Чиїми руками руйнується довкілля Прикарпаття?

Відомо, що незнання законів не звільняє од відповідальності. Якщо юридичні норми нині більш-менш доносять до світлих голів молодого покоління, то нормами екології та збереження довкілля часто-густо нехтують. Чому так? Адже світ, в якому ми живемо, не менш важливий для суспільства. І хто ж відповідатиме за наслідки?

Чисто не там, де прибирають...

Суспільство, з одного боку, начебто й готове реагувати на нагальні екологічні проблеми. Про це свідчить участь населення у різноманітних волонтерських програмах з прибирання та озеленення територій. Зокрема, в квітні вже втретє проводилося всеукраїнське прибирання і до такої акції приєднується щораз більше людей. Та є другий бік медалі — береги річок, ліси та інші місця масового громадського відпочинку повністю забруднені. Якщо ту ж Говерлу ще прибирають (це, напевне, внесено у вартість квитка для пропуску на вершину), то до інших місць, приміром лісопосадок поблизу міста, руки не доходять. Так, пройшовшись берегом річки Бистриці, яку за літо відвідали тисячі жителів міста, можна побачити що хочеш: пляшки, пакети, пластиковий посуд, харчові відходи, склотару та багато чого іншого. Те саме стосується й лісу на Вовчинецьких горах. А що вже говорити про більш віддалені території?.. Невже в найближчому майбутньому такі місця мають перетворитися на звалища?!

Усвідомлення проблеми — це перший крок до її розв’язання. Варто змінити та переосмислити особисте ставлення до нібито повсякденних речей. Фосфатні пральні порошки, дезінфікуючі та мийні засоби, поліетиленові пакети чи ті ж пластикові пляшки, залишені під найближчим кущем, завдають непоправної шкоди довкіллю сотні років.

Все починається з малого...

Кожен може змінити світ! Оптимістично звучить, чи не так? і якщо замислитись, то від конкретної людини і справді залежить багато. Звичайно, одна людина не в змозі запобігти екологічній катастрофі, очистити річку, позбирати все сміття чи зменшити вплив парникового ефекту. А з другого боку, якщо  кожен усвідомить власну значимість, то довкола буде чистіше й безпечніше. За прикладом далеко ходити не треба. Всі ми нарікаємо на кількість автомобілів у містах, а відтак — і на загазованість повітря, яким дихаємо. Вихлопні гази негативно впливають як на людей, так і на рослини довкола. Якщо ж кожен хоча б раз на тиждень відмовиться від проїзду в авто, а просто пройдеться пішки чи пересяде на велосипед, то користь як для оточення, так і для власного здоров’я буде надзвичайно великою. Крім того, економію пального відчує особистий гаманець, вже й не казатиму про збереження вичерпних природних ресурсів. Хоча велосипед — це, напевно, не зовсім вдалий приклад, адже відсутність велодоріжок створює передумови екстремального пересування на дорогах. У Західній Європі велосипед дуже популярний і безпечний засіб пересування, адже там обладнані спеціальні велодоріжки.

Шанобливе ставлення до природи виховується з дитинства. Завдання батьків, вихователів та вчителів — донести цю інформацію до тих таки світлих голів, які перш за все потерпають і ще неодноразово відчують на собі наслідки від необдуманих та легковажних дій сучасного покоління. Тому, знову ж таки, все починається з малого — віку, вчинку, кроку.

Через перезавантажений шкільний розклад, який «тріщить по швах» від надмірної кількості необхідних предметів, мабуть, недоцільно вводити екологію як окрему дисципліну. Нині уроки екології, зокрема в початковій школі, проходять на рівні факультативу для незначного кола школярів.

«Ми створювали гід-бригади і разом прибирали територію школи, — розповідає Ольга Камінська, працівник івано-Франківського еколого-натуралістичного центру, яка й проводить екологічний гурток в одній зі шкіл міста. — Діти, які хоча б раз взяли участь у таких заходах, не посміють викинути папірець попри урну. Вони й інших навчають. Крім того, вчимо дітей викидати пластик виключно у спеціальні контейнери, адже така пляшка розкладається близько 200 років, а внаслідок переробки з неї можна отримати важливу вторсировину. Дітки також знають, що не можна викидати батарейки в смітник. Одного разу до мене підійшла бабуся мого учня і розповіла, що хлопчик сварився з нею, коли побачив, як та викидає батарейки у смітник». 

