Бал сатаністів
Саме так назвала нашумівший Парад полонених у Донецьку громадський діяч, заступник керівника донецької «Просвіти» Марія Олійник.
Вона бачила все на власні очі та поділилася враженнями з «Репортером».
«За мною вже тричі приходили»
Пані Марія родом із Тлумацького району, однак уже 49 років мешкає у Донецьку. Приїхала на Донбас у 1965-му. Тоді після закінчення Чернівецького університету її направили до новоствореного Інституту прикладної математики і механіки Донецького наукового центру Академії наук УРСР. Рік за роком пані Марія почала вливатися в громадське життя Донецька. Зараз вона є заступником голови Донецького обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта», головою Донецької обласної організації Конгресу українських націоналістів, заступником голови КУН.
Саме за громадську діяльність за Марією Олійник нині полюють бойовики ДНР. Жінка не живе вдома, переховується у знайомих.
«Кожен раз я в іншому місці, – каже Марія Олійник, – за мною вже тричі приходили. Останній раз пощастило – переплутали поверх. Я живу на четвертому, а бойовики піднялися на поверх вище, бо у нас дуже високий цоколь. Їх було шестеро у машині, двоє піднялись у під’їзд. Я змушена переховуватися, інакше б уже була в підвалі».
Марія Олійник мешкає неподалік площі Леніна, тому підготовку до так званого параду бачила з самого початку.
«Техніку почали звозити ще у четвер, – каже жінка, – машини були згорілі вщент, розпізнати, чи то техніка української армії, чи сепаратистів було неможливо. Але вони розповідали: «Оце ми захопили під Савур-могилою, а це – під Торезом». Екскурсовод – у смушевій шапці, хоча була спека – під 35 градусів. І ледве розмовляв російською».
Хоча ходити містом Марії Олійник зараз небезпечно, але 24 серпня жінка вирішила за будь-яких обставин бути на параді. Йшла туди, аби потім описати усе, аби світ дізнався, що там творилося. Чорні окуляри, капелюх із великими полями, шифонова рвана блузка, довга спідниця – жінка побоювалася, аби її не впізнали. Маскування вдалося, пані Марія лишилася непоміченою. Те, що побачила, каже, запам’ятає надовго.
«Я два дні після того параду плакала, ніяк не могла відійти», – зізнається вона.
Донеччан там майже не було
Вулиця Артема, площа Леніна. Друга година дня. Спека. Полонених привезли на автобусі. Усі трималися руками за голову, схиливши її донизу. Ще не встигли вийти, а до автобуса вже якийсь дідусь рветься. Кричить: «Вас нужно всех вешать!».
Підполковник Сахневич тримався гідно
Вийшли. Чоловіків десь п’ятдесят. Втомлені, побиті, перебинтовані. Руки – чи то складені позаду спини, чи то зв’язані, розгледіти було важко. Хто в камуфляжі, хто у звичайному одязі, були навіть взуті в тапочки. Першим йшов підполковник Сахневич з 51-бригади. Голову тримав прямо. Більшість – донизу. Полонених тикали у спину багнетами. З обох боків – бойовики з автоматами та вівчарками.
Людей назбиралося тисячі півтори. Викрикували образи, жбурляли яйця, помідори, пляшки з водою. Вимагали стати на коліна. Їх стримували бойовики.
Нікого із знайомих серед натовпу Марія Олійник не побачила. Зате там були її нові сусіди – біженці зі Слов’янська. Це ті, що ще 5 липня приїхали у Донецьк. Зараз вони живуть у гуртожитках Донецького університету на вулиці Рози Люксембург. Тобто це такі самі бойовики та їхні сім’ї.
«Бабусі, дідусі, діти, собаки, коти – всі тепер тут, – каже пані Марія. – Їх годують тричі на день. І вони всі думають, що живуть у Новоросії».
Діти Новоросії
Якось на днях, коли обстрілювали центр міста, Марія Олійник почула на дворі крик дітей. Визирнула з вікна і кричить їм:
«Тікайте! Ви що не знаєте, що стріляють?». А діти їй: «Знаємо, це укри. Вони перефарбували свої танки і написали на них «ДНР», а тепер стріляють».
Марія Олійник
Таких біженців у Донецьку нині багато, каже пані Марія. Є з Дружківки, Тореза, Краматорська, Артемівська. Саме вони створили масовку на параді, впевнена жінка.
«Мешканців Донецька вже майже не лишилося в місті, – каже Марія Олійник. – А ті, хто ще не виїхали, на вулицю не виходять, бояться». Щоправда, впізнала виховательку з місцевого дитячого садка. Жінка була з дитиною років сім. Дівчинка топталася на українському прапорі…
Після так званого параду слідом за полоненими проїхалися три поливальні машини, що ніби змивали бруд після наших. Хлопців заводять у автобус. І тут знову той самий дідусь, що кидався на них на початку. Його вже на ходу бойовики виштовхали з автобуса.
Мітинг тривав недовго – хвилин тридцять. На невеликій сцені виступали Олег Царьов та Олександр Захарченко. Перший тепер – голова парламенту Новоросії, другий – прем’єр тої ДНР.
«Сміх та й годі, – каже пані Марія. – Говорили про співпрацю Росії та Новоросії, про те, що ополченці будуть стояти до останнього. Підуть на Львів і Київ. Більше сказати їм було нічого».
Охорони було дуже багато, певно, чогось побоювалися.
Що зараз із полоненими – невідомо.
Марія Олійник і нині в Донецьку. Виїхати не може. Каже, на блокпостах є чорні списки. І що там є її ім’я, навіть не має сумніву.
