«Хороші» люди

Коли «бахнув» Чорнобиль, ми до вас їздили, - каже мені жіночка на київському ринку, - боялись тут бути, сусіди трьохкімнатну квартиру навіть поміняли на луганську двокімнатну.

Прості люди розуміють один одного краще в безпосередньому спілкуванні. Навіяні образи, стереотипи розчиняються в спогадах про спільні біди. Люди відчувають пульсацію істини в контакті очей, в без оглядки виказаних думках. Від того особливо відчутно, як в суспільство вживлюються стереотипи через ЗМІ, політичні гасла та навіть провокаторів.

Леонід Кравчук в одному із недавніх інтерв’ю заявив, що навіть «хороші люди» підтримують сепаратистів на сході України і дивляться в бік Росії. Таку думку він підвів до висновку, що вирішити питання на сході України силою неможливо. Я не знаю коли останній раз Леонід Макарович був на Донбасі, але з його слів видно, що перший Президент України в своєму амплуа. Принцип «моє діло сказати» в його випадку є так би мовити main stream політичної діяльності. Але ж слово в наш час та в нашій ситуації давно перестало бути порожньою оболонкою і використовується ворогом на 200 відсотків на свою користь. Ще не встигли ми переварити фразу Леоніда Кучми про начебто пригнічення російської мови в Україні, як за нею з’явились думки Леоніда Кравчука про «хорошість» проросійських мешканців. Я, як луганчанин, маю повне право відповісти Леоніду Кравчуку, що Росію жодна, підкреслюю жодна «хороша» людина не підтримує. Ті хто міг зробити відповідні висновки щодо агресії Путіна, зробив це ще весною. Хоча може у Леоніда Макаровича, звичайно, свої визначення хорошості.

В інтернеті з’явилась низка інтерв’ю про те, що навіть деякі комбати визнають неспроможність нашої армії воювати та необхідність паузи. Ці ж комбати мали б при цьому пояснити чому за літо було побито стільки добровольців, в той час як регулярну армію з професійними військовими частенько тримали в тилу. Чому бронежилети купувались волонтерами, які своїми силами доставляли їх на передову, в той час як держава виявилась неспроможною екіпірувати своїх героїв. І взагалі – чому питання сепаратизму і бандитського розбою не вирішувалось своєчасно навесні? Важко сперечатись з тим, що з росіянами, які до війни готувались, воювати дуже складно. Важко дискутувати з приводу того, що ми втратили багато ключових позицій і нам тяжко продовжувати визвольну операцію. Але спроба потушити полум’я паперовими угодами більш нагадує або безпомічність, або якусь відверту авантюру. Мир, як сказав Цицерон, можна добути лише перемогою, а не угодою. Тим більше коли мова йде про агресора, який явно не бажає зупинятись і зробив все щоб перетворити схід України на середовище перманентної дестабілізації. Але на ці питання Леонід Кравчук, який ще в березні грозився з рушницею піти воювати до Криму, чомусь також не хоче відповідати. Так би мовити, маємо те що маємо. Ця формула безумовно мудра, але для філософів, а не для політиків від промов і рішень яких наразі залежать тисячі доль і життів.

Зрозуміло, що такі виступи колишніх і теперішніх політиків, інших персон, мають на меті не просто виправдати відверті прорахунки влади, а й заповнити інформаційний вакуум, який зараз дуже відчутний і який не може заповнити Президент. 25 вересня Петро Порошенко має в черговий раз виступити перед журналістами, можливо зробивши певні висновки із попередньої прес-конференції, яка явно не заспокоїла громадян. Любий вакуум і невизначеність в період нестабільної, гострої ситуації лише поглиблює нервозність в суспільстві. До речі саме це відбувається і на Донбасі навіть серед того населення, яке підтримувало бойовиків. По районним центрам територій, які зараз контролюються бандитами, пройшли «бунти». А саме так виступи невдоволених бандитською сваволею громадян назвали журналісти. Знаючи регіон, я б не перебільшував з визначенням. На бунт Донбас не спроможний, але він спроможний повестись на провокацію, тло для якої назріло. Саме цим мали б зайнятись наразі українські служби – робити посили для невдоволеної ситуацією левової частини населення Донбасу. І тема миру тут була б доречною, але подана мала б зовсім інакше ніж зараз – не в контексті слабкості, а в контексті любові. Ви хотіли жити краще з Росією? Так ви їй непотрібні. Ви хотіли мати в три рази вищу пенсію? Ну то вас позбавили і тої якої ви мали, нагодувавши обіцянками. Зараз, до речі, явно дезорієнтовані в соціально-економічних питаннях бойовики намагаються вдатись до класичних «шаріковських» принципів – все взяти і поділити. Пенсію всім обіцяють однакову на рівні 1800 грн (не в рублях, бо Росія з «кормлением кормильца» не спішить). Взагалі, відчувається як так звані «ЛНР» і «ДНР» намагаються вирішити соціальні проблеми за рахунок України, але при цьому залишити актуальним міф про рятівну Росію (і це їм вдається!). Наприклад, у місцевих українських «вишах», де вчити і нікому, і нікого, планують видавати дипломи російського зразка. Тобто продовжується гра в «триколори», але за рахунок самого народу та країни. Ті хто це зрозумів, вийшли на вихідних 21-22 вересня на мітинги в Антрациті, Алчевську, Ровеньках та Стаханові примусивши бандитів попрацювати і язиком, і мізками. Виявляється з народом треба говорити і навіть щось пояснювати. А це непросто. Саме тому ні до чого кращого ніж заклики до терпіння та зрештою погроз терористи не дійшли. Для роботи з народом мікрофону виявилось недостатньо. Без автомату поки що не обійтись. «Живемо в час тяжкий, але чесний», - пише в інтернеті одна «ватниця» із Луганська. І враховуючи те, як легко згадані мітинги були розігнані автоматниками, я не можу з нею не погодитись. Вам дійсно чесно натякають хто ви, «ватники», є для Путіна і його озброєного зброду. Шкода, що поки що не всім це із вас дійшло. Та і як може дійти, якщо вже в Києві дехто через ЗМІ ладен назвати вас «хорошими».

Але є не політики, не популісти, не «проекти», а такі київські жіночки, які пам’ятають часи, коли їм довелось ховатись від біди на Луганщині. І саме вони інколи краще за професіоналів журналістів, політологів, політиків працюють на те, щоб ті хто повертаються на батьківщину в зону «перемир’я» доносили до обдурених громадян прості азбучні істини. Істини доброти і адекватного співіснування, взаємоповаги і відвертості. Вони руйнують шаблони і нівелюють стереотипи, яких безліч набуто не лише на Донбасі.

Валенти Торба, День