70 років трагедії в Братківцях
Цими днями громада с. Братківців Тисменицького району вшанувала пам’ять 24 молодих братківчан, яких розстріляли німецькі загарбники 70 років тому — 20 березня 1944 року.
Відступаючи, німці з усе більшою жорстокістю залишали свій кривавий слід на українській землі. Починаючи з осені 1943-го в Братківцях майже постійно перебували озброєні молоді партизани-підпільники, які відбували військовий вишкіл. Для них збирали одяг та харчі. Про це знали староста Черніївської волості Павло Шпільчак та заступник волосного старости іван Качур, але не інформували німецьку комендатуру.
Саме в цей час ситуацію в селах Станіславського повіту контролювали ОУН—УПА. На початку 1944 р. через Братківці пролягала повстанська дорога постачання харчів із Галицького, Тлумацького і Тисменицького районів у гори. В березні на території села українські націоналісти застрілили німецького офіцера. З’ясуванням зайнялося гестапо, а з ним не забарилось і покарання.
Акція помсти відбулася в понеділок 20 березня 1944 р. З самого ранку відділ гестапівців разом із відділами власівської армії та мадярським підрозділом оточили село. Жителів села — старих і дітей, чоловіків і жінок нагально (навіть не давали добре одягтися) зганяли на площу біля читальні. Акцією помсти керував комендант гестапо Брандт. Гестапо планувало знищити всіх жителів села. Вже частину людей гнали в ліс на розстріл. У цей час в село під’їхали окружний староста доктор Альбрехт, волосний староста Павло Шпільчак, інженер господарник іван Остап’як. Почали заступатися за селян. Зокрема доктор Альбрехт говорив, що братківчани — слухняні люди, і комендант гестапо погодився «пом’якшити» присуд для жителів села. Обмежився «десяткуванням» молоді віком від 17 до 20 років. Після допиту комендант визнав 27 хлопців причетними до українського підпілля і те, що їхні дії пов’язані з антинімецьким рухом. Усіх їх вивели на площу, вишикували в один ряд, примусили роздягтися, пов’язали руки назад дротом. Чотирьох хлопців підводили до жердини, ставили на коліна. За наказом німецького офіцера мадяри стріляли з двох танків скорострілами, а німець ходив і добивав ще живих. Таким способом постріляли всіх. Приречені молилися, а деякі вигукували «Слава Україні!».
Після закінчення екзекуції тіла вбитих завантажили на машину і вивезли в невідомому напрямку. Місце їх поховання досі не відоме. Екзикуція могла закінчитися ще трагічніше для братківчан, якби німці виявили українських повстанців у стодолі самого начальника управи Петра івасюка, у млині івана Качура, на хуторі у Дмитра Тимчука і в інших раздів села. Та Бог милував братківчан, що не сталося тоді ще більшої трагедії.
Із понад 200 заарештованих чоловіків сформували колону і під конвоєм пішки погнали до Станіслава. Німого Василя Варишка, що пробував утекти з колони, застрелили з танка. Пізніше арештованих поїздом вивезли до Німеччини на рабську працю. Більшість із них так і не повернулася в рідне село. Свій земний шлях вони закінчили в різних країнах світу — Англії, Німеччині, Голландії, Канаді, США, Аргентині, Бразилії, Австралії, Новій Зеландії.
На честь загиблих на місці їх розстрілу в Братківцях встановлено пам’ятний знак «Слава мужнім героям!». На пам’ятній дошці викарбувано їх імена: Андрусяк В. Г., Андрусяк В. М., Белей В. І., Бойчук Д В., Бойчук П. М., Варишко В. Ю., Варишко Л. О., Гречанюк В. Д., Данилишин І. М., Данилюк П. М., Духович В. Г., Невідомий, ільків П. В., ільків П. П., Качур І. С., Комінчук С. М., Кричук Ф. І., Олексюк О. М., Олексюк П. О., Процюк М. П., Римик І. Д.,Ткачук В. Ф., Федорів В. В., Яковишин П. І.
З часу братковецької трагедії минуло довгих 70 років, але ще сьогодні живі очевидці тих страшних подій, що сколихнули всю округу. Вічна пам’ять полеглим!
