Клікбейт на крові. Що не так із віршами "Соломії Українець" і як їх використовують китайці та росіяни

Тисячі віршів про загиблих воїнів, написаних анонімною авторкою під псевдонімом Соломія Українець, стали рушієм клікбейту в українському фейсбуці й засобом демонізації служби в армії. Найактивніше їх просувають китайські боти, також публікують російські клікбейтні сайти, націлені на українську аудиторію.

Яка мета цієї кампанії, що охоплює мільйони фейсбук-користувачів, достеменно невідомо, але це точно не схоже на вшанування памʼяті полеглих воїнів. Натомість схоже на експлуатацію горя для залучення аудиторії. Це також може бути складовою інспірованої росіянами кампанії зі зриву мобілізації в Україні, пишуть Тексти.

Жінка, що спілкується з родичами полеглих і пише вірші під іменем Соломія Українець, упродовж двох років щодня публікує їх і в російській соцмережі “ВКонтакте”. Там вона зареєстрована з 2014 року, підписана на російські клікбейтні та пропагандистські сторінки.

Окрім віршів на цій сторінці також публікуються нотатки розмов авторки з родичами загиблих, уривки чужих віршів про загибель синів, зокрема й російською мовою, які вона використовує як джерела для своїх переспівів.

У нотатках трапляються помітки “не платила”.

Авторка також повʼязана з відомою фейсбук-сторінкою “Соломія Українець”, яку українські фактчекери називають приховано проросійською.

Спекуляція на горі

19 травня 2024 року, наступного дня після того, як в Україні набрав чинності закон про мобілізацію, фейсбук-група “Оголошення! Продай! Продам!” (яка раніше називалася “Щирі побажання”) змінила назву на “Мамо, не плачте”.

З цього моменту весь її контент присвячений темі скорботи за загиблими на війні.

На середину лютого 2025 року група “Мамо, не плачте”, яку адмініструють Соломія Українець і пов’язані з нею акаунти, уже налічує 44 тисячі учасників, здебільшого жінок старшого віку, що проживають у селах і містечках.

У цій групі авторка збирає в родичів загиблих замовлення на вірші, обіцяє поширити їх у найбільших фейсбук-спільнотах, іноді бере за свої послуги 300–500 гривень.

Окрім віршів про загиблих адміни щодня публікують у групі 20–25 сумних дописів, що експлуатують горе, формуючи приблизно такий хід думок: хто піде служити в армію, той загине або зникне безвісти. Ця смерть марна, бо суспільство не цінує самопожертви. Війну почали політики, вони змушують простих людей воювати. Українська влада, олігархи, командири зацікавлені у війні, бо наживаються на ній.

На третьому скриншоті йдеться про війну, яка “починається” начебто сама і триває за участю абстрактних “політиків”. Лінія між добром і злом у цих текстах пролягає не між ворогами і захисниками, росіянами і українцями, а між політиками і військовими, бідними і багатими.

Це класична російська технологія, спрямована на послаблення країни-жертви. У своїх віршах Соломія також протиставляє бійців і командирів, матерів загиблих і владу.

Відомий дослідник російської дези Пітер Померанцев так пояснює ворожу концепцію пропаганди, яка в них називається “активні заходи”: “Елементом радянського (а тепер російського) інструментарію були так звані активні заходи — пряме втручання в політику іншої країни за допомогою прихованих засобів.

Активні заходи можуть включати вплив на політику інших урядів; підрив довіри до лідерів та державних установ у країні; розвал її відносин з іншими націями; дискредитацію та послаблення урядових і неурядових опонентів”.

Те, що робить Соломія Українець, цілком підпадає під пункт “підрив довіри до лідерів і державних установ у країні”. І це зовсім не об’єктивна критика, яка необхідна в демократичних країнах. Це гра на емоціях.

На тлі замовчування вини росіян (як на прикладі вище і в багатьох її віршах про загиблих) кожна така картинка з текстом сприймається як звинувачення українських політиків, українських командирів і, якщо йти далі за ланцюжком розмірковувань, української держави загалом.

Маніпулятивні техніки

У віршах, складених на основі розмов авторки з родичами загиблих, емоційно описані їхні історії та почуття рідних і близьких. Але деякі з її творів маніпулятивні.

