Халупа зі «шпаківнею»: У Ворохті через незаконну надбудову і бюрократизм старезна хатчина може щомиті завалитися
Селище Ворохту Яремчанської міської ради я б образно назвав ще воротами в гуцульські Карпати. Недарма ж іще за Польщі цю місцину облюбувало собі високоповажне посполите панство і приїжджало в Карпати не лише на літній, а й на зимовий відпочинок.
А старезні польські халупи неподалік залізничної станції, свого часу призначені для тимчасового сезонного перебування відпочивальників, хоч і почорніли від років, та для декого з місцевих жителів і досі є прихистком. Тож ця будівельна бідота і сучасні рясні новобудови в сусідстві творять такі собі ворохтянські архітектурні контрасти, які дуже кортить назвати гримасами.
Дорогою до помешкання пенсіонерки Катерини Берези — малесенької кімнатчини у зведеному ще за Польщі дерев’яному двоповерховому відпочинковому будинку на вулиці Михайла Грушевського, 26 — тішить око активне упорядкування території навколо давнього польського костелу Успіння Пресвятої Богородиці. На тлі цієї архітектурної краси в оточенні сучасних приватних обійсть навіть здалека стає зрозуміло, що будинок №26, у якому живе старенька Катерина Береза, не має господаря, а люди, що в ньому мешкають, — не разди. Навколо будинку — прохідний двір і безлад: понабудовувані якісь шопки, кучки, дровітні, халабудкиѕ А ті «шпаківні», які без смаку і самовільно добудував замість третього поверху спритний сусід, гідний разда і до стайні не приліпив би.
Кімната на першому поверсі, в якій мешкає Катерина Береза, загромаджена дошками, дровами та якимось господарським непотребом — стайнина ж свого часу згоріла. В одному куті — ліжко, в другому — плита на дровах, неподалік — шафа і т. д. Я підвів очі вгору — й остовпів: півстелі відпало і лише ліскування звисає з глиняної основи. Якби такий шмат глиняної стелі усією вагою, Боже збав, обвалився на стару і самотню жінку, то й помочі не встигла б допроситися.
Звісно, нема підтверджень, що саме реконструкція верхньої квартири призвела до просідання стіни й обвалу стелі, бо в травні — під час обстеження комісією селищної ради житлового будинку на вулиці Грушевського, 26 — «жодних будівельних робіт у вказаному будинку не проводилось», «власника вказаної квартири на місці не було і ознайомитися з правоустановчою та технічною документацією на квартиру №5 (насправді №6. — Авт.) комісія не мала змоги». Дивно, що після такого «обстеження без обстеження» комісія з місцевих фахових спеціалістів не помітила третього поверху в двоповерховій будівлі і не знайшла можливості повторно обстежити будинок, а просто відписалася — порекомендувала Катерині Березі звернутися із відповідною заявою до управління державної архітектурно-будівельної інспекції в області. Може, з івано-Франківська краще видно будинок, у якому живе Катерина Береза, ніж з Ворохти чи Яремча?
Катерина БЕРЕЗА, пенсіонерка-ворохтянка:
— Будинок розрахований на шість родин, а тепер живе три. Моя проблема в тому, що через реконструкцію, яку свого часу неправомірно зробив сусід зверху, — поставив бруси, на них підлогу і відтак навколо всього другого поверху звів стіни, просідає кут нашого будинку — якраз у моїй квартирі. Боюся, щоб не зруйнувався. Сусід квартиру після реконструкції продав якійсь жінці з Києва і нічого його не обходить. Вона мені казала, що за документами нема жодної надбудови. Я була і в міськраді в Яремчі — відповіли, образно кажучи, «як на вечір дітям спати». Була я і в селищній раді Ворохти — голова Петро Кермощук казав, щоб сусід робив мені в кімнаті ремонт. «Потім, потім, потім» — і так кілька років поспіль лише обіцянки я чула від сусіда. Хай найперше розбере те, що понабудовував зверху, а відтак і ремонт мені зробить. Ще не пізно все поправити, хоч наразі мої звернення до місцевих чиновників — як горохом об стіну.
На наш погляд, щонайперше треба зробити проживання Катерини Берези у її кімнатці безпечним, і для цього доречно не гонити жінкою по обласних чиновницьких кабінетах, а згадати: крім чужого врядування є ще своє самоврядування. А якщо відтак пенсіонерка захоче проблему вирішувати в суді, то ми б їй порадили попередньо добре все зважити перед тим, як домагатися демонтажу надбудованої дерев’яної конструкції. Адже давня літня будова, зведена ще за Польщі, дуже слабка — може й розсипатися від втручання. Проте Катерина Береза думає інакше: «Якщо нести мішок з ріпою на плечах і враз його зняти, то й плечам стане легше. Так само і з будинком, якщо з нього неправомірно добудований поверх забрати...».
