Карпатський коваль-відлюдник: З вікна свого будинку бачу пів України
Карпатське село Верхній Присліп вважається одним з найбільш високогірних населених пунктів в Україні – воно розташоване на вершині гори Біла Кобила в Верховинському районі Івано-Франківської області на висоті 1350 м.
В селі всього чотири будинки, але живе там тільки одна людина – коваль і дроворуб, 54-річний Микола Дячук.
«Сегодня» дізналася у карпатського робінзона, як йому живеться на висоті 450-го поверху і чому він не хоче назад в цивілізацію.
Микола каже, що залишився єдиним жителем в селі, після того як решта селян або померли, або виїхали з Присліп. Каже: «Двоє моїх сусідів, досягнувши, так би мовити, повноліття – їм перевалило за 85, – померли, ще двоє переїхали в інші місця».
Однак Дячук розповідає, що не нудьгує.
«У мене тут є кінь, але я ласкаво називаю його «Коником», хоча насправді його кличка – Голуб, – розповідає горець. – А є у мене і кабанчик на ім’я Іван Петрович. Правда, на зимові свята не стане Петровича – заколю. Ну і пес Ракс ще – з ними не занудьгуєш».
Дячук людина сімейна, але рідня живе окремо.
«Є у мене і дружина, і син з дочкою, – ділиться Микола, – але вони живуть окремо. Дружина – на 600 метрів нижче Присліп оселилася».
З розваг у робінзона є телевізор і радіо, але він їх не дуже жалує, каже, новини погані.
«Ось недавно чув в новинах, як хтось познущався над старенькою. Добре, думаю, що я живу високо,– жартує Дячук. – До мене злодії полінуються лізти. Принаймні ніяких посягань на моє житло ніколи не було (від найближчого великого селища відстань – близько 8 км)».
Тому більшість новин Микола дізнається, коли спускається з гір, раз в тиждень.
«А ще у мене невеличкий город, вирощую на ньому картоплю. Більше нічого тут не дає урожай через специфіку ґрунту. Але це не біда – в лісі збираю брусницю, малину, чорницю та інші ягоди. Є балонний газ, на ньому готую їжу – розповідає нам Дячук. – На життя не скаржуся, хоч немає ні пенсії (ще не досяг пенсійного віку), ні офіційної роботи. Але і не шикую, як деякі депутати в Києві». Микола каже, що його будинок – це батьківська хата, збудована більше 100 років тому, в 1906-му. «Будинок будували ще прадіди. В будинку дві кімнати і коридор. За сто років продірявився дах, хотілося б підремонтувати її, але з грошима складно. Може, мені допоможе місцева влада знайти будматеріали за доступними цінами», – поскаржився Дячук.
Дячук каже, що тільки радий тому, що живе далеко від міст. Йому не докучають шум машин і мітингів.
«З мого вікна пів-України видно! А вище тільки Бог! – Хвалиться «робінзон». – Та й вода у мене найчистіша – в будинок по трубі прямо зі струмка тече. «Комуналку» теж не плачу, тільки за електрику близько 50 грн в місяць – ось і всі витрати».
З гір Дячук спускається рідко – раз на тиждень в магазин. І завжди в компанії зі своїм конем Голубом.
«Він завжди радий нашим походам, – каже Микола. – Приходжу його годувати, а він відразу починає усміхатися».
Відлюдником Микола себе не вважає, каже, що жоден день не обходиться без туристів.
«Приходять, цікавляться, я навіть завів зошит відвідувачів, записую телефони, – розповідає Дячук. – А бувало, приходили шукачі скарбів, хотіли золото Довбуша відрити. Адже, за легендою, скарби знаходяться десь тут…».
На питання про те, як пройде черговий день в його житті, Дячук відповідає так: «Так ось вже мужики прийшли, треба буде їх конячок підкувати. А взагалі, дрова пиляю, але з дозволу лісгоспу"