Порівняймо, як описана історія того самого бійця на українській платформі “Меморіал” та у вірші Соломії Українець. На сайті “Меморіалу” є такий фрагмент:

“Закінчивши навчання у школі, вступив до Одеського військово-морського ліцею. Далі навчався у Військовій академії м. Одеси за спеціалізацією «Морська піхота». У 2022 році перервав навчання і, як справжній військовий і патріот, пішов боронити рідну країну в найгарячіших точках фронту.

Згодом повернувся і закінчив академію. Попри важку травму ноги і тривале лікування, отримав свої омріяні зірочки та заповітне військове звання «лейтенант».

Того самого дня його призначили командиром десантно-штурмового взводу і відправили до Польщі, де він із побратимами вдосконалював свої навички. Повернувшись до України, офіцер старанно виконував усі завдання, був дуже відповідальним і розумним воїном, за що у квітні його було підвищено до посади командира роти. Згодом їхній батальйон вирушив боронити Донецький напрямок”.

А ось як ці обставини описані у вірші (нагадаємо, йдеться про ту саму людину):

“До Львова в Академію вступив. Одним із перших був, тим і гордився..
В магістратуру без проблем вступив, але з несправедливістю зустрівся..
Один екзамен вже успішно здав. Але й таке в цьому житті буває.
Син генерала вчитись забажав. Сину сказали, місця йому немає..
І лейтенантом син поїхав на війну.
В 21 у самім пеклі воювати. Там бачив смерть не раз, люту, страшну. Переживав за кожного солдата.
Був командиром і повагу заслужив.
Сам, першим в бій ішов, за спини не ховався. Честь офіцера син ніколи не зганьбив.
В Небесне військо Ангелом піднявся.
........................................
Син генерала не пішов на нульову. Тато його
в тилу може сховати.
Без сина я існую — не живу, дитя кинули в пекло, помирати…”

У вірші є протиставлення “простих людей” і “генералів”. Через “сина генерала” боєць не зміг продовжити навчання, “син генерала” не пішов на передову, натомість “дитя кинули в пекло помирати”.

Майже ідентичні вірші з однаковим сюжетом про львівську академію (яка у вірші чомусь з’явилася замість одеської) і сина генерала Соломія Українець поширила щонайменше про трьох різних бійців.

Втім, авторка стверджує, що від себе у свої твори нічого не додає і пише лише те, що розповідають їй по телефону родичі загиблих. Перевірити описані в її віршах факти неможливо в принципі, бо вірші — це художній твір, а не новини на основі фактів.

“...До мене десятки людей щодня дзвонять, — пише вона в коментарях до своїх публікацій. — Якщо раніше дзвонили й казали, що загинув, то тепер здебільшого кажуть, що пропав, і такі жахливі речі розповідають. Таке враження, що на тій війні нема ні командирів, ніхто ні за кого не відповідає, нікому нічого не треба і взагалі ловлять солдатів для того, щоб на гарматне м’ясо. Я не можу по-іншому зрозуміти з тих розповідей рідних”.

У віршах часто повторюються однакові тези про командирів, яких родичі звинувачують у загибелі близьких. Це вірші “Я його туди не посилав”, “Командир не дозволив забрати”, “Залишили в полі помирати”, “Командир залишив помирати”.

Схожий сюжет, описаний майже тими самими словами, має інший вірш під назвою “Три дні війни”:

— Я його туди не посилав.

Командир кричав мені у спину.

— Звідки знаю, де ваш син пропав. Чи в полоні, а може, загинув!

Майже однакові вірші з такими тезами авторка поширила у фейсбуці як особисті історії щонайменше чотирьох різних бійців.

За допомогою розробленої нами моделі штучного інтелекту ми проаналізували вірші на наявність маніпулятивних технік. Докладно про типи маніпуляцій і нашу модель для їх виявлення читайте тут.

У деяких віршах ми виявили використання деструктивних маніпулятивних технік, таких як апеляція до страху, непевності та сумнівів. Ці техніки в пропаганді зазвичай використовують для того, щоб підірвати довіру до певних інституцій чи людей. І саме вони, як свідчить наше дослідження, найпопулярніші серед російських пропагандистів, які працюють з українською аудиторією в телеграм-каналах, щоб зламати опір українців. Демонізація служби в армії під час війни відіграє в цьому процесі ключову роль.

