Бути чи не бути, або Несподівані жарти на тему трагедії у франківському театрі


Хтось із великих сказав, що для тих, хто відчуває, життя є трагедією, а для тих, хто мислить, то все ж таки комедією. Може, саме це стало аргументом для режисера Івано-Франківського академічного муздрамтеатру ім. Івана Франка Ореста Пастуха, аби вкотре для нової постановки обрати комедійний — однозначно найскладніший — жанр.

Їсти чи не їсти

Цього разу Пастух обрав для прем’єри п’єсу італійського драматурга Альдо Ніколаї «Гамлет у гострому соусі». Це такий собі гумористичний переспів знаменитого «Гамлета» Шекспіра плюс багато фривольності,  провокативності та загостреної соціальної сатири, на котрій завжди акцентує режисер, пише Галичина. А ще — неочікуваних новацій у класичному сюжеті, бо у цій версії усе найважливіше відбувається на кухні кухаря Фроггі. Адже, за його словами, кухня — це дипломатія, це втілення миру і вогнище війни.

Родина кухаря уособлює народ, а королівська верхівка — загниваючу владу, її моральне падіння і неспроможність до рішучих дій.

Словом, автори пропонують шедевральний соус, бо він від кухаря королівського двору в Ельсінорі. А їсти чи не їсти, вирішує публіка. Її, як звично, повен зал, та після прем’єри, схоже, не всі зрозуміли, що то було: чи вишукана страва, чи невдала. Чи шедевр, чи кітч. Чи сміятися, чи задуматися.

Найяскравішими у цій «страві» були сам кухар — Юрій Литвинов, його дружина — Оксана іваницька, королева Гертруда — Вікторія Юрців та головний, хоч і не дуже, бо у цій п’єсі центральним персонажем є кухар,  герой Гамлет — він же й режисер-постановник Орест Пастух. Усі високоякісно зіграли і балаганне шоу, коли чи не всі герої помирають — хто від мишачої отрути, хто від петрушки, хто від ронделя,  і «сольні» сцени з усіма абсурдними акцентами. Скажімо, королева весь час губить корону і просить плеснути їй горілочки та дати закусити печеньком, а Гамлет, худий і манірний, невпевнений і пришелепкуватий, робить манікюр.  Дочка кухаря інга (Ольга Качмарик-Комановська) без упину щось збиває в макітрі, не підводячи очей, а Офелія (Любов Турчиняк) п’є тільки знежирений йогурт через страх набрати вагу, а відтак іде по петрушку над рікою, зривається і тоне.  

Антишекспір, або Читати чи не читати

Хтось висловився, що спершу варто було б поставити справжнього Шекспіра, а відтак уже братися за варіації на тему. Однак цілком слушна й інша думка: відпочивши і досхочу натішившись балаганним шоу Альдо Ніколаї, можна замахнутися і на класику драматургії — Шекспіра. Чекатимемо з нетерпінням.

А тим часом італійський драматург Альдо Ніколаї підкидає чимало алюзій на тему справжнього «Гамлета, принца датського», але ключову сюжетну лінію змінює. Він вважає, що неприязнь Гамлета до Клавдія спровокував кухар, дружину котрого звабив король Клавдій, коли кухар був на курсах підвищення кваліфікації у Франції. А король помер не після отруєння, а від об’їдання. Тому варто таки читати, аби не заплутатись. Особливо із переповненим «бути чи не бути» Гамлетом, бо цього разу він доводить цю свою рису до абсурду. Тому нема нічого дивного, що якраз цю роль режисер доручив зіграти самому собі.

Репертуарний реверанс

За плечима Ореста Пастуха вже кілька комедійно-сатиричних постановок — «Оце так Анна», «Фатальні жінки Бальзамінова». Але ефект першого враження, котрий, як відомо, неможливо створити двічі, він уже справив — фарсом «Тітонька Чарлі», який, пригадується, вдало поставив ще 2011-го.

Режисер так розповідає про свою нову роботу: «Усім відомий сюжет порушує питання про добро і зло, ці питання й намагаються вирішити герої п’єси. італійський комедіограф пожартував: він використав у сюжеті актуальну для нашої держави тему боротьби народу і влади. Народ у виставі метафорично представлений в образі кухаря і його сім’ї, владу відображає королівська родина. У виставі ми бачимо тему морального падіння влади, достоїнства народу, уміння народу відстоювати себе».

І навіть коли не кожен із завсідників нашого театру знайшов у цій виставі те, чого очікував, нагадаємо, що  варіацій на тему класичного «Гамлета» у світовій літературі чимало. Наприклад, «Розенкранц і Гільденстерн мертві» Тома Стоппарда, «Фортінбрас спився» Януша Гловацкого, «Гамлет-машина» Хайнера Мюллера, «Гамлет, або Феномен датського кацапізму» Леся Подерв’янського, «Гамлет. Версія» Бориса Акуніна. 
На завершення варто зазначити, що «Гамлет у гострому соусі» — вистава для глядача 16 плюс. і ця позначка на афіші вельми доречна.