10 вражаючих інопланетних ландшафтів, або космос на Землі

На початку епохи освоєння космосу здавалося, що зовсім скоро можна буде зібрати речі і переїхати на Плутон або злітати на пару тижнів на Місяць у відпустку. Фантасти пророкували села на Венері, дерева на Марсі і контакти з позаземними цивілізаціями. Через півстоліття стало зрозуміло, що з прогнозами помилилися: замість зоряного світу людство прийнялося освоювати віртуальний.

Вже здається, що і з дому можна не виходити – все під рукою. Але ні, все ще виникає бажання дізнатися, яке ж це – опинитися в абсолютно чужому, в іншому світі. Forbes вибрав десять унікальних місць, опинившись в яких, неможливо повірити, що все це – на звичній нам планеті Земля, пише vsviti.com.ua

Архіпелаг Сокотра, Ємен

Приблизно 6 млн років тому від Африки відколовся невеликий шматок суші, який рушив у бік Аравійського півострова. Розвалений по дорозі на чотири острови шматок встиг втекти всього на пару сотень кілометрів від свого батька. Але тих 6 млн років вистачило для появи тут унікальної екосистеми: більше третини видів рослин, 90% видів плазунів і майже всі види молюсків не зустрічаються більше ніде у світі. Тут, звичайно, немає восьмируких пятиоків, що спілкуються на мові клацань. Зате є драконове дерево, схоже на ядерний гриб, з якого до того ж щороку тече «кров», огіркове дерево – безформний гладкий білий стовбур, на верхівці якого весело зеленіють «огірки», або сокотранська пустельна троянда – теж дерево, причому на вигляд одночасно веселе і відразливе.

Незважаючи на свою ізольованість, архіпелаг, як нещодавно з’ясувалося, був населений ще 1,5 млн років тому. У 2008-му році російський археолог Валерій Жуков виявив тут кам’яні знаряддя олдувайскої культури (2,7-1 млн років тому). Сенсаційність знахідки полягає в тому, що не зовсім зрозуміло, як сюди дістався представник цієї епохи – homo habilis, «людина уміла». А ось людині сучасному відвідати Сокотру не важко – хоч на літаку, хоч морем. Їхати краще в лютому і березні: в решту часу, особливо з травня по вересень, на Сокотрі досить сувора і неприємна погода з нескінченними дощами і поривистими вітрами.

Гора Рорайма, Венесуела

У 1839 році експедиція німецького мандрівника і дослідника Роберта Шомбургка по Британській Гвіані в буквальному сенсі вперлася в стіну, що піднімалась за хмари. Це була гора, але гора незвичайна – ніби хтось величезним ножем відтяв її вершину, залишивши гігантську рівну платформу. Звіт Шомбургка про подорож попався на очі серу Артуру Конан Дойлю, уяву якого тут же помістило на плато «Загублений світ», що дивом зберігся з доісторичних часів.

Насправді те, що відбувається на вершині гори Рорайма – однієї з тепуй, південноамериканських столових гір, залишок величезного плато з піщанику, що існував, коли Південна Америка і Африка були одним континентом, – більше схоже на уявлення письменників-фантастів 1950-х про Венеру: вічний дощ, який поливає абсолютно неземної ландшафт. «Тепуї» мовою місцевих індіанців означає «будинок богів». Але будинок цей досить незатишний: дощі вимивають поживні речовини з грунту, не залишаючи шансів звичному життю. А ті представники флори і фауни, які все-таки прижилися тут, абсолютно унікальні. Не випадково творці мультфільму «Вгору» (теж про подорож у загублений світ) у пошуках натхнення вирушили на Рорайму. І режисер Піт Доктер потім зізнавався, що побачене вони використовували лише в загальних рисах: «Це настільки далеко від реальності, що глядач просто не повірив би».

Солончак Уюні, Болівія

Деякі називають це місце «кордоном неба і землі», але цей вислів не зовсім вірний. Скоріше це місце, де небо і зверху, і знизу, і по ньому можна ходити: це найбільше дзеркало на Землі, настільки велике, що йде за горизонт.