Наприклад, у вірші “Командир залишив помирати” ми звернули увагу на узагальнення:

“В смерті синів винна не лише війна, а й командири, в яких честі й совісті немає”.

Тобто замість “вороги” чи “росіяни” абстрактна “війна”, але цілком конкретні “командири”, які служать у ЗСУ. В інших віршах трапляються ще й такі варіації:

“Кати поранили, а командир добив”.
“Війна синів у невідомість забирає, байдужість влади добиває матерів”.
“Наші діти пропадають на війні, матерів байдужістю вбивають”.

Тобто не росіяни вбивають, а абстрактна “війна”, наче стихійне лихо. Це теж характерна риса російських дезінформаційних технік. Саме так росіяни описують зараз руйнування Маріуполя.

Зловживання: російський слід

Кілька віршів Соломії Українець, де в загибелі бійців родичі звинувачують командирів, на початку листопада опублікувала анонімна псевдопатріотична сторінка “Вільна Україна”, яка створена в травні 2022 року, має 163 тисячі прихильників (їх перелік приховано) і поширює клікбейтні “життєві” історії українською мовою зі згенерованими ШІ зображеннями. Статті там, імовірно, також згенеровані штучним інтелектом.

Лінки в дописах на цій сторінці ведуть на сайт dobrinews.pp.ua, що називається “Добрі новини”, має слоган “Ми цінуємо правду” і щодня публікує десятки вигаданих історій та клікбейтну банерну рекламу. У текстах є численні російські топоніми і свідчення автоперекладу з російської на зразок “їли та сосни” (“ели и сосны”), “карник” (“уголовник”) тощо.

Є також вигадані історії, пов’язані з війною, які акцентують увагу на українських проблемах: наречена не дочекалася коханого з фронту; переселенці відповіли агресією на гостинність; військовий покинув дружину з дітьми заради коханки в армії; донька забрала матір у Польщу (“24 лютого, коли вдома ситуація стала неспокійною”, тобто війну війною не називають), щоб здати там у будинок для літніх людей.

Поміж життєвих історій є й розповідь про матір, яка намагається допомогти синові уникнути мобілізації. У ній також простежується ключова теза, спрямована на жінок старшого віку: “Чому моя дитина має помирати?”.

Цей текст, як і інші на згаданому сайті, написаний із використанням цифр, символів, іноземних літер і пробілів у словах. Так само пишуть і заголовки. Це теж стандартна практика, яку використовує пропаганда, зокрема російська.

Ідея полягає в тому, щоб зробити сайт невидимим для пошукових алгоритмів, а отже, і для широкої громадськості. У результаті маніпулятивний контент, який зачіпає важливі суспільні проблеми, поширюється через соцмережі й виключно на обрану аудиторію. Таким чином непомітно підвищується рівень соціальної напруженості в суспільстві.

За три роки повномасштабної війни поганих новин багато, і вони зачіпають майже всіх, тому “всепропальство” може відгукнутися кожному.

Правда в тому, що в Україні триває примусова мобілізація, що українські військові справді гинуть на війні, в армії є проблеми з командирами. Але правда і в тому, що без мобілізації країні не вижити, що гинуть не всі, хто воює, а серед командирів є хороші, які бережуть життя бійців. В армії хоч і повільно, але відбуваються процеси реформування.

Зі вшануванням пам’яті також є проблеми, але є й позитивний досвід. Іменами полеглих називають вулиці, держава надає матеріальну допомогу їхнім рідним, працюють громадські організації, що захищають права ветеранів і військових, допомагають родичам полеглих.

Приблизно десяту частину контенту на сайті “Добрі новини” становлять реальні новини — передруки з інших джерел, приправлені клікбейтними заголовками про мобілізацію, обстріли і руйнування в Україні.

Поміж цих новин бачимо й знайомі вірші Соломії Українець про командирів, які “залишили помирати” чи “послали на смерть”.

Масове поширення таких меседжів, придуманих і реальних історій, спрямованих на матерів, видається підозрілим з огляду на російський слід на цих ресурсах.

