Анатомія шкільних проблем

Допоки школярі тішаться найдовшими канікулами, а випускники складають ЗНО та готуються до вступної кампанії, їхні батьки, освітяни і влада області взяли участь у першому Форумі батьків.

На заході обговорили найгостріші проблеми сучасної школи та шляхи їх розв’язання. «Насамперед батьки повинні знати те, що нічого в освіті не змінюватиметься, якщо вони не будуть ініціювати, тиснути, вимагати», — зазначив голова комітету з питань освіти і науки  громадської ради при ОДА Володимир Половський, пише Галичина.

Хвороби освіти

Те, що українська освіта, м’яко кажучи, є недосконалою, відомо всім. «Наше суспільство хворе, а хворі люди дуже скоро вмирають, — наголосила начальник управління освіти і науки Івано-Франківської ОДА Зінаїда Болюк. — Для того, щоб його вилікувати, треба говорити не лише про економіку. Економіка ніколи не була визначальною. Треба виховувати людей із високими моральними якостями, вчити їх любові, добра, справедливості, честі, і тоді й економіка буде нормальною. Бо це взаємопов’язані речі, інакше ми не будемо мати майбутнього».

Вирішення будь-яких проблем починається з їх визнання та усвідомлення. У Міністерстві освіти і науки найгострішими проблемами української школи вважають застарілу матеріально-технічну базу навчальних закладів, недостатнє фінансування галузі, низьку заробітну плату вчителів, недостатню відповідальність батьків за навчання та виховання дітей, застарілу комп’ютерну техніку, відсутність високоякісного інтернету, недоброякісну фахову підготовку майбутніх вчителів, відсутність мотивації в роботі педагога, низьку якість підручників, складну процедуру тендерних закупівель, малу чисельність учнів.

Голова Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Лілія Гриневич серед найбільших проблем сучасної української школи виокремлює такі: низький статус учителя, намагання влади змінити ідеологію, відсутність системної реформи освіти, незадовільне фінансування державою, якість освіти, нестача педагогів—чоловіків, погане харчування, нестача медичних працівників у навчальних закладах, якість підготовки вчителів, один штатний психолог на школу.

— Якщо батьки платять податок, який іде на утримання бюджетної сфери, в тому числі і на освіту, то вони мають право запитати, чи дає школа доброякісну освіту, — вважає Зінаїда Болюк. — Є тези, які стосуються перевантаження дітей, збереження їхнього здоров’я — фізичного, психічного, морального. Це і сім’я, її функції у вихованні дітей, особливо тепер, коли роль сім’ї впала через четверту хвилю еміграції, розлучення батьків. З’явилося соціальне сирітство, діти фактично викинуті на вулицю, їхнім вихованням практично ніхто не займається.

Система поступу

На форумі з уст батьків озвучено найгостріші проблеми сучасної школи. і це дуже важливо, адже коли саме батьківська громада порушує проблемні питання, стає зрозуміло, що вони  є тривожними сигналами для всього суспільства. На думку прикарпатських батьків, українська освіта має такі слабкі сторони.  

«Фінанси співають романси». Недофінансування освітньої галузі — проблема для України стара, як світ. Не таємниця, що цей процес у нас здійснюють за залишковим принципом. Крім того, механізм використання бюджетних коштів не завжди ефективний. Кошти, які школа отримує від місцевих бюджетів, як правило, розраховані тільки на три статті: заробітну плату вчителів, комунальні послуги й харчування дітей. «Нині майже не фінансуються статті, які передбачають модернізацію, проведення поточних та капітальних ремонтів, — зазначає голова батьківського самоврядування м. Івано-Франківська та Піклувальної ради школи-ліцею №23 Петро Хмельовський. — На мій погляд, ефективне поліпшення матеріальної бази шкіл — це спільні проекти, де використовуються кошти міського, обласного бюджету, громади, меценатів». 

«Дай мені гроші, мамо!» Батькам школярів доводиться частенько чути цю фразу від своїх кровиночок і мовчки давати чергову суму на потреби школи та класу. Прикро, але найчастіше стосунки навчального закладу і батьків зводяться лише до збору коштів. «У школі є дуже багато недоліків, пов’язаних із тим, що все зводиться лише до простого збирання коштів. Ми порушуємо питання про те, що громада повинна знати й управляти освітою, брати участь у розподілі державних фінансів, контролювати організацію харчування та медичного забезпечення, навчального процесу, наскільки це можливо», — зауважує Петро Хмельовський.
«Сива педагогіка». Якщо змалювати портрет українського вчителя, то це, звичайно, буде жінка літнього віку. Чому? А ви зайдіть в будь-яку школу міста, району, області, країни і переконаєтеся, що саме так виглядає середньостатистичний педагог. Адже серед шкільних вчителів — близько 90% жінок. Бувають випадки, коли на всю школу можна знайти одного-двох викладачів-чоловіків, як правило — трудового навчання та фізкультури. Середній вік цієї професії в нашій державі — 40-45 років, проте маємо великий відсоток педагогів саме пенсійного віку, котрі вперто ігнорують свій заслужений відпочинок. Для того, щоб у школу прийшли сучасні, перспективні, талановиті молоді вчителі, їм треба  забезпечити нормальні умови праці та високу заробітну плату.

