"Хочемо просто ставлення з повагою". Морпіх Галина Федишин з Рожнятівщини про життя після полону

Медикиня 36-ї окремої бригади морської піхоти ВМС ЗСУ Галина Федишин потрапила в полон під час виходу з "Азовсталі" у травні 2022 року, а повернулася додому останньою серед жінок-морпіхів, під час великого обміну полоненими із Росією 3 січня 2024 року.

Її полон тривав 1 рік, 7 місяців і 14 днів.

"Мені важко згадувати ті дні. Кожен із них неймовірно закарбовується в пам'яті", - з такими словами вона звернулася до американських ветеранів, військових, дипломатів та представників діаспори під час зустрічі в Українському домі у Вашингтоні 9 серпня.

Під час візиту до столиці США з іншими морпіхами, які обороняли Маріуполь, трималися на оточеній "Азовсталі", а потім у російському полоні, вона закликала не забувати про товаришів, які досі перебувають у полоні: "Те, що було зі мною там, і те, що відбувається надалі з нашими військовими - це жахливо... Поки там залишаються наші побратими, там залишається частинка нас".

В інтерв'ю Голосу Америки Галина Федишин розповіла, що підтримувало її в полоні та допомагає відновлюватися після повернення. А також поділилася тим, якого ставлення зараз хотіла б від людей довкола.

Інтерв'ю відредаговане для ясності й плинності.

Ірина Шинкаренко, Голос Америки: Галино, чим ви займаєтеся після повернення з полону?

Галина Федишин, медикиня 36-ї окремої бригади морської піхоти ВМС ЗСУ: Я діюча військовослужбовиця, продовжую службу у своїй бригаді, 36-й окремій бригаді морської піхоти. Я служу зараз не на передовій.

І.Ш.: Чи проходили ви реабілітацію після повернення з полону та як довго вона тривала?

Г.Ф.: Так, звичайно, все, що передбачено в рамках державної програми: відновлення, лікування, також додаткова реабілітація, яку нам надають і різні фонди, і держава, Збройні сили України.

Я думаю, що ще будуть певні етапи реабілітації. Ті кілька етапів, які я проходила, відбувалися паралельно з лікуванням, тому назвати конкретний проміжок часу, скільки тривала реабілітація, я не можу.

"Це відбиток, який залишається на все життя"

І.Ш.: Наскільки складним для вас був етап відновлення після полону?

Г.Ф.: Звичайно, це складно. Ти тривалий час перебуваєш без нормального спілкування, без нормального харчування, довгий період перебуваєш у дуже поганих умовах. І, звичайно, психологічно, я думаю, що цей період ще не закінчився, ще триває. Це неможливо пройти за місяць-два, чи навіть за півроку. Це такий відбиток, який залишається на все життя.

І, думаю, мене зрозуміють всі військовополонені, які повернулися додому.

Але велике значення має те, як тебе підтримують близькі, рідні, і взагалі як буде відбуватись цей період адаптації. Мені пощастило, в мене багато однодумців, в мене багато друзів, які вже повернулися з полону, і в нас є спільні теми, які ми можемо обговорити, - ті, які не можемо обговорити з іншими - з сім'єю, з психологами.

І в цьому плані ми підтримуємо одне одного. Тобто це основне, що ми тримаємося одне за одного і одне одного підтримуємо.

І.Ш.: Ви, мабуть, передусім маєте на увазі вашого нареченого, морпіха Миколу Гриценяка, який теж був і на "Азовсталі", і в російському полоні?

Г.Ф.: Не тільки мій наречений, але й мої побратими. Георгій (військовослужбовець 36-ї окремої бригади морської піхоти Георгій Рошка - ред.), Сергій (колишній командир 36-ї окремої бригади морської піхоти Сергій Волинський), - це мої побратими, з якими ми служили в одному батальйоні, з Георгієм ми служили в одній роті, є невелика кількість хлопців, які повернулися, але вони є.

І.Ш.: Деякі військовополонені, яких вдалося звільнити на початку 2022 року, розповідали про те, що українські психологи тоді не були готові до роботи з такими травмами. Як відбувалося ваше спілкування з психологами?

Г.Ф.: З певними психологами спілкуватися легко, а з кимось спілкування не вдається. Але якщо йдеться про людей, які повернулися 2 роки тому або понад 2 роки, то, можливо, за цей час психологи вже здобули досвід. І в мене особисто проблем не було.

"Не хочеться, щоб вважали героєм. Не хочеться, щоб вважали ізгоєм"

І.Ш.: Яке ставлення ви хотіли б бачити від людей, які знають про вас, про вашу історію полону?

Г.Ф.: Дуже сильно тригерить, коли до нас ставляться як до чогось іншого - чи неправильного, чи як до чогось дикого.

Дуже хочеться, щоб до тебе ставилися просто, по-звичайному. Не хочеться, щоб тебе вважали героєм, не хочеться, щоб тебе вважали ізгоєм. Просто звичайного людського ставлення. Я думаю, що в нас уже є перспективи в цьому плані. І я думаю, що з часом наше суспільство звикне, нам доведеться звикати. Бо військових, які повертаються з полону, дуже багато.

І це також стосується людей, які повертаються з фронту з інвалідністю. Тобто ми не хочемо якогось гіперболізованого ставлення. Але ми хочемо ставлення просто з повагою, от і все, нічого такого фантастичного.

І.Ш.: Чи спілкуєтеся ви зі звільненими військовими, які продовжують повертатися внаслідок обмінів?

Г.Ф.: Я спілкуюся з кожним обміном, адже з кожного обміну ми намагаємося дізнаватися про наших хлопців, які досі залишаються в полоні, дізнаватися дані про їхнє переміщення. Грубо кажучи, це єдине джерело, з якого ми можемо про них дізнатися.

Більше читайте за посиланням.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!