Псевдопатріотична фейсбук-сторінка “Вільна Україна”, приклад із якої наведено вище, — одна з десятків чи й сотень схожих сторінок, які надзвичайно активні в українському фейсбуці під час повномасштабного вторгнення.

Споживають такий контент зазвичай недостатньо освічені люди старшого віку. З огляду на демографічну ситуацію в Україні це досить численна аудиторія (за даними станом на квітень 2024 року, фейсбуком користується 14 мільйонів українців, 37% населення).

(Не)безпечна спільнота

Більшість учасниць у групі “Мамо, не плачте” раді можливості розповісти про тих, кого втратили, про своє горе й щиро вдячні за поширення цих текстів.

“Замовляла і ще замовлятиму, вони розривають душу”, — розповіла нам одна з матерів про вірші, написані для неї Соломією Українець.

Інша учасниця групи додала, що була рада віршеві, який “написали на весь фейсбук”, і що багато людей дізналося про те, що їхній родич — герой.

“Ми тут у селі нікому не треба зі своїм горем, — поділилася одна з жінок своєю історією. — Вже третій рік, як син загинув, а немає кому про нього й розказати. Ніхто й не питає — ні про те, як ми тут живемо без нього, ні про сина, де воював, як загинув, тільки ось зараз якусь Алею слави в громаді надумали робити”.

Жодна з трьох жінок, із якими ми спілкувалися, не отримувала психологічної допомоги від держави чи якихось громадських організацій. Їм не пропонували, і вони не зверталися.

“Та який там психолог, — відповідає одна з них. — Що тут кому розкажеш, чим поділишся? Поки додому дійдеш, уже все село знатиме. Отак поплачеш собі, почитаєш ті вірші в телефоні, то й легше стає”.

Матері, які зіткнулися із забуттям чи проявами зневаги з боку держави, грубістю чи висміюванням з боку колишніх командирів, гостро реагують не лише на некрологи, а й на численні емоційні тексти на картинках, які нагадують їм про їхнє горе і загострюють відчуття соціальної несправедливості під час війни.

З одного боку, ця група замінила їм психологічну та моральну підтримку, якої вони не мають ні від громади, ні від держави. А з другого — група не пропонує учасницям вихід чи якусь реальну психологічну допомогу, а лише маніпулює і культивує “чорне горе”, розпач і безвихідь.

Та й безпечним середовищем для спілкування назвати її важко. Тих, хто не зміг заплатити пропоновану суму за вірш і намагався про це розповісти, адміністратори групи нещадно булять: “У вас, видно, в сина бур’яни на могилі, ви скоріше вдавитеся, ніж пам’ятник поставите, і квітку, напевно, туди ні разу не принесли, бо вона гроші коштує. Про який вірш, про яку пам’ять для вашої дитини можна говорити, ви його двічі похоронили своєю жадністю”.

Жінок, які втратили близьких людей на війні, адміни групи в перепалці називали “бездарною жадною істотою”, “чмом бездарним”.

З огляду на масштаби трагедії (днями президент Зеленський оголосив про 46 тисяч загиблих і 380 тисяч поранених, а до цього ще потрібно додати зниклих безвісти) державі варто звернути увагу на цю соціальну групу — жінок середнього і старшого віку, які проживають у малих містечках та селах і втратили на війні синів, чоловіків, братів.

Здебільшого вони живуть у складних умовах, важко працюють, не завжди мають достатній рівень цифрових навичок і критичного мислення. А ще потребують моральної та психологічної підтримки і можуть бути мішенню для маніпуляцій, ворожої пропаганди та шахрайства.

Зловживання: китайський слід

Вірші Соломії Українець про загиблих масово поширюють у фейсбук-спільнотах і шахрайські мережі, замасковані під українські релігійні групи, що адмініструються з Індонезії та Китаю. Їх, імовірно, використовують як приманку, щоб залучити реальних українських фоловерів — потенційних жертв.

Тисячі україномовних сторінок, груп та особистих профілів, заповнених генерованим ШІ емоційним контентом на релігійну і військову тематику, пов’язані між собою і просувають серед користувачів віртуальну сутність під назвою “Церква всемогутнього Бога”, цифрове коріння якої росте з Китаю. Ці сторінки вдають, ніби вони спільноти православних вірян. Про це явище нещодавно йшлося в дослідженні ІМІ.

