Історія депутата Івано-Франківської обласної ради Михайла Іваночка, який пішов добровольцем на фронт
Депутат Івано-Франківської обласної ради Михайло Іваночко — водій-санітар 3 батальйону "Свобода" 4 бригади швидкого реагування "Рубіж" Національної гвардії України. На війну чоловік пішов у перші дні повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Вже понад рік військовий разом зі своїми друзями захищає кордони країни.
Про військовий вишкіл, побратимство і бажання змінювати Україну, про віру й цінності, страх і бачення майбутнього військовослужбовець Михайло Іваночко розповів Суспільному.
З політика — у військові
Михайло Іваночко усвідомив, що війна з Росією неминуча ще у 2013 році, коли в Україні тривала Революція гідності. Чоловік пригадує: 21 листопада разом із друзями зібралися у нього вдома на святкуванні іменин. Тоді побачили по телевізору про заворушення в Києві й вирішили наступного дня поїхати до столиці.
"Вранці 22 листопада ми виїхали на Майдан і побачили, що там починаються незворотні процеси. Я це зрозумів одразу, бо побачив, які рухи йдуть, бачив підозрілих людей, які з’явилися на Майдані. Я побачив молодих хлопців, дівчат, які хочуть щось змінити в цій країні, як прибігають з Верховної ради різні депутати, щоби на собі "сорочку порвати", — розповідає Михайло Іваночко.
Військовий каже: від самого початку його найбільше вразило відчуття братства, яке панувало серед присутніх на Майдані. Саме тоді чоловік зрозумів, що має залишитися і долучитися до створення нової української історії.
"Накреслювалося велике мільйонне віче біля Українського дому, і вже на ньому ми зрозуміли, що дійсно підуть незворотні процеси. Тоді біля Адміністрації президента та Кабміну почалися перші заворушення. Були перші полонені, яких забрали у СІЗО. Серед них був, пам’ятаю, націоналіст із Бахмута Андрій Лоза, якого заарештували першим", — говорить Іваночко.
Разом з друзями Михайло Іваночко брав участь у всіх заходах, що відбувалися на Майдані в Києві: був у Жовтневому палаці, на мітингах під стінами Верховної ради.
"Там я втратив свого друга Сергія Дідича, загинули й інші хлопці. Тоді ми бачили, як на вулиці Інститутській, поблизу Верховної ради, десь ближче до вечора почали підсуватися "беркутівці". У той момент я зрозумів — війна не за горами", — пригадує чоловік.
Після Майдану Михайло Іваночко працював головою Надвірнянської адміністрації.
"На цій посаді я побачив, що твориться в Кабміні, несправедливість, яка відбувається в країні. Уже тоді стало зрозуміло, що треба готуватися до війни", — говорить Михайло Іваночко.
Чоловік створив волонтерську організацію, яка допомагала військовим на сході країни. Втім усвідомлення агресії північного "сусіда" все одно мотивувало Михайла Іваночка готуватися до боротьби.
Шлях добровольця
Після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну Михайло Іваночко твердо вирішив піти на фронт.
"На місцях почали формувати тероборону. Оскільки я на той момент ще працював, обов’язків було безліч. Та й державна бюрократія не оминула. Тож процес мого офіційного оформлення в лави військовослужбовців тривав більш як три з половиною місяці", — каже
У березні 2022 року чоловік добровільно покинув цивільне життя заради захисту держави від російських військ. 26 березня він підписав контракт і став бійцем батальйону "Свобода", що був сформований у Київській територіальній громаді.
"Ми звільняли тоді Київ. Допомагали бійцям все возити, місцевим людям. Мої друзі по батальйону увійшли до Національної гвардії України, і після того я одразу поїхав на Схід", — розповідає Іваночко.
4 жовтня його мобілізували до лав НГУ у 3 батальйон "Свобода" 4 бригади оперативного призначення "Рубіж" імені Сергія Михальчука.
Понад 200 днів на передовій, більш як 200 врятованих бійців
На фронті Михайло Іваночко працює водієм-санітаром. Він разом із побратимами рятує з поля бою поранених та вивозить загиблих, аби рідні могли їх належно поховати.
"Понад 200 днів я на передовій захищаю українську державу. Їжджу не тільки на швидкій центральною дорогою, я разом зі своїми друзями вивожу хлопців буквально з "нуля" як поранених, так і, на жаль, загиблих. Загалом за дві ротації ми врятували понад 200 поранених бійців. Дехто з них вже знову повернувся на фронт, інші підлікуються і в наступну ротацію теж підуть захищати країну", — каже нацгвардієць.
Впродовж великої війни військовослужбовці 4 бригади НГУ боронили Київ, визволяли Рубіжне, пройшли Лисичанськ, Сєвєродонецьк, Бахмут, Курдюмівку, Спірне. Михайло Іваночко каже: хлопців вже не злякаєш нічим, бо є розуміння між собою, побратимство, і це — найголовніше.
