Боєць батальйону «Донбас»: Коли воюєш за свою землю, ти набагато сильніший

Боєць батальйону «Донбас», який проходить лікування в Харкові, — про «дивну війну», де складно відрізнити своїх від чужих, допомогу від місцевих жителів і про майбутнє України

37-річний Валерій Ольшанський був поранений у бою під Попасною 18 липня. Осколок прошив ногу, роздробив одну кістку й застряг у іншій. Операцію йому робили харківські медики, і боєць їм вдячний за професіоналізм. Валерій показує зазублений смертоносний шматочок металу, який вийняли з його ноги, й усміхається. Але він наче не тут, а разом з тими, хто залишився на лінії вогню.

Валерій, родом з Тернополя, працював таксистом. Його дружина Олена — з Донбасу. Олена тендітна, кароока, Валера поряд з нею здається ще більшим. Усмішливій дочці Насті 10 років. Сім’я ненадовго приїхала до бійця до Харкова, поки він проходить лікування. Друзі знайшли інвалідний візок, і тепер Валерій з дружиною й дочкою гуляють містом — ходили в парк Горького та до пам’ятника Висоцькому, якого Валерій дуже любить.

Валерій і Олена кажуть, що не стояли на Майдані, але після захоплення Криму зрозуміли, що в Україну прийшла війна. У травні Валерій сказав дружині, що поїхав до її родичів на Донбас. Зізнався їй, що просився в батальйон, уже коли почав проходити військову медкомісію. «Я сподівалася, що його не візьмуть, — зітхає Олена. — Було багато спеціальних комісій за кілька днів. Він щоразу телефонував і просив: «Завтра мене дивитимуться, потримай за мене кулаки». І я ж і не хочу, щоб він пройшов, але все одно сідаю разом з дочкою й тримаємо за нього кулаки, щоб його взяли. Тому що він цього дуже хотів».

Валерій каже, що прагнув знайти діючий бойовий підрозділ, щоб виконувати справжні бойові завдання, тому обрав батальйон «Донбас», який зараз належить до Національної гвардії. У батальйоні його прозвали «Короп» — «за мовчазність», сміється Валерій. Незважаючи на необхідність тривалого лікування, Валерій збирається найближчим часом повернутися до місця дислокації батальйону. «Ну то й що, що гіпс? — знизує він плечима. — Поїду до своїх, перебуватиму на базі, готуватиму, допомагатиму. Удома я не всиджу».

«ВОЮВАТИ МАЮТЬ ТІ, ХТО СТАРШЕ 30»

Валерій називає цю війну «дивною», де складно відрізнити своїх від чужих. «Йде терорист з автоматом. Викинув автомат — і він уже мирний громадянин», — говорить боєць. Крім того, він відзначає підступність ворогів. «Нещодавно ми пропустили через блокпост чоловіка, який слізно просив вивезти свою сім’ю, дітей перед зачисткою міста. А він виявився снайпером і вбив нашого бійця», — розповідає Валерій.

Зазначає, що в цій війні не потрібні окопи — все відбувається дуже швидко, воюють невеликі групи, які швидко змінюють своє розташування. Але головну відмінність цієї війни від інших, що знайомі українцям, він з товаришами бачить у тому, що це захист рідної землі. «У нашій розвідроті воює багато «афганців», досвідчені люди, які пройшли гарячі точки. Вони всі кажуть — коли воюєш за свою землю, то все відчуваєш по-іншому, ти набагато сильніший. У росіян хороші танки й літаки, але у нас з ними різна війна. Ми за батьківщину воюємо, а вони — загарбники, які подумали, що нас легко знищити. І помилилися», — говорить боєць «Донбасу». Валерій вважає, що йде війна не з російським народом, а зі «скаженими псами», які завелися в Росії і яким також є президент Путін.

Також Валерій упевнений, що йти на фронт, брати участь у смертельному протистоянні мають зрілі й свідомі люди. «До тридцяти років не варто йти воювати. Це серйозний зважений крок, з повною відповідальністю», — вважає він. Головне, що обрадувало тернопільця на Донбасі, це підтримка людей. «Я здивований, що люди настільки допомагають! Я цього не чекав. Дуже хороші, добрі, відкриті люди. Якби всі були в згоді з самого початку, ми б не воювали», — говорить він.

Багато хто в Донецькій і Луганській областях ходив на «референдум» неусвідомлено, впевнений Валерій, і пізніше їхня думка дуже змінилася. Зараз українських воїнів абсолютна більшість місцевого населення зустрічає як визволителів. «В основному люди підтримують нас. Я зауважив, що ворогів набагато менше — лише маленька купка, дуже маленький відсоток не вважають себе українцями. Яке право вони мають говорити від усього Донбасу? Вони не українці, але й не росіяни. Вони ніхто», — міркує боєць. Валерій розповідає, як після звільнення Артемівська ходив з іншими бійцями по житлових кварталах у пошуках залишків боєприпасів, хлопці оглянули чотири квартали, й скрізь люди були раді українським бійцям, гаряче їх підтримували, скаржилися на сепаратистів, на беззаконня. І — просили дати номер телефону, щоб зателефонувати, якщо побачать зрадників.

«ГРІХ БУТИ РАБОМ»

«Я прийшов захищати не Донбас, я прийшов захищати Батьківщину. Тому що ця чума може поширитися. Тут не має бути ні російських триколорів, ні американських зірочок. Лише синьо-жовтий прапор», — упевнений боєць. Каже, що це війна священна, сам він з дуже віруючої сім’ї, а його брат — священнослужитель. Капелан служить також і в батальйоні «Донбас». Читає для бійців проповіді по-військовому швидко, говорить, що «треба всіх пробачити», після чого одягає каску й подає кулеметні стрічки. «Вбивати загарбника не гріх, — вважає Валерій. — Гріх бути рабом».

Боєць «Донбасу» вдячний за моральну підтримку міністрові МВС Арсену Авакову, який часто буває на передовій. «Це ж командувач, і він весь час на позиціях! Приїжджав і до нас, і до наших товаришів. У мене є фотографії з Аваковим. Це, звісно, піднімає бойовий дух», — ділиться Валерій.

Однією з гострих проблем на звільнених територіях Валерій вважає те, що колишнє непатріотичне керівництво міста й силових структур — МВС і СБУ залишається на своїх місцях. І ставити військові комендатури — не вихід, тому що присутність військових створюватиме додаткову напруженість. «Треба ставити нових правильних людей, які займають патріотичні позиції. Їх багато!» — впевнений Валерій.

Також є проблеми в самому підрозділі. «Дуже великі проблеми зі зв’язком, нам потрібні рації. Також важко з транспортом. Доїжджати до позицій на автобусах — це смішно й нераціонально. У нас немає навіть такого озброєння, як у ВДВ. Хотілося б, аби батальйон «Донбас» забезпечили БТРами», — говорить Валерій Ольшанський.

На прощання я дякую бійцеві за мирне небо над Харковом і Україною. Слова «Героям Слава!» сьогодні звернені не до історичних осіб, а до таких, як він, самовідданих захисників, які щодня закривають собою країну.

Газета День