Солончак Уюні – найбільший у світі. У надрах висохлого соляного озера зберігається запас природних речовин і мінералів на багато тисяч років вперед. Такий специфічний склад і природні умови перетворили це місце в унікальну точку на планеті. По-перше, перепад висот на площі в десять з гаком тисяч квадратних кілометрів не перевищує одного метра. По-друге, в сухий сезон це найяскравіша біла рівнина, а коли випадає дощ – бездоганне віддзеркалення неба. При цьому глибина озера в більшості місць не перевищує кількох сантиметрів, так що по ньому можна вільно розгулювати, спостерігаючи хмари під ногами. Крім того, кожного листопада сюди прилітають полчища фламінго рідкісних видів і розмальовок. Але охочим відвідати солончак Уюні варто врахувати, що знаходиться він на висоті 3500 м над рівнем моря, так що доведеться деякий час акліматизуватися.

Галерея «Хвиля», США

Вражаюче утворення з піску та каменю під назвою «Хвиля» розташовується на кордоні американських штатів Юта і Арізона. 200 млн років могутні вітри виточують ці хвилеподібні формації з несподіваною і приємною оку геометрією. Колись це були піщані дюни, під тиском часу і природних умов перетворилися на ребристі різнокольорові пагорби; зараз це одна з головних принад для ландшафтних фотографів з усього світу. Інтерес до арізонскої галереї з піщанику настільки високий, що місцева влада змушена обмежувати потік бажаючих хоч краєм ока глянути на це диво природи. Тому в день видається тільки двадцять путівок. Причому десять з них розігруються в лотерею ще за чотири місяці до передбачуваного відвідування, а інші десять – за день до поїздки. І якщо в низький сезон великі шанси виграти дозвіл за два-три дні, то у високий – з березня по листопад – ймовірність падає нижче 50%. Але якщо отримати дозвіл в Арізоні ніяк не виходить, можна в якості розради подивитися на подібні утворення в Юті: вони не так популярні, як «Хвиля», і менш вражаючі, зате більш доступні.

Сухі долини, Антарктида

Найбільш сухе місце на Землі – це аж ніяк не Сахара або Гобі, як можна припустити, а містечко в Антарктиді з промовистою назвою Сухі долини: подекуди в них води не було вже 2 млн років! Ця ділянка землі оточена горами, з яких під дією гравітації з величезною швидкістю (близько 300 км/год) спускається холодне щільне повітря, несучи з собою все, що попадеться по дорозі, включаючи воду, сніг і лід. Якщо порівнювати ці умови з тим, що відбувається на планетах Сонячної системи, то ближче всього вони будуть до марсіанських. Яка ж була радість вчених, коли навіть в таких суворих умовах було виявлене життя – бактерія, якій для існування достатньо тих крапельок вологи, що примудряються сховатися від вітрів у нерівних поверхнях скель.

Ще цікавіше інша бактерія, сусідка, яка живе під льодовиком Тейлора, який теж територіально відноситься до Сухих долин. Ця анаеробна бактерія переробляє сірку і залізо, а результат такої життєдіяльності разом з водою витікає на поверхню – так утворюється Кривавий водоспад. Пофарбована оксидом заліза вода на білому тлі льодовика виглядає моторошно, наче з величезною незагоєною рани б’є кров.

Річка Тінто, Іспанія

Ще древні народи іберів і тартессійців почали розробку корисних копалин в горах Сьєрра-Морени – там, де бере початок річка Тінто. Залізо, мідь, срібло, золото, марганець – чого тільки тут не добували за 5000 років! Все це неминуче потрапляло в води місцевої річки і поширювалося по околицях. Здавалося б, нічого живого, крім людей в комбінезонах і касках, тут бути не може. Але природа розпорядилася по-своєму і поселила сюди родичок бактерій-екстремофіл з Кривавого водоспаду в Антарктиді. Вони з радістю стали переробляти отруйні для будь-якого нормального організму речовини. В результаті Тінто та її околиці забарвилися в усі відтінки червоного і жовтого, а вчені отримали чергову надію на існування життя поза Землею.

Місцеві умови схожі з марсіанськими і з тим, що відбувається під крижаною оболонкою Європи, супутника Юпітера. І найбільш прекрасне, що на це можна спокійно подивитися своїми очима: хоча промислові розробки тривають тут донині, більшість ділянок річки вільні для відвідування.

