Комплекс слуги

Протягом століть перебування у складі інших держав, різних імперій багато чого довелось пережити українцям. І мова, звичайно, не про найсвітліші сторінки у житті кожного з них. Хотіли ми цього чи не хотіли, однак грали ролі слуг: хтось мовчки служив, хтось тихою люттю ненавидів, а були й такі, що вдосконалювались у прислужництві, досягаючи «високої кваліфікації».

 Слуга добре, навіть креативно, виконує поставлені завдання, але, як правило, не приймає важливих рішень, і, відповідно, не несе відповідальності за їхню реалізацію.

На жаль, можемо констатувати, що комплекс слуги за століття може виробитися у цілої нації, яка має і гречкосіїв, і вчителів, і малярів, і мулярів, але не має тих, хто мислить стратегічно, хто готовий приймати рішення і відповідати за них. Мова йде про критичну масу, бо відповідальні та безвідповідальні були і будуть завжди.

У часи новітньої української історії спостерігаємо своєрідний комплекс менеджера – я професійно виконую свою ділянку роботи, отримую відповідну платню, а що робиться навколо, мене не цікавить. Тобто ми перестали бути слугами імперії, а стали служити міжнародним корпораціям. Нічого поганого у тому, що людина є високопрофесійним менеджером всесвітньовідомої фірми, безумовно, немає. Біда в тому, що людей не цікавить життя під’їзду, вулиці, міста, країни…

Зараз наша нація проходить гарт, позбувається комплексу меншовартості, щоправда платить за це дуже велику ціну. Якби ми двадцять років виховували відповідальних громадян, ворог не поводився б так зухвало. Тому маємо стати для свої дітей і внуків взірцем відповідальності та високої моралі; потрібно також зробити людиноцентричними шкільні та вузівські навчально-виховні програми.

Слова багатозначні. І служити Божій правді, своїй вільній державі, подати руку сусідові у скрутний час – не комплекс, а високе покликання. Тож будьмо гідними!

Віталій ПЕРЕВІЗНИК

громадський діяч