З політика — у військові
Михайло Іваночко усвідомив, що війна з Росією неминуча ще у 2013 році, коли в Україні тривала Революція гідності. Чоловік пригадує: 21 листопада разом із друзями зібралися у нього вдома на святкуванні іменин. Тоді побачили по телевізору про заворушення в Києві й вирішили наступного дня поїхати до столиці.
"Вранці 22 листопада ми виїхали на Майдан і побачили, що там починаються незворотні процеси. Я це зрозумів одразу, бо побачив, які рухи йдуть, бачив підозрілих людей, які з’явилися на Майдані. Я побачив молодих хлопців, дівчат, які хочуть щось змінити в цій країні, як прибігають з Верховної ради різні депутати, щоби на собі "сорочку порвати", — розповідає Михайло Іваночко.
Військовий каже: від самого початку його найбільше вразило відчуття братства, яке панувало серед присутніх на Майдані. Саме тоді чоловік зрозумів, що має залишитися і долучитися до створення нової української історії.
"Накреслювалося велике мільйонне віче біля Українського дому, і вже на ньому ми зрозуміли, що дійсно підуть незворотні процеси. Тоді біля Адміністрації президента та Кабміну почалися перші заворушення. Були перші полонені, яких забрали у СІЗО. Серед них був, пам’ятаю, націоналіст із Бахмута Андрій Лоза, якого заарештували першим", — говорить Іваночко.
Разом з друзями Михайло Іваночко брав участь у всіх заходах, що відбувалися на Майдані в Києві: був у Жовтневому палаці, на мітингах під стінами Верховної ради.
"Там я втратив свого друга Сергія Дідича, загинули й інші хлопці. Тоді ми бачили, як на вулиці Інститутській, поблизу Верховної ради, десь ближче до вечора почали підсуватися "беркутівці". У той момент я зрозумів — війна не за горами", — пригадує чоловік.
Після Майдану Михайло Іваночко працював головою Надвірнянської адміністрації.
"На цій посаді я побачив, що твориться в Кабміні, несправедливість, яка відбувається в країні. Уже тоді стало зрозуміло, що треба готуватися до війни", — говорить Михайло Іваночко.
Чоловік створив волонтерську організацію, яка допомагала військовим на сході країни. Втім усвідомлення агресії північного "сусіда" все одно мотивувало Михайла Іваночка готуватися до боротьби.
Шлях добровольця
Після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну Михайло Іваночко твердо вирішив піти на фронт.
"На місцях почали формувати тероборону. Оскільки я на той момент ще працював, обов’язків було безліч. Та й державна бюрократія не оминула. Тож процес мого офіційного оформлення в лави військовослужбовців тривав більш як три з половиною місяці", — каже Михайло Іваночко.
У березні 2022 року чоловік добровільно покинув цивільне життя заради захисту держави від російських військ. 26 березня він підписав контракт і став бійцем батальйону "Свобода", що був сформований у Київській територіальній громаді.
"Ми звільняли тоді Київ. Допомагали бійцям все возити, місцевим людям. Мої друзі по батальйону увійшли до Національної гвардії України, і після того я одразу поїхав на Схід", — розповідає Іваночко.
4 жовтня його мобілізували до лав НГУ у 3 батальйон "Свобода" 4 бригади оперативного призначення "Рубіж" імені Сергія Михальчука.
Понад 200 днів на передовій, більш як 200 врятованих бійців
На фронті Михайло Іваночко працює водієм-санітаром. Він разом із побратимами рятує з поля бою поранених та вивозить загиблих, аби рідні могли їх належно поховати.
"Понад 200 днів я на передовій захищаю українську державу. Їжджу не тільки на швидкій центральною дорогою, я разом зі своїми друзями вивожу хлопців буквально з "нуля" як поранених, так і, на жаль, загиблих. Загалом за дві ротації ми врятували понад 200 поранених бійців. Дехто з них вже знову повернувся на фронт, інші підлікуються і в наступну ротацію теж підуть захищати країну", — каже нацгвардієць.
Впродовж великої війни військовослужбовці 4 бригади НГУ боронили Київ, визволяли Рубіжне, пройшли Лисичанськ, Сєвєродонецьк, Бахмут, Курдюмівку, Спірне. Михайло Іваночко каже: хлопців вже не злякаєш нічим, бо є розуміння між собою, побратимство, і це — найголовніше.
"Дуже важливо, коли тобі є кому підкласти плече, коли з тобою хтось поруч і ніколи тебе не кине в будь-якій ситуації. Так є в нашому підрозділі. У нас немає якоїсь гнилі, немає зради, недовіри, немає, даруйте за таке слово, "бухла". Натомість є чітка мета — перемога над моск***ськими окупантами. Є мета української нації, яка має дійти до перемоги та врешті-решт здобути соборну, самостійну державу. Оце якраз і є побратимство, справжня дружба", — говорить Михайло Іваночко.
З його слів, кожен бій — складний. Особливо важкі сутички із військовими РФ відбуваються на Бахмутському напрямку. Там бійцеві та його побратимам довелося пережити багато тяжких моментів. Серед багатьох штурмів він виділяє найважчі.