— Я мрію про той час, коли так, як у цілому світі, батьки будуть працювати з вчителями на контракті, тобто укладатимуть з ними угоду та виплачуватимуть їм протягом року заробітну плату, — констатує З. Болюк. — А за результатами моніторингів — дивитися,  вчитель виконав свою функцію чи ні, укладати з ним контракт чи ні. Лише контроль громади дасть можливість забезпечити якість роботи педагогів, не побоюючись, що дитині можуть чимось відомстити. В принципі це одна з найвідповідальніших кадрових структур у державі...
«інформатика без комп’ютерів». Саме за таким принципом в окремих навчальних закладах області та країни вивчають цей предмет. Ситуація з високоякісним інтернетом в українських школах, особливо у сільських, ще складніша. З наступного навчального року ця проблема ще більше загостриться, адже в розкладі другокласників з’явиться ще один предмет — «Сходинки до інформатики». Проте проблема не лише в наявності необхідної техніки. Дуже багато вчителів з комп’ютерами, як кажуть, — на «ви», подекуди їхні учні, навіть наймолодші, вже давно їх перевершили у володінні мишкою, монітором, клавіатурою та Всесвітньою павутиною. Вихід з цієї ситуації простий і дієвий — навчання та самоосвіта.

«Рівний і ще рівніший». Закон України про освіту передбачає, що кожна дитина має рівний доступ до доброякісної освіти. На жаль, реальність демонструє протилежне. На думку голови Піклувальної ради школи-ліцею №23, найяскравішим прикладом цього є так звані елітні школи або заклади нового типу — ліцеї та гімназії, адже там, як правило, є два конкурси: один для інтелекту учня, другий — для гаманця його батьків. Тож для малозабезпечених дітей там не завжди відчинені двері.

Нерівність доступу до доброякісної освіти яскраво виявляється при порівнянні умов та навчального процесу сільських і міських шкіл. Подекуди між ними величезні провалля. Особливо коли йдеться про малокомплектні школи, де учнів можна на пальцях перерахувати. Тут батькам треба вирішувати самим, чого вони хочуть для своїх дітей: зручного розташування навчального закладу чи добрих конкурентоспроможних знань.

«Рівного доступу до освіти досягти в принципі дуже важко, тому що це і дороги, і автобуси, і кадри, і все решта, але старатися це зробити потрібно. і вчитель повинен зрозуміти, що він має працювати так, щоб учні йшли у світ з добрими знаннями, а батьки мають дбати про те, щоб діти були виховані на високих моральних якостях, щоб були гідними громадянами, інакше ми не збудуємо держави», — зазначила З. Болюк.

«Освіта & корупція». В нашій державі, як і в інших пострадянських країнах, вони йдуть поряд. Допоки в процесі задіяно людський фактор, доти корупція існуватиме в сучасній освіті. Так вважають освітні фахівці.

— Грузія звела корупцію в освіті до нуля, — каже Петро Хмельовський. — Вивела вступні атестаційні іспити за межі школи, діти складають екзамени в спеціальних центрах в он-лайн-режимі при камерах відеоспостереження в закритому інтернет-режимі, де тестові змагання фіксує комп’ютер. Доступ до впливу — нуль, корупції — теж нуль. А в українській освіті корупційних складових є чимало. Це і середній бал атестата, і вступні екзамени до ВНЗ, і підготовчі курси, і посібники запитань-відповідей...

«Харчування на «трієчку». За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, здоров’я дитини залежить: від генетичних особливостей (25%), від роботи медичної служби (15%), збалансованого харчування (60%). Проблема недоброякісного харчування не лише для нашої області, а й цілої України вже стала національною бідою. «Вважаю, що проблема склалася лише завдяки одному — положенню про проведення державних закупівель або організації тендерів. Відповідний закон є недолугим, тому що він дозволяє вибрати переможцем підприємця, який не просто не має виробництва, персоналу, а може не мати і місця прописки. Закон дуже часто позбавляє місцевого виробника перемоги в тендері, тому що пріоритет надається найдешевшій продукції. У нас є такий вислів: «Дешеве м‘ясо собаки не їдять». Мене дивує, чому масло до шкіл постачають із Полтавської області, і не найдешевше. А що, Івано-Франківський, Городенківський, Богородчанський молокозаводи не можуть його робити? Переможець тендеру має відповідати декільком критеріям — дешевша продукція або ціна, наявність власного виробництва, персоналу, переносні або спеціальні лабораторії для дослідження якості продукції. Ми повинні забезпечити громадський і батьківський контроль за організацією харчування», — наголошує П. Хмельовський.
Батьки і школа

Роберт Кійосакі писав, що велика кількість грошей рідко коли розв’язує чиїсь грошові проблеми. Будь-які проблеми вирішує лише мудрість. Якщо говорити про проблеми сучасної школи зокрема та освіти загалом, то їх варто вирішувати спільними зусиллями влади та громади. «Громада має стати визначальним генератором ідей, громадська рада повинна контролювати владу та стати учасником виконання власних ініціатив. і ви побачите, що Україна з кожним днем ставатиме кращою, все менше у нас буде суперечностей», — підсумував на Форумі батьків голова ОДА Михайло Вишиванюк.

Батьки не завжди активні й зацікавлені в громадській діяльності, хоча добре майбутнє та високоякісна освіта їхніх дітей — це мало б бути основним аргументом для дій. На жаль, це не завжди працює. Голова батьківського самоврядування  м. Івано-Франківська Петро Хмельовський радить учителям активізовувати «лінивих» батьків власною ініціативою та прозорим фінансовим механізмом співпраці. На його думку, щоб об’єднати досвід батьків з різних куточків області, треба створити асоціацію батьківських громад. Адже головною запорукою вдосконалення української освітньої сфери є лише співпраця освітян, влади та батьків.