Кривавий театр війни

Ще зовсім недавно не у всіх повертався язик назвати те що відбувається на Донбасі війною. Як би цю війну потім не назвали в майбутньому, головне, щоб вона не увійшла в підручники як Перша Донбаська. Бо Другої Донбас вже не винесе. Від нього просто може нічого не залишитись.

Зараз наші військові в порівнянні з аналогічними ситуаціями в світі ведуть себе вкрай обережно, буквально оберігаючи кожне життя, кожний будинок. І це при тому що наша армія була фактично реанімована за три місяці з ледве живого організму. Розтраченого, деморалізованого, забутого. Цього ж не скажеш про російську військову машину, що звикла нарощувати потенціал і прагнути експансії. Наслідки цієї експансії під виглядом начебто громадянської війни (а саме так її подають російські ЗМІ і політики) ми бачимо на сході України. Не своє – не шкода. Завезені диверсанти не поступаються ні перед чим. І перше їх криваве завдання не просто воювати, а, перш за все, створювати жахливу картинку, грати затяжну виставу з переодяганнями і зміною ролей.

Як відомо нещодавно зі Слов’янська та Краматорська бандити перемістились до Донецька та Луганська. Лише в Донецьку їх налічують приблизно три тисячі. При тому що Донецьк є достатньо великим конгломератом з різноманітним рельєфом і передмістями, що звичайно дасть терористам більш можливості для маневру, масштаб міста є загрозою і для самих бандитів – його не так просто буде втримати. Тому багато хто схиляється до того, що терористи цівками просто перемістяться ближче до кордону, а саме до Луганська з його прямим виходом кількома шляхами до сусідньої держави. Зокрема захоплення Приватбанку здійснили вже не місцеві, а саме терористи, які вийшли зі Слов’янська серед яких безліч кавказців.

В четвер українські військові блискуче відпрацювали позиції бойовиків на півдні Луганської області знищивши їхні бази в Ровеньках, Свердловську та інших місцях скупчення терористів. Зокрема в Ровеньках були знищені мінімум 4 мінометні позиції терористів з яких вони обстрілювали місто. Але радість була недовгою. Весь день і ранок не припинявся обстріл аеропорту. А в селищі Зеленопілля Свердловського району зранку 11 липня зайняті позиції АТО були обстріляні з установок «Град». Лише по попереднім даним загинуло близько тридцяти українських військових. Під обстріл потрапила 24-та та 79-та бригади.

Радник МВС Зорян Шкіряк назвав бандитів покидьками і звинуватив їх у підступності. «Крымцы так не спят, как вы», згадуються слова Івана Грозного Василю Грязному. Поки ми грались в «перемир’я» цих «градів» тепер у бандитів як у дурня фантиків. Але й того мало. Через кордон, який весь час зі слів охочих до промов речників закривається так саме як і Луганськ, який вже давно начебто в кільці, гуляє російська техніка караванами. Не здивуюсь, якщо не дай Боже бойовики візьмуть аеропорт, то на його смугу прилетять непомічені нашою РЛС літаки.

В Свердловську хлопців побили сильно. Тимчук говорить про те, що обстріл вівся зі сторони кордону. Бойовики обстріляли і Олександрівку, і Червонопартизанськ. Горів сателіт Луганська – Катеринівка, де був пошкоджений газопровід, а зранку з боку Катеринікви снаряд долетів і до залізничного вокзалу, зруйнувавши трьохповерховий будинок Луганська. Під снаряди терористів також потрапили житлові масиви селища Бірюково.

В цей же час зранку до області з Росії, а саме через Краснодон, заїхало дві колони техніки.  Загалом дев’ять танків, два «Гради», чотири критих КАМАЗи з причепленими гарматами, шість БТРів і на чолі малесенький «бобік». Все це «добро» прямувало на Луганськ. Зараз ці КАМАЗи набиті бойовиками роз’їжджають по місту, в якому тепер забарикадована ще й обласна прокуратура, припинена робота судів, майже не працюють банкомати.

Згаданий Зорян Шкіряк грозить помстою за загиблих солдат. Чим вужче кільце АТО, яке щоправда більше схоже на круту дугу, тим цинічніші і кривавіші провокації з боку терористів при відвертій підтримці з боку Росії. Остання в час телефонних розмов з західними лідерами щодо припинення АТО в Україні знахабніло бере в полон українського військового Надію Савченко і тримає в СІЗО, висуваючи їй звинувачення у вбивстві російських журналістів. Тих самих так званих журналістів, що як навозні мухи злітались на кров і трупи, заздалегідь знаючи місця провокацій і «прославились» виданим після їх загибелі репортажем про те як українська армія «вирізає підлітків у віці від 16 до 50 років». Саме їх знайшла кара під Металістом при мінометному обстрілі бандитського блок-посту.

Росія робить все щоб перша куля, а ще краще снаряд полетів в бік її території. Вона запускає сюди військові гелікоптери, які порушують повітряний простір на кілька кілометрів і на що радник міністра МВС Антон Геращенко обурливо реагує заявою про те, що їх «безумовно, треба збивати». Про абсолютну зневагу не тільки до України, але й до всього світу з його правом, конвенціями, договорами, домовленостями писаними і не писаними, у вигляді постійного постачання озброєння на схід нашої країни, годі й казати.

Минулу розповідь я закінчив словами про те, що рядки не встигають за подіями і за вікном чути канонаду, гинуть люди і ламаються долі. Нажаль, слова виявились справедливими. Саме в час обстрілу бойовиками Луганська мінометами з центральної частини міста, загинула жінка Лариса Зазимкіна, яка просто вийшла на балкон. На місті пригоди «випадково» опинились кореспонденти російського «ANNANews», які показали весь натуралізм смерті і біль горя родичів невинної жертви. Звичайно, приправивши це натяками на безчинства українських армійців. Ось тільки вже далеко не всіх луганчан можна так легко ввести в оману в тому числі балачками про міфічні диверсійні групи Нацгвардії, що начебто спокійно їздять окупованим бандитами містом з мінометами і «градами». Недарма в народі народилась прикмета: бачиш російського журналіста – тікай, бо буде кров. Вони дійсно стали передвісниками крові і цинічних розправ, біди і горя, яку принесла Росія на до того мирну, майже сплячу під південним сонцем Україну.

Газета "День"