"Пригадую, як наші потрапили в оточення. Було дуже серйозне місиво. З 17 бійців вдалося врятувати 10. Решта, на жаль, — небесні. У рацію хлопці просили допомоги, але нічого не можна було зробити, бо артилерія РФ почала обстрілювати наші позиції. Їх неможливо було витягнути. Це була дуже серйозна трагедія. Ми більше як п’ять годин вивозили поранених", — говорить Михайло Іваночко.
Тоді військового разом із побратимами за проведену евакуацію командири батальйону й бригади нагородили медалями "За сталеву звитягу. Фортеця Бахмут".
Перед від’їздом у відпустку Михайло Іваночко знову рятував побратимів.
"В останні дні перед виїздом загинули три побратими, і довелося вивозити їх "з нуля". І на такій спеці. А щоб ви розуміли, спека на сході це не така, як у нас. Там два тижні стояло 41-42°. Просто неможливо. І ці хлопці, на превеликий жаль, по дві з половиною доби відлежали на сонці", — розповідає Іваночко.
Обереги й пам’ять
Зі слів військового, на Бахмутському напрямку військові РФ у тактичному плані мають вигідніші позиції, з яких, намагаючись прорвати фронт, регулярно обстрілюють українських бійців.
"Наші позиції — значно нижчі від їхніх. Вони стоять на території Лисичанського нафтопереробного заводу. Це — вище від нас на 170 м. Вони все бачать внизу, "посипають" нас повністю. Коли стріляють росіяни — це хаос. Бо співвідношення стрільби з мос***ми несумісне — один до десяти. Натомість декілька потужних пострілів з нашої "арти" дають спокій на тиждень-півтора. І це — життя наших воїнів", — говорить Іваночко.
Кожен з бійців "Свободи" має власний оберіг. Бійці вірять, що вони захищають їх та дають сили далі боротися з агресором. У Михайла Іваночка — це хустинка, яку подарувала донька.
"Мені дочка дала хустинку, на якій вишита Матінка Божа із Зарваниці. Я її ношу із собою. Хлопці здебільшого носять вервички: на бронежилеті, на руці, на шиї — хто як, але носять усі. Навіть якщо хтось заявляє, що не ходить до церкви чи ще щось, в кишеньці сховає вервичку і вона постійно є з ним. Так що віра в Бога є, а коли є віра в Бога — отже буде перемога", — каже чоловік.
Є в бригаді оперативного призначення НГУ й свої традиції. Одна з найважливіших — вшанування полеглих воїнів.
"Захід називається "Ватра". На нього збирається весь підрозділ, всі пошиковані. Один з командирів виходить і зачитує прізвище кожного загиблого. Після цього ми всі вигукуємо: "В строю!" Тобто всіх, хто загинув, згадуємо в молитві. Дуже тішуся, що я в цій бригаді служу, що мої друзі увійшли до неї, і що ми усі разом пліч-о-пліч захищаємо Україну", — розповідає воїн.
Тіла на бруствері
Михайло Іваночко каже: миритися з військовими РФ та їхніми діями ніколи не зможе. Боєць вважає, що тій жорстокості, яку вони виявляють до українців, немає меж.
"Вони навіть тіла загиблих воїнів нам не віддають. По-перше, обстрілюють, а, по-друге, вони самі їх забирають. Потім при ліпших розкладах дають на обмін, а при гірших — голі тіла наших бійців ставлять на бруствер і захищаються ними. Або мінують їх, хтось підходить — розривається. Це ж — нелюди. З ними важко воювати, але з ними треба воювати й тільки до перемоги", — говорить Михайло Іваночко.
Чоловік каже: те, що військові РФ роблять з нашими бійцями й державою, він не забуде ніколи.
"У нас іде тисячолітня священна війна за українську незалежність проти мос***итів. Вони завжди точили на нас зуби. Це — війна, яку ми маємо довести до перемоги. І вона може закінчитися тільки в Москві повною перемогою українців. Якщо будуть якісь, не дай Боже, поступки, через п'ять-шість років вони знову прийдуть на нашу землю", — вважає Іваночко.
"Захід має визначитися"
Військовий каже: ті події, що зараз відбуваються в Україні, мають поставити крапку в протистоянні Росії та Заходу.
"Якщо далі буде таке загравання західного світу з моско**тами, то війна ще довго триватиме. Це буде йти роками. Бо не можна молитися двом богам, не можна бути трішки вагітною. То або так, або так. А вони хочуть однією рукою нам допомагати, другою їх гладити. Вони мають визначитися. Я думаю, що Захід розуміє: якщо впаде Україна, вони впадуть одразу після нас", — говорить Михайло Іваночко.
Нацгвардієць понад усе вірить у перемогу і вважає, що після неї Україна буде самостійною державою: "Особисто я бачу Україну соборною державою, в якій буде справедливість, в якій буде проукраїнська влада, в якій влада дбатиме за суспільство, за людей насамперед, і нас поважатиме увесь світ".
Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!