Їх цільова аудиторія, як ми дізналися з таргетування активної реклами однієї з таких сторінок, створених наприкінці листопада 2024 року, — це також жінки.

Поміж генерованих ШІ Ісусів, яких просувають китайці, трапляються абстрактні заклики до миру в Україні. Тут варто пригадати, що китайська і російська пропагандистські машини діють спільно і навіть мають підписані договори про співпрацю на рівні провідних медіаорганізацій.

У нашому ж випадку китайські автори залучають довірливих фоловерів у закриті Whats-app-групи, прикидаючись священниками, де навертають до своєї “Церкви всемогутнього Бога” і виманюють гроші — нібито “донати на молитву”. Близькі й рідні загиблих воїнів, які часто лайкають і коментують вірші Соломії Українець про героїв та інший патріотичний контент клікбейтного штибу, — легка здобич для шахраїв, оскільки вони переживають горе і можуть бути уразливими.

Нижче наведено типові приклади поширення віршів про українських воїнів китайськими ботофермами. Ймовірно, це автоматично створені сторінки, в описі яких часто трапляється китайська мова. Таких прикладів тисячі.

Ми спробували частково відстежити поширення віршів Соломії Українець мережами ботів, щоб продемонструвати на графіці, як це відбувається і як між собою пов’язані різні групи й поширювачі.

Боти, що експлуатують релігійну тематику, мають спільні ознаки: відсутність фото, квіточки на аватарці, забитий генерованими ШІ картинками й дописами на українську тематику профіль, досить часто ще й китайська мова в описі.

Більшість профілів, які поширюють вірші Соломії Українець у фейсбуці, саме такі. Майданчиками для поширення слугують як створені китайцями псевдорелігійні групи з виключно генерованим ШІ контентом, так і групи, що об’єднують реальних людей. Це групи, де публікують привітання і некрологи, оголошення про купівлю-продаж, шукають зниклих безвісти під час війни.

Популярні групи в українському сегменті фейсбуку налічують сотні тисяч учасників (найбільші з них — понад мільйон), публікують картинки з квіточками-котиками, клікбейтні сентенції в стилі “народна мудрість” тощо.

На графіці нижче ми відстежили, хто і в яких групах поширює вірші Соломії Українець, на прикладі 560 облікових записів та 149 груп і виявили, що 97% таких поширень — це робота ботів, що мають ознаки китайського походження. Більшість майданчиків для поширення також створені й розвиваються за допомогою ботів (наближайте графіку, щоб роздивитися в деталях).

“Це мій Роман”. Історія про начебто загиблого в Іловайську чоловіка

І ще одна цікава деталь. Це давня історія, але вона теж важлива для розуміння бекграунду Соломії Українець. Свій перший вірш вона опублікувала в соцмережі “ВКонтакте” 24 жовтня 2014 року. У ньому йшлося про Іловайську трагедію, у якій вона звинувачувала владу.

А на початку листопада 2015 року Соломія Українець опублікувала фотографію начебто загиблого бійця, написавши в коментарях “мій Роман”.

Проте на фото насправді був не Роман із Луцька, як вона стверджувала, а Дмитро із Сумщини, який на той момент був живий (він загинув через чотири місяці). Цей скриншот зробила мешканка Львівщини, місцева активістка Наталя Карпенко, яка й викрила неправду. Соломія Українець видалила цей допис тоді, у 2015-му.

Ми поспілкувалися з Наталею Карпенко в грудні 2024-го, і вона підтвердила цю історію. А також поділилася враженням від спілкування з жінкою, яка писала тоді “ВКонтакте” під псевдонімом Соломія Українець: “Вона казала, що їй 22 роки, але голос був значно старший, наче з бабусею говориш. І вона була різка й агресивна у спілкуванні, часто ображала людей у спільноті”.

Жінка, яка підписує свої вірші псевдонімом Соломія Українець, у 2024-му в телефонній розмові також підтвердила нам, що в російсько-українській війні загинула її близька людина на ім’я Роман.

Через пів години після закінчення розмови вона передзвонила і попередила, що не давала згоди на публікацію інтерв’ю (тому ми його й не публікуємо), вимагала не писати нічого про Соломію Українець і погрожувала неприємностями в разі публікації.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!