Анушкевичус, політика і пролетаріат

Кандидати і обіцянки - річ нерозривна, тісно переплетена і гармонійна. Біда лише в тому, що прийшовши в політику, ті ж кандидати відразу ж забувають про дані наївному електорату утопічні слова надії на світле майбутнє.

А пролетаріат і досі чекає втілення в життя безпідставних обіцянок і, не дай Бог, протопче вузьку стежинку в велику політику декотрим одіозним особистостям.

Більше того – певні кандидати не лише руйнують пролетарські мрії про європейські дороги, високий рівень життя, якісну освіту, охорону здоров’я та чисте довкілля, а й самі наживаються на тих таки європейських цінностях.

Такі широкі жести були частиною передвиборчої кампанії мера міста Франкового – Віктора Анушкевичуса. Та що ж він зробив насправді? Крім того, що виростив трьох синів, посадив не одне дерево та побудував не один будинок. Але ж про що мова? Дітей виховував своїх, рідних. А будинки зводив для себе й тих таки синів. Ну і дерева, відповідно, в переважній більшості, довкола тих таки будинків, щоб і синам врожай дістався. Натурпродукт й повітрячко свіженьке. А для людей що?

Ще в 2006, коли Віктор Андрюсович вперше став очільником Івано-Франківська з показником у майже 50%, він, у своїй передвиборчій програмі, нарікав на попередників, на їхню інертність і бездіяльність. Обіцяв бути кращим, ефективнішим та соціальнішим. А також таким, що слова на вітер не кидає.

Саме тоді з його вуст лунали слова про погані дороги, не відремонтовані дахи. Обіцяно було зробити чистими околиці міста і якісними комунальні послуги. В центрі міста - змайструвати пам’ятник Тарасові Шевченкові. А ще констатував факт відсутності музею ім. Івана Франка і знову ж таки обіцянка його відкрити. Говорилося й про магазини для малозабезпечених, а також для людей, хворих на цукровий діабет.

Пройшло з того часу не мало, але й не так багато, напевне, - 8 років. І що ж маємо нині? Європейські дороги, цінності і рівень життя? Варто проїхатися центром міста, вулицею Набережною, як однією з об’їздних. Чи просто будь-якою іншою. Лише окремі дорожні полотна ледь-ледь дотягують до статусу нормальних, а про європейські не варто й говорити. І згадати той факт, що на Франківщині найгірші, поряд стоїть лише Львівська область, дороги в цілій Україні. Але, ж до всього, на ці видатки з бюджету щорічно витрачаються кошти. І, судячи зі всього, великі.

Дахи, як відомо, міська рада на чолі із мером теж не поспішає лагодити. Якщо такі реставраційні роботи й ведуться, то за кошти жителів верхніх поверхів тих самих будинків.

А про чисті околиці взагалі не варто згадувати. Достатньо буде здійснити пішу прогулянку берегом річки Бистриці. І результат не заставить себе чекати. Хоча після квітневого прибирання не все може виявитися так погано. Але ж чи є в цьому всьому заслуга Анушкевичуса?

Пам’ятник Тарасові Шевченкові, якщо не зраджує пам’ять і не підводить зір - лише в парку відпочинку. В центрі міста його так і не змайстрували. Як і музей Франка. Мабуть, забули. Або ж просто не до того було.

Магазини для малозабезпечених  були відкриті теж не Віктором Андрюсовичем. 

Та особливої уваги заслуговує питання відкриття соціальних аптек в лікарнях міста. Вірніше, факт відсутності цих закладів. Причому, сума на втілення в життя мрії як не про халявні, то дешевші ліки, була теж виділена не маленька. 340 тисяч гривень, а саме така цифра оприлюднена на відкриття, зникла безслідно. І ще й в невідомому напрямку. Орієнтовний шлях очільник вказав – за це, за словами Анушкевичуса, відповідають головний лікар міста та начальник управління охорони здоров’я. Його ж руки чисті…?

Тож чи варто таким політикам давати зелене світло для реалізації амбіцій в межах країни? Адже наразі європейські слова закінчуються на етапі їх озвучення, а обіцянки, дані пролетаріатові, за останні 8 років залишились лише обіцянками...