ужиткова річ. Саме через двері здійснюється контакт усіх, хто заходить до будівлі. Окрім цього, це певний захист, збереження тепла та дуже практична річ для всіх:

Насправді двері — це символічно. Це вхід в будинок, це одна з найбільших архітектурних домінант. І кожна людина, яка заходить в цей будинок, вона торкається саме дверей.

Детальніше читайте на Ukrainer.net.