Чорнобильський слід: "Ліквідатор" з Прикарпаття шукає правди у чиновницьких кабінетах

«Ліквідатором» Мирославом Ковальчуком із Заболотова чиновники крутять, як циган сонцем.

Учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС 1986 року II категорії пенсіонер Мирослав Ковальчук, його дружина Валентина, яка опікується 7-річною донькою-інвалідом Марією, та 13-річна донька Софія  живуть у селищі Заболотові на Снятинщині.

Їхня домівка — похилена халупка,  збудована ще «за Польщі», — в аварійному стані і не придатна до  ремонту. Живуть Ковальчуки убого: одні ночують на кухні, інші — у кімнатці.  Щоденні умови життя у людей настільки важкі, що нескінченні чиновницькі викрутаси навколо законодавчо передбаченого пільгового житла для «чорнобильця» Мирослава Ковальчука виглядають банальним знущанням. Та попри це все ще торік Івано-Франківська ОДА «регіональної масті» відзвітувала перед Секретаріатом Президента України, що «чорнобилець» Мирослав Ковальчук із селища Заболотова житлом забезпечений. І це у той час, як  наприкінці того ж року голова Снятинської РДА Дмитро Дякур можливість придбання пільгового житла учасникові ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС означив, як «одне з найбільш проблемних питань у Снятинському районі». Вже й 2015 рік збігає, а вирішенням проблеми і не «попахує», пише Галичина

Замість захисту — лікарські халатики

І через майже 30 років від часу чорнобильської катастрофи її слід у долях людей щораз вигулькує задавненим болем. Життєві біди Мирослава Ковальчука із селища Заболотова — реальне підтвердження того.

Він — уродженець Хмельниччини, а на час чорнобильської біди хлопцеві, який, відслуживши у війську, працював фельдшером на швидкій медичній допомозі, ще не було й 24 років. Після катастрофи на Чорнобильській АЕС Мирослав Ковальчук сприйняв пропозицію про добровільно-примусове відрядження на п’ять днів у зону відчуження з розумінням, бо вважав ганебним не погодитися.

— Відряджали нас на п’ять днів, але насправді ми відбули у зоні відчуження тиждень, — розповідає Мирослав КОВАЛЬЧУК. — Тоді ще не було поняття «зона» — нас відряджали у Чорнобиль, а працювали ми на евакуації людей десь за півкілометра від реактора. Було страшно дивитися. Людей вивозили у санаторії в Чернігівську область чи в Пущу Водицю на Київщині. Щодня ми під’їжджали до людських обійсть, а господарі брали лише документи, а все, що в хатах, господарку і навіть корови на прив’язі залишали. Рівень радіації приховували. Про його перевищення у десятки разів нам згодом прохопився один із дозиметристів. Ми, на відміну від медиків-росіян чи медиків-білорусів, не мали жодних засобів індивідуального захисту. Бо нас відрядили в Чорнобиль лише в лікарських халатиках.

...Мирослав Ковальчук — не інвалід Чорнобиля, хоч відчув і досі відчуває на своєму здоров’ї всі його прояви. Вся медична документація свого часу згоріла в одній із поліклінік на Хмельниччині, буцімто під час пожежі. Тож документи про інвалідність чоловік не виробив. А як учасник ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС — категорії 2, має низку пільг, які ще збереглися: безплатний проїзд у приміському транспорті, 50 відсотків знижки в оплаті за комунальні послуги, додаткові щомісячні 150 гривень на харчування і т. д. Мирослав Ковальчук одружився пізно, а його дружина Валентина з Івано-Франківщини. Тож і оту перехилену хатчину у селищі Заболотові, в якій мешкає сьогодні родина Ковальчуків і яка вже тріщить від років і убогості, свого часу придбала дружина Мирослава Ковальчука. У сім’ї — інвалід дитинства, тож щодня — у часі уроків — Валентина чергує в школі з ліками про всяк випадок. 

Гра в «зіпсутий телефон»

З-поміж пільг, які ще згідно з законом збереглися для учасників ліквідації наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС другої категорії, — забезпечення житлом. 
— У квітні я був на прийомі в голови Івано-Франківської ОДА  Олега Гончарука. До речі, у попередніх керівників я також був, — каже Мирослав КОВАЛЬЧУК. — Але жодної відповіді за його підписом, як це вимагають у Секретаріаті Президента України, я не маю. Хоч звертався і письмово. Але 16 квітня до нас додому приїжджав голова Снятинської РДА Роман Маліновський з комісією, який акцентував, що приїхав допомогти. Я показав акт, що житло наше ремонту не підлягає, а перебуває в аварійному стані. Через півроку — у жовтні — з райдержадміністрації мені переказали на рахунок 30 тис. грн. на покращення житлових умов, а днями ще 10 тис., хоч ще 2014-го планувалось 95 тис. грн. А обласна адміністрація того ж року планувала 235 тис. грн., проте не виділили ні копійки. 