Озеро Клілук, Канада

Плямисте озеро Клілук – одне з найбільш дивних місць на Землі – не схоже ні на одну відому нам планету. Через високу концентрацію солей (найвищу серед земних озер) і особливий клімат Клілук в спекотний сезон представляє собою скупчення невеликих озерець, між якими можна спокійно ходити. Звучить це досить нудно, зате виглядає незабутньо.

Завдяки солям тутешні води мають цілющі властивості, і ця особливість свого часу стала причиною запеклого протистояння місцевих індіанців і колоністів-європейців. Для аборигенів Клілук – місце священне, з ним пов’язано багато легенд і сказань, це невід’ємна частина місцевої культури. І коли в 1979-му році Ернест Сміт, де-юре власник цих земель, задумав влаштувати тут лікувальний курорт, це викликало бурю обурення у корінного населення. Індіанці боролися за право зберегти заповідну землю в недоторканності двадцять з гаком років, і тільки в 2001 році викупили її за 720 000 доларів. З тих пір доступ до озера обмежений і побувати на ньому можна, тільки одержавши дозвіл у старійшин. Це хоч і непросто, але ймовірно, а в крайньому випадку можна помилуватися видом на Клілук з шосе неподалік.

Місячна долина, Бразилія

Місячна долина розташована на території національного парку Шапада-дус-Веадейрус в Бразилії. Плато, на якому стоїть парк, утворилося близько 1,8 млрд років тому. Місцеві скелі – найдавніші на Землі: вони всього лише в два з лишком рази молодші Місяця. За багато тисячоліть води річки Сан-Мігель обточили природний кварц, з якого складаються тутешні скелі, до найхимерніших і неприродних форм. Околиці долини теж запам’ятаються надовго: крім скам’янілих залишків стародавніх рослин і тварин тут удосталь представлені їх процвітаючі нащадки: орхідеї, пальми, перцеві дерева, мурахоїди, тапіри, капібари, нанду і ін. У 2001 році національний парк Шапада-дус-Веадейрус був включений до списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. І єдине, що може бентежити в цьому рішенні, чому воно було прийнято лише через сорок років після відкриття долини.

Цінжі-дю-Бемарха, Мадагаскар

Складна назва цього заповідника походить від ще більш складного слова mitsingitsignia, що по-Малагасійськи означає «ходити навшпиньки». Дійсно, при погляді на місцевий ландшафт думка про якийсь інший вид пересування навіть не приходить в голову.

Знаменитий Кам’яний ліс утворився в результаті ерозії вапняних порід: замість звичайних гір тут злітає вгору частокіл гострих кам’яних піків. Серед них пробиваються рідкісні (в обох сенсах слова) дерева, носяться такі ж рідкісні тварини – лемури – і миготять не менше рідкісні птахи. Внизу, біля підніжжя, теж не занудьгуєш: там лісові каньйони, таємничі печери і темні води річки Манамболо.

Заповідник тут організовано в 1927 році з метою збереження природних природних умов, і до цих пір деякі його частини закриті для відвідування. Але й ті, що доступні, все одно здаються занесеними сюди звідкись ззовні Землі.

Вулкан Даллол, Ефіопія

Кратер цього вулкана цілком правдоподібно демонструє, що відбувається на Іо, супутнику Юпітера: безліч булькаючих гейзерів, фантастичні кольори і запах сірки. Розташований нижче всіх інших вулканів у світі – мінус 48 м від рівня моря – Даллол як і раніше активний, завдяки чому прилеглі околиці безперервно вирують і киплять. Але останнє велике виверження відбулося в 1926 році – саме тоді і утворилося «позаземне» озеро, яке представляє собою химерні соляні утворень в обрамленні калюж зеленою і фіолетовою рідини.

Кратер Даллол – найспекотніше місце на Землі: середньорічна температура тут становить 34 градуси Цельсія. У такій спеці і такому агресивному середовищі не спроможна існувати жодна форма життя, крім бактерій. Саме вони і забезпечують яскраві кольорові спогади кожному відвідувачу цього непривітного місця.

Дістатися до Даллол не так-то просто – незважаючи на явний достаток природних ресурсів, дороги туди не прокладені. Це місце регулярно відвідують лише каравани верблюдів, на горбах яких вивозять добуту тут сіль.