Дайте цій пані автомат або Чи зможуть українки воювати?
Війна — це там, де убивають. Жінці на війні місця нема, бо жінка є для того, щоби життя давати, а не відбирати. Образ жінки-берегині міцно засів у свідомості нашого досить-таки консервативного суспільства, але навряд чи він тепер узгоджується з дійсністю на 100 відсотків. Останні події в Україні довели, що жінки не вдовольняться вже навіть роллю того, хто подає набої, — жінки самі будуть стріляти. І наші галицькі пані цю тезу доводять.
«Перший крок до виконання громадянського обов'язку зроблено! В добровольці записалася!», — написала ще 6 березня на своїй сторінці у соціальній мережі Facebook львів'янка Тетяна Турчина. Вона стала однією з перших в Україні осіб жіночої статі, які висловили бажання захищати Батьківщину у Збройних Силах України. Станом на тепер таких жінок вже десятки.
Львів'янка Тетяна Турчина — одна з тих жінок, які вже записані у резерв Збройних Сил України
«Вирішила піти на цей крок за кілька днів після вторгнення в Крим. Думала про те, що я можу зробити для своєї країни, от і вирішила, що треба її захищати, бо сьогодні — Крим, а завтра до Львова доберуться, — пояснює свої дії Тетяна. — Воювати в разі чого ми будемо не за владу і не за президента, а кожен за себе, за своє майбутнє».
Бойові українки
Те, що жінки можуть не лише робити канапки, українки довели за три місяці Майдану. Згідно з дослідженням фонду «Демократичні ініціативи», на початку протестних акцій на центральній площі Києва було приблизно 43% жінок. У січні, під час подій на вулиці Грушевського, їхня частка впала до 15%, але, зі слів експертів, потім швидко знову зросла. Спершу мало не як жарт, але з часом цілком поважно сприйняли створення на початку лютого 39-ї Жіночої сотні Самооборони імені Ольги Кобилянської. Дослівно за 2–3 дні після створення до неї зголосились більше 200 жінок. Серед пріоритетів сотні — психологічний і фізичний вишкіл представниць «слабкої» статі, щоби дати відкоша «Беркуту».
Жінки на Майдані захищали поранених у лікарнях, роздавали листівки, а вночі нарівні з чоловіками патрулювали барикади. Зрештою, вже хрестоматійними стали зображення дівчат, які допомагали заготовляти бруківку в дні особливого неспокою, а також розливали «коктейлі Молотова». Дівчата, що пройшли Майдан, переконані: якщо буде реальна небезпека, вони підуть захищати країну і від зовнішнього ворога.
«На мою думку, ми готові і будемо йти. Тим більше, що вже є досвід забезпечення тилу, подавання набоїв, логістики, доправляння ресурсів, вивезення поранених. Це рівною мірою робили і жінки, і чоловіки. Водночас зараз багато жінок також вчаться стріляти, підтягують фізичний рівень. Люди готові стати на захист країни, і жінки не виняток — вони теж ходили під кулями і отримували поранення, ризикували і викладалися по максимуму», — розповідає львів'янка Василина Думан, яка була на Майдані фактично з перших днів і до кінця лютого.
За інформацією Олександра Поронюка, керівника Західного реґіонального медіа-центру Міністерства оборони України, до військкоматів Львівської області вже записалося понад 5 тисяч добровольців, серед них — півсотні жінок.
«У багатьох українців останнім часом міняються життєві орієнтири. Патріотизм, любов до Батьківщини вже не є просто словами. До наших військкоматів на Львівщині зголосилось дуже багато людей. Єдине: військо — не громадська організація, ми не можемо брати всіх, вдягати у форму та давати зброю. Ми враховуватимемо ці списки і відбиратимемо тих, кого передусім потребує армія. Звісно, серед добровольців у нас є неповнолітні, або, навпаки, люди похилого віку. Але ми їх переконуємо, що не треба йти. Передусім потрібні фізично сильні чоловіки. Зголошуються активно і жінки — ті, хто відчуває психологічну та фізичну змогу», — розповідає Олександр Поронюк.
Військовики кажуть, що добровольці-жінки є і в інших областях України. Щоправда, розголошувати їхню кількість не дуже хочуть. Як зазначає офіцер реґіонального медіа-центру Міноборони Володимир Скоростецький, охочі дівчата приходять на збірний пункт.
«Ми, на жаль, не можемо називати імена, кількість та місце, де саме є жінки-добровольці. У нас є військовозобов'язані жінки за військовими спеціальностями, здебільшого вони залучені у медичній галузі. Сказати точно цифри я не зможу, у зв'язку з обмеженням розголошення такої інформації», — пояснює Володимир Скоростецький.