Моменти економії

Дбати про довкілля не лише корисно, а й вигідно. Найпростіша арифметика підкаже реальну вигоду від збереження довкілля і зруйнує стереотипи довкола слова «Еко». Отже...

Почнемо з енергоощадних лампочок. Така лампа працює в 6-20 разів довше, ніж звичайна розжарювання, крім того, економить електроенергію. Та коштує вона дещо дорожче. Приміром, за лампу розжарювання доведеться заплатити 3,5 грн., енергоощадна ж коштує від 20 грн. Проте і за найскромнішого терміну служби, який у шість разів перевищує «життя» звичайної, виходить все одно дешевше (6х3,5=21 грн.). Отже, замість того, щоб бігати защораз до крамниці, варто раз купити енергоощадну, в якої, крім усього зазначеного, світловіддача набагато вища (23 Вт енергоощадної=100 Вт потужності звичайної). Та другий кінець палиці в тому, що енергоощадна лампа містить 2,5 мг ртуті. Тому такі засоби освітлення  в жодному разі не можна викидати на смітник, їх слід утилізувати на спеціальному підприємстві. На жаль, в місті немає пункту прийому енергоощадних лампочок, на цьому також наголосила еколог Ольга Камінська.
Після кампанії щодо шкідливості вживаних батарейок урни для збирання цих виробів можна знайти ледь не в кожному магазині. Зокрема, в одному із торгових центрів міста можна побачити велетенську батарейку — урну, де доступною мовою вказано, що одна батарейка, викинута на смітник, забруднить 20 кв. метрів ррунту або 400 л води. Та щоб не шукати пунктів прийому зіпсованих батарейок, варто запастися акумуляторами. Одна пальчикова батарейка коштує 5-8 грн., її вистачає від тижня до місяця. Натомість дві акумуляторні можна придбати за 30 грн. в комплекті із зарядним пристроєм. Тож коли така батарейка розряджається, її властивості можна відновити, тому термін служби її фактично необмежений. Отже, така батарейка лише вдвоє-втроє дорожча, та служить набагато довше. 

Про збереження довкілля «дбають» і наші високопосадовці, які рік у  рік відкладають ухвалення закону про заборону виготовлення і ввезення поліетиленових пакетів. Такий документ мали підписати ще до кінця 2012 року, нині фігурує інший термін — до 2016-го. Адже поліетилену треба знайти заміну, якої наразі немає. Спадають на думку паперові пакети, проте їх виробництво значно дорожче, крім того виготовляють їх з деревини, ресурси якої обмежені. Тож поки альтернативи немає, варто запастися екосумкою, що до того ж дуже економно. Якщо порахувати, що пакет купують кожен раз, то теж набігає чимало. Здавалося б, не шкода заплатити зайву гривню чи дві, особливо якщо на покупки витрачається кругленька сума. Але, «дійшовши до дому», пакет потрапляє в смітник. Тож, за скромними підрахунками, при закупівлях через день, якщо при цьому одну гривню витрачаєте на пакет, знову ж таки це виходить 15 грн. на місяць і 180 грн. — на рік. Екосумка ж обійдеться приблизно у 10 грн. Проте, ще гіршим є те, що пластиковий пакет служить приблизно 20-30 хвилин, а шкоди завдає на багато років.

* * *

Цей перелік можна продовжувати нескінченно, проте варто хоча б на мить замислитися над тим, яким буде наше завтра. «Багато є див на світі, та найдивніше — це людина» (Софокл). Лише людина забруднює річки, а потім з них п’є воду, занапащає ррунти, а далі намагається очистити їх, отруює повітря і задихається від того, що немає чим дихати...       

P. S. Наприкінці минулого навчального року другокласники, гуляючи на території школи, побачили багато пляшок, розкиданих під деревами. В дітей одразу виникло запитання: «Це монстри таке зробили?» На таке дитяче запитання вчитель відповіла: «Ні, не монстри, а люди». Та чи можна назвати таких людей — людьми чи, може, правильніше називати їх так, як вважають діти, — монстрами...

Ірина ФЕДОЛЯК, "Галичина"