Франківець створює вражаючі кадри, знімаючи рух сонця над містом

Франківський фотолюбитель Сергій Міщенко уже майже 10 років експериментує зі зйомками руху сонця над обрієм – соларографією. Нині його можна назвати одним із найбільш впертих і досвідчених у цій справі в Україні.

Сергій Міщенко перебрався із Франківська до приміського села – подалі від асфальтної метушні. На життя разом з дружиною підробляють онлайн. А вільний час використовують на творчі експерименти, пише Репортер

Сергій не одразу може пригадати, з чого все почалося. Його перші фото з треками (шляхом) сонця датовані 2009 роком. Раніше він ще ґрунтовно цікавився плівковими фотоапаратами і фотодруком.

«Інтерес до плівки і ручної фотографії виник десь у 2006-му, – говорить Сергій Міщенко. – Перший фотоапарат мені подарували, я почав купувати інші, перепробував різні формати й техніки, вінтажне барахло – об’єктиви, камери, папір, фотохімія, друк».

Відтак Сергій спробував пінхол-фотографію, коли в якості камери використовують світлонепроникну коробку з невеликим отвором. Спочатку пробував робити пінхол камери, вивчав їх будову. А потім перейшов на соларографію.

«Пінхол фотографія – це ти став перед ратушею, відкрив дірочку камери, почекав 5 хвилин, закрив дірочку і пішов додому. Далі ти використовуєш хімію, аби отримати негатив, – пояснює Міщенко. – А соларографія – це встановив камеру, відкрив дірочку і пішов, забув… на рік. Тут негатив отримуєш без застосування хімії: відкрив банку і дістав готове зображення. Але через тривалий період – тиждень, місяць чи рік! При чому на чорно-білому фотопапері буде кольорове зображення».

Аби отримати результат, окрім знань у фотографії, потрібен будь-який закритий контейнер – сірникова коробка, чашка, а також – фотопапір і розуміння того, як сходить сонце, як світло відбивається від об’єктів. Сергій обрав для своїх фотоекспериментів банку. Каже, що виходить цікавий ефект заломлення, таке собі інвертоване риб’яче око.

Після того, як негатив дістали із саморобної камери, він починає вигорати і зображення руйнується. У соларографії доводиться чекати майже рік, аби, якщо все вдасться, отримати результат, створений сонцем і світлом. Але потім, на світлі, зображення зникає за лічені секунди.

«Це якась така тлінність всього, – говорить Сергій. – Але в цьому й унікальність соларографії, окрім інших складових – астрономічної, метеорологічної чи просто фотографічної. Сьогодні завдяки технологіям все простіше – зісканував і маєш незліченну кількість копій у різній роздільній здатності. Але сканер теж вбиває негатив: у дешевшому маєш дві-три спроби, а в потужному – раз проїхало і все».

Остаточний результат передбачити неймовірно важко, каже Міщенко. Все залежить не лише від теорії чи технічних можливостей зробленої власноруч камери. На початку Сергій робив камери з баночок від 35-мм плівки. Потім перепробував різне.

«Перші мої камери були зовсім недолугі. Результат був, але тепер я це вже не вважаю результатом, бо маю з чим порівняти, – говорить Сергій. – У хід йшли банки від парфумів, жерстяні – від круп, намотані саморобні, але туди легко потрапляла волога. Найдовше «просидів» на балончиках від фарби. В мене їх було багато. Та алюміній – ідеальний варіант, якщо в кінці хочеш отримати фото, крім того, він не ржавіє і не окислюється».

Він прикріпляє саморобні камери до балконів чи вікон знайомих. Буває, знаходить вдалі ракурси і в громадських будівлях чи на занедбаних промзонах, але там більший ризик, що банку зірвуть.

Використовує протермінований майже на 20 років фотопапір, який колись скуповував на блошиних ринках і розпродажах. Бо кілька нових листків коштують більше тисячі гривень. Жартує, що фотопаперу ще спокійно вистачить на кілька років. Але його якість теж впливає на результат.

Саме через невдоволеність папером у якийсь момент Міщенко залишив соларографію. Треки сонця зафіксувати вдавалося. Але зображення об’єктів на фото залишалося розмитим. А його цікавили ще й міські об’єкти – пам’ятки в центрі, занедбані промзони чи просто дерева.

Через три роки Сергію до рук потрапив новий якісний папір. І почалися чергові спроби, прийшла нова хвиля захоплення.

«Я думав, що новий папір стане панацеєю. Всюди його розставив і він дав мені в кінці нульовий результат, – каже Міщенко. – Як так? Тепер я вже знаю, що це лише одна зі складових успішного результату. Папір треба відтестувати у всіх можливих способах, щоб зрозуміти, як правильно ним користуватися. Важливо також, як ти зробив камеру, як її направив, яка відстань від дірки, скільки часу ти висвітлюєш, напрямок, погодні умови, вологість…».

Усі ці фактори перетворюють соларографію на постійний процес навчання і пізнання чогось нового, пояснює фотограф. І тут досвід колег допоможе не сильно. Вони діляться своїми досягненнями на спеціалізованих сайтах чи форумах. Але потрібно враховувати, що в них – інші локації та папір, клімат, погода. Можна якісь нюанси передбачити, але одного рецепту чи схеми немає.

«Коли, здавалося б, уже знаю 99 % всього, обламуюсь на нуль і знову починаю вчитися, – каже Сергій. – Я перезакладаю банки щороку. Іноді на одні й ті ж локації. Буває, ніби все спрацювало, але дощ затік – зіпсув фото, і ставлю ще раз. Я можу розставити по дві-три банки на одну локацію і у всіх – різні результати. Лише так можна отримати відповідь: цей папір працює на відстані до 50 метрів, а цей – захоплює об’єкти і за 100 метрів».

Крім суто технічних факторів, є зовсім непередбачувані моменти: саморобну камеру може залити дощем чи присипати снігом, а ще її можуть банально зірвати. Так з 10 розвішаних у місті камер, Сергій може отримати результат із п’яти, і лише один буде вартувати того, щоб комусь показати.

«Щоб не профукати рік, треба класти 100 камер, хоча б по дві-чотири на одну локацію. І тоді за рік можна отримати 30-40 результатів. Лише так вдасться себе убезпечити і отримати тестові зразки, які покажуть, що саме спрацювало, – говорить Сергій. – У мене на подвір’ї є грушка і я дуже хочу її зняти. Перші три рази у мене не вийшло, а тепер треба її зрізати…»

Розповідає, що найдовше залишав банку на 14 місяців, але це не межа. У себе на подвір’ї поставив одразу три, щоб отримати результат через рік, 2,5 і 5 років, а потім – порівняти. Поки ще чекає.

Нині у Сергія за всі роки експериментів назбирався грубий стос соларографій – близько сотні фотолистів. Ті, що вдалися, він потрохи викладає у Facebook спільноті – SolarStar. Згодом планує виставку.

«Я критичний до своїх робіт і чекаю, аби назбиралося більше якісних робіт, з якими можна вийти. Хоча б 20, – говорить Міщенко. – Для цього потрібен час. Думаю, наступного року зберу весняно-літній «врожай» і буде що показати».