Нежіноча ґвардія і жіночі професії
«Маємо ґендерну політику у військах — жінка має рівні права з чоловіком. Тобто якщо вона солдат, то виконує обов'язки так, як солдат. Якщо офіцер — то виконує його обов'язки. Всі займаються відповідно до плану занять, ніхто не може займатися менше. Якщо жінка має військове звання військовослужбовця запасу, то це звання вона буде мати під час виконання службових обов'язків в армії», — стверджує пан Скоростецький.
Разом з тим, зі слів його колеґ, вони би хотіли, щоби жінки мали в армії передусім «жіночі» професії. «Нам потрібні жінки, зокрема, як медики, парашутистки, зв'язківці тощо. Тому у першу чергу ми відбиратимемо тих, хто передусім потрібен нині для армії. Ми розуміємо, що жінкам складніше переносити військові умови. Це намети, бойова техніка, відсутність комфорту. Намагаємось якось полегшити ці умови, але всі розуміють складність часу. Жінок задіюємо до легших професій. Нам як слов'янам близьке ніжніше ставлення до жінок, ніж у європейців. Мені не дуже би хотілось, щоби жінка несла боєприпаси, які важать більше, ніж вона», — каже Олександр Поронюк.
Попри дбайливе ставлення чоловіків, самі жінки запевняють, що готові в армії до всякої роботи.
«Армія — це те місце, де немає жіночих чи чоловічих професій. Якихось амбіцій щодо того, що саме буду робити, не маю. Треба воювати — буду воювати, треба картоплю чистити — буду чистити. Головне — бажання допомогти країні і захистити своє майбутнє. Кожен для себе має задати питання, що я можу зробити, аби жити стало краще. Щодо навичок, то головне — бажання, а всього можна навчитися», — наголошує у розмові зі «Z» Тетяна Турчина.
Якщо у Збройних Силах жінки-добровольці ще мають шанс реалізуватись і як воїни, то Національна ґвардія їм такого шансу давати не збирається. Як повідомили «Z» на гарячій лінії запису до Нацґвардії у західних областях України, туди записують лише чоловіків від 18 до 40 років, у доброму фізичному стані, які не мають проблем зі здоров'ям і готові принести всі документи, щоби влаштуватись на роботу. Натомість жіночу роль тут бачать виключно у жіночих професіях — зв'язківців та медиків. І то наразі таких не набирають, адже і своїх досить.
«Перевагу надаємо тим, хто служив у Збройних Силах, внутрішніх військах чи Національній ґвардії і хто має добрий фізичний стан. Також важливо, аби військова спеціальність людини збігалась зі штатним розписом, який у нас буде. Тих, хто підходить, але зараз нам не потрібен, ми записуємо в резерв. Усіх попереджаємо, що служити будуть не лише у Львові, зарплата стартує від 1800 грн. Ми фактично є військами спецпризначення, відбір у нас доволі жорсткий. Тому про жінок не йдеться. Нам потрібні люди, які виїжджатимуть у будь-яку точку і зі зброєю в руках захищатимуть Україну», — повідомили нам у Нацґвардії.
Передові медики
Протягом останніх тижнів активними є не лише ті жінки, що готові брати до рук зброю і стояти пліч-о-пліч у бою. Чимало українок намагаються поліпшити свої знання з медицини, щоб у разі чого таки поповнити лави армії.
Зі слів Ніни Добренької, директора медико-соціального центру, на базі якого створено навчальний клас для навчання першої медичної допомоги у Львові, від 6 березня на курси записались понад півтори сотні людей, більшість — жінки.
«Раніше до нас приходили люди, яким потрібно було це знати: альпіністи, водники тощо. Тепер маємо іншу ситуацію. Звичайно, до цього підштовхнули останні події в країні. Люди хочуть знати, як рятувати близьких людей. Вчимо людей найнеобхіднішого. Попереджаємо, що не вчимо людей до війни, але все одно нас постійно просять про цільові заняття, тож довелось підкориґувати трошки курси», — розповідає Ніна Добренька.
За життя Олесі Жуковської, шию якої пробила куля снайпера, молилася вся Україна
Тернополянка Олена останні місяці здебільшого була на Майдані. Спершу просто висловлювала свою громадянську позицію з усіма, допомагала організаційно, а згодом зрозуміла, що потрібна там професійно — як медик. Нині вона допомагає викладати курси першої медичної допомоги у рідному Тернополі.
«З курсами у нас — як і з військкоматами. Ще півроку тому ніхто не вірив, що добровільно піде, а тепер стоять черги. Більшість, звісно, жінки. Чоловіки більше хочуть захищати країну зі зброєю в руках. Натомість багато жінок знаходять себе у медицині, — каже Олена. — Я вперше рада, що є військовозобов'язаною. І я така не одна. Більшість моїх коліжанок готові йти санітарками, медсестрами, будь-ким, аби допомогти. Звісно, війни ніхто не хоче, але всі готові у випадку чогось робити свій внесок».