Ми знаємо непросту ситуацію в державі і просимо виділити, що можливо. Заступники директора департаменту соціальної політики Віталій Яворський та Олександра Бігун роблять мене крайнім — мовляв, я не даю пакета документів. Але ж попередню нотаріальну  угоду купівлі-продажу неможливо зробити, якщо я не знаю, які кошти мені виділить область. Хто заплатить завдаток і відтак відповідатиме, якщо я вчасно не розрахуюся з продавцем житла? 

Хто таку угоду придумав? Казали, що обласна рада. Я звернувся до голови Івано-Франківської облради Василя Скрипничука, а він це заперечив. Уже місяць управління юстиції не відповідає, чи укладання попередньої угоди, як мені пропонують, є законним. Бо всі нотаріуси кажуть, що у такому разі повинен бути гарантійний лист від облдержадміністрації за підписом директора департаменту соціальної політики ОДА Лесі Бурдяк. Але такого листа не дають. 

Є й інший спосіб — скріплення попередньої угоди купівлі-продажу житла підписами посадових осіб. Проте у райдержадміністрації такі підписи не поставлять, тому що не переконані в надходженні коштів від облдержадміністрації. А житло в межах означеної вартості я вже пригледів на околиці Заболотова. Крутійство йде з облдержадміністрації. Щороку в їхніх листах йдеться про термінове виділення мені житла, і таке «терміново» триває вже п’ять років. Район зробив для нас усе, що можна було у такому складному часі. Пакет необхідних документів для придбання пільгового житла, окрім згаданої угоди, є в райцентрі — у місті Снятині. А натомість департамент соціальної політики ОДА в своїх листах вже півроку робить мене крайнім. Бавляться зі мною, як діти, в «зіпсутий телефон».

Валентина КОВАЛЬЧУК, дружина «чорнобильця»:

— Торік, коли я укотре прийшла подавати звернення про забезпечення житлом і була у приймальні Секретаріату Президента України, працівники дуже здивувалися, чому я приїхала. і повідомили мені, що  згідно з інформацією на той час заступника голови Івано-Франківської ОДА Руслана Гусака «сім’ї Ковальчуків вже житло придбано».
ѕКовальчуки туляться на 19 м кв. житлової площі. Їхні матеріальні статки мізерні, а враховуючи, що дитину-інваліда час від часу доводиться лікувати в Києві, і не безплатно, то й поготів. Щомісяця Валентина Ковальчук одержує 1 111 грн. — разом з оплатою за стаж роботи й опікунство над дитиною-інвалідом, а «чорнобилець» Мирослав Ковальчук — пенсію 1 200 грн. і лише з вересня цього року, як малозабезпечена сім’я, родина почала одержувати щомісяця ще по 2 тис. грн. матеріальної допомоги.

Зобов’язання без зобов’язання

Ми з’ясували, що 11 березня 2014 року своїм розпорядженням на той час голова облдержадміністрації Андрій Троценко затвердив  порядок використання коштів обласного бюджету для поліпшення житлових умов окремих категорій громадян області, розроблений департаментом соціальної політики облдержадміністрації. Цей порядок передбачає й укладення попередньої угоди купівлі-продажу. Проте така угода, як наголосила заступник директора департаменту соціальної політики — начальник управління соціального захисту населення Івано-Франківської ОДА Олександра БіГУН, ні до чого «чорнобильця» Мирослава Ковальчука із селища Заболотова не зобов’язує і не потребує ніяких гарантійних листів: «Попередня угода про купівлю-продаж у пакеті документів передбачена  для того, щоб знати, яку суму коштів треба виділити з обласного бюджету для  придбання житла».

Тож ми спочатку хотіли покартати «чорнобильця» Мирослава Ковальчука  і порадити, якщо він не хоче бавитися в «зіпсутий телефон» з обласними чиновниками, припинити з ними листування, а приїхати на прийом і поспілкуватися наживо якщо не з директором департаменту соціальної політики ОДА Лесею Бурдяк, то бодай з її заступниками. Але згодом — у процесі роботи над темою статті — ми зрозуміли, що фраза «чорнобильця» Мирослава Ковальчука про «гру в «зіпсутий телефон» не випадкова. Бо й намагання журналіста «Галичини» зустрітися із заступником директора департаменту соціальної політики ОДА Олександрою Бігун (саме нею здебільшого підписані листи-відповіді до «чорнобильця» Мирослава Ковальчука) виявилися марними. Тож  щоб чиновники від соціальної політики нас не годували «завтрами», ми цю статтю вважаємо офіційним журналістським запитом до департаменту соціальної політики Івано-Франківської ОДА і сподіваємося на коментарі.

Адже нас (і родину Ковальчуків також)  цікавить: по-перше, чи передбачає закон (і який?) попередню угоду про купівлю-продаж у пакеті необхідних документів для одержання пільгового житла деякими категоріями громадян; по-друге, чи затверджений чільником облдержадміністрації півтора року тому порядок використання бюджетних коштів для придбання пільгового житла окремим категоріям прикарпатців — то міністерська ініціатива чи плід праці місцевих чиновників від соціальної політики? Звичайно ж, і найголовніше запитання: коли забезпечать житлом родину «чорнобильця» Мирослава Ковальчука із селища Заболотова на Снятинщині?